Бойові медики: незламні ангели війни — історія Костянтина з 55-ї артилерійської бригади (фото)

Читайте історію Костянтина від Аліни Грицаєнко на сайті Української Служби Інформації.

Як ви стали бойовим медиком?

Бажаю здоров’я, я Костянтин на псевдо «Перший» старший бойовий медик батареї (підрозділ деяких родів військ і сил) 55 артилерійської бригади. Ще з дитинства хотів допомагати та лікувати людей, але життя в ті часи склалося так, що на бюджет зміг вступити тільки на спеціальність «ветеринарної медицини». Потім було навчання, та мрія дитинства все одно не полишала мене, і у 2020 році я підписав контракт в частині, де на співбесіді я зазначив, що хочу бути бойовим медиком. Потім пішла рутина армійського життя, і я замість бойового медика, ким тільки не був: і номером розрахунку, і топогеодизистом, але все одно неформально займався допомогою побратимам в екстрених ситуаціях. І вже у 2024 році, я отримав направлення до 205 навчального центру, де здобув ВОС, бойового медика. Окремо треба додати, що навчали нас по протоколам tccc, і здобув кваліфікацію на рівні corpsman (що за кордоном присвоюється лише тим військовослужбовцям у котрих є медична освіта). Відмінно закінчив курс, отримав розподіл в батарею, де зараз працюю на евакуації. Після повернення з фронту хочу повернутися в ветеринарну медицину, та займатись остеосинтезом. Ця вся війна одна довга історія, більшість часу сумна, брудна, і невесела, але іноді є невеликі радощі від якихось дрібничок.

Які вони – реалії війни? Можете поділитися, як тримати холодний розум у найкритичніших ситуаціях? 

Готуватися до роботи в екстремальних умовах бойових дій особливо якось не доводилося, тому що будучи в збройних силах, я мав уявлення про те, з чим прийдеться зіштовхнутись, бруд, відсутність елементарних умов, тобто нічого такого, щоб до нього потрібно було готуватись, я не робив. Але, звісно намагаюсь підтримувати гарний фізичний стан, на скільки це можливо. Типових днів на нулі не має, кожен випадок окремий, де приходиться приймати рішення негайно, що і мотивує коли є вільний час постійно вдосконалювати практичні і теоретичні навички. Найважливіша “навичка”, яка потрібна військовому медику: ніколи не давати волю емоціям, постійно тверезо оцінювати ситуацію і пам’ятати одне золоте правило — власне життя в пріоритеті, щоб не склалося такої ситуації як в тому відео: один боєць вирішив не отримавши вогневу перевагу, на моральних якостях піти надати допомогу побратиму, загинув сам і його не врятував. Війна вплинула таким чином, що навчила не прогнозувати нічого окрім дня в якому ти живеш. Тому що як показує життя на війні, обставини можуть різко погіршитись і не завжди в кращій бік. Живеш, як самурай у якого немає мети, а є тільки путь.

Які виклики постають перед боймедами? 

Зміни настають не після першого бойового завдання, це як сніжний ком, поступово нашаровується, зміни настають згодом і це випливає на ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), або в якісь залежності. З цієї війни ніхто не повернеться «нормальним», стосовно поняття нормальності цивільними. Як справлюсь зі стресом? Раніше приділяли багато уваги своєму психоемоційному стану, зараз намагаюсь не давати собі бути наодинці зі своїми думками, кожну вільну хвилину використовувати з користю для себе чи оточення (покращення житлових умов, господарські заходи: заготівля дрів, приготування їжі, доукомплектування використаних засобів в медєваку, та особистому спорядженні). Зворушливі випадки, мабуть були, але людська пам’ять намагається не обтяжувати свідомість такими спогадами та з часом такі випадки ти вже якщо і згадуєш, то через призму гумору.

За час служби чи було щось таке, що вразило та запам’яталося?

Під час роботи вразило і здивувало те, що екстремальні ситуації розкривають людину, і не завжди з кращого боку. Поясню, бачиш людину, весь такий мускульний в татуюваннях, «Рекс» який всюди був і все бачив, а коли поруч лягає, він впадає в ступор. А іноді людина, яка весь час воює і ніяк себе не проявляє, в екстрених умовах взірець для наслідування (не розгубився, зробив все можливе, щоб вивести себе та побратимів з під ворожого обстрілу, чи навіть навпаки, незважаючи на ворожий обстріл продовжує виконувати бойове завдання).

Які на сьогодні є проблеми у військовій медицині?

В умовах обмежених ресурсів намагаємось оперативно та всеосяжно надавати допомогу на етапі евакуації до стабілізаційного пункту. Щоб стан пораненого ні в якому випадку не погіршився, тому і запровадили регулярні тренування з першої невідкладної допомоги серед особового складу, намагаємось постійно вдосконалювати навички маніпуляцій (постановка внутрішнього венного доступу в умовах наближених до бойових, надання допомоги в тісному просторі медеваку тощо). Враховуючи специфіку нашого підрозділу найчастіші травми це осколкові вогнепальні поранення. А також різні сезонні хвороби на кшталт ГРВІ, алергій та ін. А також захворювання опорно-рухового апарату, бо частіше в артилеристів у зв’язку з навантаженням м’язи та кістки потерпають в першу чергу.

Випадки, коли мені доводилося приймати важкі рішення щодо пріоритетності військових, ні, слава богу, поки в цьому мені таланить. Проблеми як показує моя практика, це відсутність мотивації у військових, яких залучаються до роботи бойових медиків. В першу чергу ти як бойовий медик повинен відноситься до своїх бійців як Кирило Верес, яких своїх підлеглих називає «Діточками», ти повинен забезпечити зі свого боку максимально якісне медичне обслуговування твого особового складу (когось звозити до зубного, комусь дістати необхідні ліки  і т.д). Покращити в роботі військових медиків, вважаю за потрібне і надважливе — збільшення кількості тренувань, курсів підвищення кваліфікації, семінарів для обміну досвідом. А стосовно поради тим, хто хоче бути бойовим медиком, я скажу так: тільки йти до своєї мети, постійно вдосконалювати практичні і теоретичні навички, не соромитися спитати того чого не знаєш, чи невпевнений, бо від цього буде залежати чиєсь життя.

Що далі? Що плануєте робити, коли повернетеся до мирного життя?

Після війни планую повернутися у ветеринарну медицину, займатися остеосинтезом. Але досвід бойового медика залишиться зі мною назавжди. Війна навчила жити лише одним днем, бо завтра може не настати. У цьому сенсі ми, як самураї, які не мають мети, а лише шлях.

Підтримка воїнів  – наразі це головне, що необхідно зі сторони суспільства та держави. Чи відчуваєте ви її? 

Щодо підтримки держави та суспільства: кожен, хто хотів вже зробив свій вибір, хтось 2014, хтось 24 лютого 22 року, від суспільства я нічого не очікую на жаль. Влада вперто тримається за важелі керування, демонструючи рідкісну майстерність у мистецтві ігнорування реальності. Комусь ця війна десь там у тилу не потрібна і байдужа. Кожна людина має свою чітку позицію, той хто бажає, допомагає і робить все можливе задля нашої перемоги. Байдужим варто пам’ятати, фронт не десь там, він зовсім поруч з вашим домом і він може бути наступним.

Бойовий медик: складна, відважна, наполеглива робота, яка потребує постійного вдосконалення і швидкого реагування на ситуацію. Титанічна робота, яка покладається на плечі цих «незламних янголів війни» рятує життя та долі задля майбутнього нашої країни.

Раніше на  USIonline.com —

Ментальний фронт боротьби: психологи на передовій (фото)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.