Український інститут національної пам’яті – центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику в сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу.  Його очолює історик, публіцист, громадський діяч Володимир В’ятрович. Ще у 2002 році він заснував Центр досліджень визвольного руху, який у 2013 році спільно з Львівським національним університетом імені Івана Франка створив Електронний архів Аvr.org.ua з понад 14-а тисячами документів з архівів радянського періоду. У 2008-2010 роках на посаді директора архіву СБУ Володимир здійснив розсекречення раніше таємних архівів КҐБ й організував відкритий доступ до них.

Українська Служба Iнформації поспілкувалась із відомим істориком про те, як проходить в Україні декомунізація, про сторіччя Української революції, лагідну українізацію та новий календар свят для українців.

фото: Володимир В’ятрович / Facebook

Над якими проектами зараз працює Інститут національної пам’яті?

Один з напрямків роботи нашого Інституту – це популяризація історії. Відповідно, кожного року ми обираємо якісь ключові теми, щодо яких проводимо інформаційну роботу.

Цього року ми відзначаємо дві дати в історії: століття Української революції 1917-1921 року та 65 років УПА. Чому це важливо для сучасних українців?

Дійсно, цього року століття Української революції — одна з найважливіших тем.  Це надзвичайно важно показати, що сучасні вищі органи влади мають столітню історію. В рамках цього напрямку ми проводили низку заходів. Зокрема, разом з парламентом підготували урочисту сесію Верховної Ради України, присвячену століттю українського парламентаризму. Також підготували урочисте засідання Кабінету міністрів України, присвячене століттю уряду. Зараз ми вже завершили підготовку великої вуличної виставки про Українську народну республіку і Українську революцію 1917-1921 років. Виставка відбудеться у Києві, а потім ми хочемо, щоб вона проїхала всією Україною.

Ще одна тема, якою ми займаємось цього року, присвячена Українській повстанській армії. Ця тема досі залишається в епіцентрі різного роду інформаційних кампаній дискредитації країни Російською Федерацією. В 2017 році ми відзначаємо 65 років УПА, і в цьому контексті 8 травня ми презентували першу частину виставки, яка називається «УПА – відповідь нескореного народу». Ця частина як раз була присвячена боротьбі УПА проти нацизму, найменш відомої частини історії Української повстанської армії. Навіть досі воїнів УПА намагаються представити як колаборантів, а ми на основі українських, німецьких і навіть радянських документів показали вклад УПА в перемозі над нацизмом.  Друга частина цієї виставки буде стосуватись антикомуністичної боротьби Української повстанської армії. Відкриється вона 13 жовтня до річниці створення УПА.

фото: radiosvoboda.org

Сучасна історія України також пов’язана з постійною боротьбою. Знаю, що є декілька проектів Інституту, які присвячені героям сучасності…

Так, Інститут працює над проектами, пов’язаними з історією Майдану. Цього року ми будемо презентувати вже третю книгу з нашої серії, яка називається «Майдан від першої особи». Ця книга буде найцікавішою, тому що вона буде розповідати про Майдан у всіх областях України, включно з Донбасом. Там будуть зібрані спогади безпосередніх учасників Майдану з кожної області України. Ця книга буде досить велика й вагома. Так само ми продовжуємо серію наших публікацій «Усна історія російсько-української війни», яку ми готуємо спільно з запорізькими колегами. Важливим результатом нашої роботи є створення Музею Майдану. Він буде знаходитись на одному з найтрагічніших місць, пов’язаних з історією Майдану – на Алеї Героїв Небесної Сотні. Найближчим часом ми оголосимо архітектурний конкурс і сподіваємось, що наступного року на річницю Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні ми зможемо презентувати результати цього конкурсу.

Яке місце займає Одеса у дослідженнях Інституту?

Ще один проект, присвячений українській революції, про який я не згадав, як раз стосується регіонів. Називається він «Міста пам’яті». Нажаль, більшість наших земляків дуже мало знають локальну історію. Ми як раз намагаємось знайти місця, пов’язані з конкретними подіями, особистостями. Ми вже знаємо, що такі місця в Одесі є, й найближчим часогм ми повинні отримати конкретну інформацію про них. Після того я сподіваюсь, що інформація перетвориться на пам’ятні знаки. Зараз ми завершуємо таку роботу у Києві.

фото: Володимир В’ятрович / Facebook

Як ви вважаєте, процес декомунізації в Україні вже закінчився?

В контексті перейменування населених пунктів процес декомунізації вже закінчився. Було перейменовано 25 районів і 987 населених пунктів. Майже закінчився процес перейменування топонімів в самих населених пунктах, тобто вулиць, площ і т.д. Зараз вже перейменовано 52 тисячі таких топонімів, але в деяких містах цей процес ще продовжується.

