Відео

Олександр Спатар родом з Миколаєва. До війни був інженером у сфері метрології, працював на державному підприємстві «Укрхімтрансаміак». З 2019 року миколаївчанин став займатися волонтерством - його шлях почався з допомоги дітям та після півтора року війни відкрив всеукраїнський благодійний фонд «Стрибог». Наразі організація веде супровід постраждалих від війни родин на Миколаївщині та Херсонщині, виконує гуманітарні рейси у населені пункти, які розташовані поруч із лінією зіткнення, допомагає у відновленні обладнання Херсонської лікарні та не забуває про підтримку військових. Напрямків, за якими благодійний фонд Олександра надає допомогу різного роду багато -  і все це не тільки запити та звернення, а й постійний зв'язок з людьми, які також підтримують волонтерів та надають сили для великої боротьби.

Кожен донат має значення, впевнений волонтер Святослав Вербицький із Тиврова, що на Вінниччини. Хлопцю лише 10 років, а за його акційним насінням, яке він вирощує власноруч, вже черги. Святослав підготовлює насіння чорнобривців, помідорів та перцю, а потім продає його за донат тим, хто хоче підтримати воїнів на передовій.

У ніч на 2 березня росіяни нанесли черговий удар по місту. Один із ворожих дронів влучив у житловий будинок, вщент зруйнувавши один із під'їздів. Люди опинилися під завалами.

Очаків залишається єдиним містом у Миколаївській області, яке росіяни обстрілюють кожен день. Від позицій ворога на Кінбурнській косі Очаків відділяє лише 5 кілометрів по морю. Таку відстань артилерійські снаряди долають за 5-10 секунд, тож сховатися від удару неможливо.

Одеса, як і багато міст країни, стикнулася з браком водіїв міського транспорту. 10% водіїв-чоловіків міського громадського транспорту КП «Одесміськелектротранс» були мобілізовані до лав ЗСУ, деякі жінки-водійки поїхали у більш безпечні міста. Тож, місто готове безкоштовно навчити кермувати міським транспортом з нуля жінок та створювати умови для опанування нової професії переселенцям.

Олег Акимченков – волонтер з Херсону. З 2006 по 2015 роки обирався депутатом Херсонської міськради, продовжував вести власну улюблену справу, започатковану ще з середини 80-х: займався розвитком своєї мережі салонів-ательє з назвами Fashion, «Военный» та «Стиль». Коли російські війська окупували його місто, попри небезпеку разом зі своїми товаришами Олег продовжив допомагати людям: вони об'єдналися у мобільні бригади та доставляли харчові продукти й ліки по місту. Проте пізніше росіяни посилили контроль над захопленими територіями та в одну з поїздок за гуманітаркою волонтерську групу, до якої належав чоловік, заарештували. Після цього Олег втратив зв'язок із близькими, його вважали зниклим безвісти. Херсонця жорстоко допитували, утримували в ізоляторі тимчасового тримання, а згодом вивезли до в'язниці на лівобережжі Херсонщини, де він провів ще 65 діб.

В ніч на 25 січня терористична росія знову атакувала Одесу дронами. Одне з влучань сталося у житловий будинок в центрі міста на вул. Армійській, поблизу із житловим будинком, куди тиждень тому у двір прилетів шахед.

Одеський комунальник Валерій Лукашов розповів про день, коли російська ракета влучила у триповерховий будинок на вулиці Картамишівський. Він разом із колегою без роздумів відправився на допомогу постраждалим мешканцям, евакуйовував дітей та літніх жінок.  Через пожежу та будівельний пил, який розлетівся скрізь, було складно діяти. Ситуацію ускладнювали й заблоковані парадні двері.

Науковці наближають нашу перемогу. Завдяки новим технологічним розробкам українських винахідників наші військові можуть успішно протистояти ворогу, здобувати перевагу на полі бою, стаючи сильнішими та більш витривалими. Винахідник Ростислав Желясков створює такі унікальні речі. Наприклад, зарядний рюкзак від розробника здатен одночасно обслуговувати телефони, заряджати дрони, рації та підтримувати роботу Starlink. Бійці, які вже випробували ці пристрої, повідомляють, що такі акумуляторні наплічники дуже сприяють їхній роботі.

Пошук та ексгумація, транспортування тіл полеглих бійців – цю важливу місію виконують волонтери пошукової групи «Воєнно-історичного центру «Пам'ять і слава». У рамках проєкту «На щиті» пошуковці вирушають в експедиції на деокуповані території та прифронтові міста, засвідчують жахи війни, прочісуючи тисячі кілометрів й спілкуючись з місцевими мешканцями. Головна мета – повернути тіла українських захисників додому, щоб ті, хто так довго очікував на своїх близьких, нарешті змогли належно попрощатися та віддати шану героям.

До війни 20-річна Анна вчилася на історичному факультеті, подорожувала Україною, займалася волонтерством та мріяла покращити світ навколо себе. Проте велика війна, яку розпочала росія, поставила перед Анною виклик, який вона прийняла. Одеситка вступила до лав добровольчого батальйону, пройшла підготовку та стала аеророзвідницею підрозділу Окремої служби БПЛА Української добровольчої армії (УДА), там вона взяла позивний Хвиля». Захисниця брала участь у боях на Південному напрямку, де допомагала нашим артилеристам зупинити російський штурм.

Наприкінці лютого 2022 року мешканець Одеси Валерій працював шеф-кухарем у місцевому закладі. З коханою дружиною вони планували майбутнє та чекали на первістка, але зранку 24 лютого життя сім'ї, як і багатьох українських родин, кардинально змінилося. Після перших вибухів у Валерія не було сумнівів у тому, що відбувається, оскільки ще в 2014 році Росія розпочала вторгнення на сході та окупувала Луганську область, де він народився. Пройшовши кілька разів до укриття разом із дружиною, де у страху перечікували обстріли жінки та літні люди, він вирішив піти добровольцем.

Могильник був найбільшим складом зберігання небезпечних відходів на Одещині - в ньому знаходилось понад 147 тонн інсектициду ДДТ, тобто дусту.

У перші дні повномасштабного вторгнення Маріуполь опинився у блокаді, у місті зник зв'язок, опалення, почалась гуманітарна катастрофа і страшний голод. Місцеві мешканці опинилися в пастці, під бомбардуваннями та обстрілами. Вони намагалися вижити: шукали їжу, джерела тепла, а згодом й навіть воду, якої не стало після остаточного знищення об'єктів електроенергії у березні 2022 року. Містяни самотужки лікували поранених та хоронили загиблих рідних й знайомих, яких не вдалось врятувати.

До 24 лютого Ганна Бутенко жила звичайним життям, багато подорожувала, вела свій блог у соцмережі, полюбляла прогулянки Миколаєвом, де народилася і працювала. Та коли пролунали перші вибухи - місто охопила паніка, люди почали звертатися по допомогу до Ганни через її активну інтернет-сторінку. Вона стала допомагати інформацією, а згодом і згуртувала навколо себе цілу команду небайдужих людей. Як і Ганна, її тато та брат не стали осторонь біди, яка охопила країну, та добровільно пішли на фронт. З тих пір миколаївчанка стала активно допомагати й військовим. Вирій подій, поїздки у гарячі точки та у прифронтові міста, постійна підтримка, вже стали способом життя жінки, світлина із Анною, навіть з'явилася на сторінці президента Володимира Зеленського.