«Я переїхала сюди не через війну»: волонтерка Ольга Оселедець про допомогу українцям за кордоном (фото)
Коли увага світу була прикута до новинних стрічок, Ольга Оселедець була за тисячі кілометрів від дому, від рідної Одеси. Але життя в Люксембурзі не стало для неї «безпечною бульбашкою» і вона обрала дію.
Про те, як це поєднувати волонтерство з життям за кордоном та яка мотивація стоїть за щоденною працею, розповіла Ольга Оселедець — одеситка, яка допомагає українцям з маленької країни Західної Європи.
Ольга зустріла 24 лютого 2022 року в Люксембурзі, бо переїхала сюди ще у 2019. Для неї не стояло питання допомагати чи ні — вона обрала шлях волонтерства. Жінка займається благодійною діяльністю протягом всього періоду великої війни в асоціації LUkraine, очолюючи фінансовий департамент.

Ольга — остання праворуч
Як ви поєднуєте волонтерство із буденним життям закордоном?
Це нелегко, але можливо за великим бажанням. Якщо я маю вільний час, то одразу намагаюся витратити його на нашу організацію. Переважно це у вільний від роботи час, або якщо є перерва. Я працюю більше із документами, тому майже кожної хвилини маю доступ до того, що є в моїх обовʼязках. Я розумію, що моя адаптація в цій країні пройшла спокійно, порівняно із тими, хто переїхав після 2022, адже це був мій свідомий вибір. Я переїхала сюди не через війну, як багато українців, які були змушені змінити місце проживання. Але, якщо чесно, то остаточно опануватися та відчути себе своєю майже неможливо. Знайти роботу було ще тим випробуванням, бо основною проблемою була мова. Я переїхала сюди зі знанням англійської, і тут можливо працювати лише з нею, але перевагу надають офіційній мові — французькій.
Як виглядає типовий день волонтера тут?
Майже кожного дня у мене одна й та сама рутина: перевірка пошти, месенджерів, дзвінки, підписи платежів у банківській системі. Звучить як щось не дуже важке, але така робота теж забирає багато сил та я знаю, що все це роблю недарма. Після важкої, рутинної праці наступають й приємності: зустрічі зі співвітчизниками, волонтерські заходи, мітинги, івенти від нашої асоціації. Саме розуміння того, що я хоч якось можу допомогти — надає мені сил, енергії та бажання робити це далі.
Яка історія найбільше вам запамʼяталася?
Організація балу у травні 2025 року для збору пожертви для протезування «Титанові». Вона була на дуже серйозному рівні з гала-концертом, чоловіки у смокінгах, жінки у бальних сукнях. Були представлені різні витвори мистецтва на продаж, щоб зібрати пожертвування для реабілітаційного центру аби допомогти ветеранам зі встановлення титанових протезів. Це наш перший захід, куди було запрошено високопоставлених людей. Наприклад, Віктора Ющенко. Від нього та великих донорів були дуже зворушливі та цікаві промови. Були й політики із Люксембургу, які активно нас підтримують. Мерія міста Люксембург, надає нам приміщення для бібліотеки та нашого культурного центру. Були присутні й ветерани. Як вони трималися, як ділилися своїми історіями…
Особливо на балу запам’яталася музика, тоді приїжджала Джамала, виступ справив враження як на нас, українців, так і на місцевих. Загалом це були змішані почуття. Ти на власні очі бачиш людей, які постраждали та вижили. І ти розумієш чому допомагаєш і куди воно йде.
Що мотивує Вас продовжувати діяльність?
Тяга допомагати і бачити результат діяльності. Наприклад восени 2022 року президент нашої асоціації запропонував ідею проєкту передачі 110 автівок або ж мільйона євро на купівлю транспортних засобів Україні («Ukraine is calling»). Це мотивує, тому що ініціатива набрала досить багато впізнаваності, про неї чули в багатьох країнах. Коли ти бачиш просування та розповсюдження, а 2022-2023 роки «шуміли» — це змушує йти далі та розвиватися. На тлі цього зростає публічність та кредит довіри до нашої асоціації від місцевого уряду. І за рахунок цього про нас, хоч і в маленькій країні, але говорять усі. Адже асоціація на високому рівні за подібними гуманітарними проектами.
Як ви боретеся з вигоранням та/або стресом?
Від вигорання рятує команда, родичі, спілкування, зустрічі з друзями та відпустки. Адже постійна зосередженість на роботі забирає твою реальність та розуміння, що ти живий. Час від часу потрібно відволікатися від буденності, не тільки воєнної, та зосереджуватися на собі та своєму моральному стані. Бо якщо занурюватися тільки в негатив, то і забувається як жити.
Як у Люксембурзі сприймають війну та українську реальність?
У Люксембурзі велика підтримка на рівні держави. Українська діаспора з початком війни набула більшої уваги, впізнаваності і довіри. Було отримано багато допомоги від місцевих жителів. Звісно, вони допомагають чим можуть. Я знаю одну родину, яка прийняла наших біженців до себе на 2-3 місяці, але залишили на 3 роки, щоб допомогти адаптуватися. Люди дуже відкриті. Якщо на вулиці дізнаються, що ти з України, то дуже часто можна почути «Слава Україні». Це тримає в тонусі та дає розуміння, що це не дарма, нас памʼятають та підтримують.
Які ваші уявлення про Європу були розвінчані під час роботи та проживання у Люксембурзі?
Напевно, це уявлення стосовно медицини. Тут дуже гарне та нове обладнання і ти очікуєш на високий рівень кваліфікації лікарів. Але, на жаль, це не так, і доволі багато некомпетентних спеціалістів. Також велика бюрократія, ми звикли до того, що в нас все диджиталізовано.
З 2022 по 2025 — чи відчуваєте ви втому європейців від українців?
Спочатку усі нас підтримували, бо розуміли, що квартири та будинки людей зруйновані. Але зараз є втома. І не лише від наших людей, а й від біженців з усього світу. У чому невдоволення? Наприклад, українці мають інший статус: вони отримують допомогу і також можуть працювати. Тим часом інші біженці спочатку змушені жити виключно в таборах та вивчати мову, без можливості працювати. І лише потім вони можуть знайти роботу за певних умов.
Зараз є втома від багатьох, хто сприймає як належне те, що їм дають, і від тих, хто експлуатує місцеву систему, але нічого не дає натомість. Зрештою, вони отримують соціальну допомогу від місцевих платників податків. А коли вони довго користуються системою, її недостатньо, щоб допомогти тим, хто тут довго живе. Також є втома від конфліктів та невдоволення серед українців.
Чи були негативні ситуації з росіянами або проросійськими європейцями в Люксембурзі?
Ні не було, але є проросійські навіть серед політичних службовців. Але не багато.
Матеріал підготувала Ксенія Губанова
Раніше на USIonline.com —
«На зв’язку» з Вашингтоном: як українці в США гуртують світ навколо України (відео)
Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.