З точки зору демонтажу пам’ятників тоталітарної доби цей процес майже завершився. Близько 2,5 тис. таких пам’ятників було демонтовано. Фактично не залишилось пам’ятників Леніну у містах, але мабуть вони ще залишаються на території якихось сіл чи підприємств. Це ті пам’ятники, які не перебувають на жодному обліку.

Але я розумію декомунізацію дещо ширше — як позбавлення тоталітарного минулого, та як переосмислення цього тоталітарного минулого. В контексті переосмислення вона буде тривати ще довго.

Чи достатньо законодавчої бази для суцільного позбавлення від тоталітарного минулого?

Для нас надзвичайно важливим э те, що ухвалено в першому читанні зміни до закону про реабілітацію жертв політичних репресій, який ми розробляли. Сподіваюсь, що незабаром цей законопроект буде ухвалено в цілому. Чинний дотепер закон – це радянський документ, який було ухвалено ще за часів СРСР. Й згідно цього закону велика кількість людей, цілі категорії населення, які були репресовані радянською владою, не підпадають під реабілітацію. В першу чергу це люди, які насправді боролися з радянською владою. Нажаль, формально ці люди досі залишаються злочинцями навіть попри існування Української держави.

Ще один дуже важливий для нас нормативно-правовий документ – це закон про держані та інші свята, який мі підготували цього року і сподіваємось, що вже скоро ми будемо мати новий календар державних свят.

Розкажіть, яким буде новий календар свят?

Зараз ми маємо досить дивну ситуацію, коли відзначаються певні національні свята, при цьому залишаються якісь рештки радянських свят. Цей мікс досить дивно показує, що є важливим для українців. В новому проекті ми залишаємо найважливіші свята, які справді мають значення для держави. Це дати, які пов’язані з історією українського державотворення. До речі, ми пропонуємо перенести День прапору з 23 серпня. Цей день не має ніякої історичної основи. Втім ми пропонуємо відзначати День прапора 4 вересня, в день, коли прапор було піднято над парламентом України.

фото: Володимир В’ятрович / Facebook

З важливих новинок, ми пропонуємо відмінити в якості вихідного дня 2 травня, тому що цей день взагалі не пов'язаний ні з чим. 1 травня ми залишаємо, але пропонуємо його перейменувати на День праці, як це відзначається в більшості країн світу. Ми пропонуємо відмовитись від вихідного дня 8 березня, але залишаємо його міжнародним святом, й так само вважаємо важливим переформатувати його. Цей день має стати не просто Міжнародним жіночим днем, а Міжнародним днем боротьби за права жінок. Так само пропонуємо вихідним днем зробити не 9 травня, а 8 травня – День пам’яті і примирення. При цьому, 9 травня буде залишатися Днем перемоги над нацизмом.

Як на Вашу думку треба декомунізувати людський світогляд? Отже в країні ще є люди, які нудьгують за тоталітарним минулим…

Те, чим займається Інститут, і є спробою допомоги людям позбавитись впливу тоталітарного минулого на спільну і на індивідуальну свідомість. Завдання полягає в тому, щоб зробити доступною інформацію про радянське минуле. В цьому сенсі я вважаю найважливішим кроком прийняття закону, який було нами підготовлено й ухвалено Верховною Радою — про доступ до архівів КГБ. Треба зробити максимально простим доступ до цієї інформації.

Крім того, ми приділяємо багато уваги вуличним виставкам, які може побачити кожен. Ми розуміємо, що більшість населення України – це люди, які не вчилися в українських школах, і свої знання здобували в радянській школі. Відповідно, їх уявлення про радянське минуле є далеким від того, яким воно було насправді.

В Одесі періодично виникають скандали з приводу артистів, які намагаються приїздити з концертами то в Росію, то в Україну. На думку деяких одеситів, такі люди не мають морального права заробляти на українцях гроші, вони зривають їх концерти. Чи правильний спосіб пояснення артистам обрали ці активісти?

Я вважаю, що в цілому це правильно. Особливо, коли мова йде про тих виконавців, які підтримують агресивну політику Росії проти України, які підтримують окупацію Криму, підтримують участь Росії у війні на Донбасі. Очевидно, що таким людям не місце в Україні, зважаючи на абсолютно відверті антиукраїнські погляди. Якщо одеська місцева влада не знаходить в себе відваги або сили для того, щоб зупинити такого роду речі, нормально, що відповідальність беруть на себе громадські активісти.

Що таке лагідна українізація? І в який спосіб її треба проводити в Одесі, в досить складному місті?

Я би не сказав, що Одеса є аж дуже складним містом. Одеса – дуже цікаве місто, й одеська багатоманітність є сприятливим ґрунтом для лагідної українізації. А лагідна українізація – це вміння показати те, що українське є найкраще. Це вміння привабити високою якістю українського культурного продукту.

 

Как сообщала USIonline.comночная "декоммунизация" в частном секторе Одессы: неизвестные закрасили старые названия.

Читайте нас в Telegram.

Комментарии