> Всі новини > Новини > Жіноче обличчя війни: військовослужбовиця 122-ї одеської бригади ТрО розшукує та повертає додому тіла загиблих героїв 
Жіноче обличчя війни: військовослужбовиця 122-ї одеської бригади ТрО розшукує та повертає додому тіла загиблих героїв
Катерина Ротаренко — тендітна молода жінка, яка до війни працювала менеджеркою громадської організації в Одесі, а зараз є військовослужбовицею 122-ї одеської бригади ТрО та однією з команди пошуковців, які розшукують та повертають додому тіла наших захисників, які загинули на фронті.
Історією Катерини поділилася 122-га ОБТрО на сторінці у Facebook.
Побратими з бригади дуже пишаються нею.
Тендітна дівчина з великим серцем і незламною силою духу, Катя військовослужбовець нашої бригади – одна з пошуковців, які входять до складу позаштатної пошукової групи при регіональному управлінні ТрО «Південь». Її життя кардинально змінилося з початком повномасштабної війни, проте вона знайшла в собі сили допомагати іншим у найважчі часи» – написали побратими Катерини.
Історія Катерини Ротаренко – це історія про силу людського духу, про здатність віднайти себе в найскладніших обставинах. Вона – приклад для нас усіх, нагадуючи про важливість взаємодопомоги і співчуття в часи випробувань.
Свого часу, ще до війни, Катерина відмовилася від мрії стати ветеринаркою, хоча й навчалася в одеському аграрному університеті, бо вважала себе занадто чутливою. Проте, склалося так, що з самого початку повномасштабного вторгнення вона разом з командою почала займатися пошуком, ексгумацією та транспортуванням загиблих бійців, та й російські мертві солдати поповнювали обмінний фонд.
Експедиція до Харківщини та Донеччини зі складними локаціями, бездоріжжям, переправою, деокупацією та контрастом з мирним, у порівнянні, одеським життям, стали для неї переломним моментом. Саме тоді вона прийняла для себе остаточне рішення – залишитися та продовжувати працювати саме в полі, а не в офісі.
Найбільше пошукових експедицій Катерина з командою провела на Херсонщині, де бої точилися з особливою жорстокістю.
Моя робота – це не про звання, це не про кар’єрну сходинку у військовій службі. Я сюди прийшла лише для того, щоб виконувати саме цю роботу, щоб повертати людей, і всі свої зусилля я направляю тільки на цю діяльність, – поділилася військовослужбовиця.
Щоб впоратися з емоційним навантаженням, Катерина почала писати вірші.
Момент коли пропускаєш все через себе, можеш передати словами, поділитися тим, що ти відчуваєш, якось передати цей біль, воно трішки рятує. Це є своєрідним моментом завершення історії, щоб більше не тригерило, – пояснює вона.
Наші замки із піску кожного дня
змиває хвилю реальності.
Я намагаюся розчинити себе у морській воді,
Лягатиму на море.
Навіть на глибині не сховати наш біль.
Сіль не роз’їдає рани, вона вже зцілює.
В душах діри, які не збагнути навіть глибини чорного моря.
Хвилі лоскотять ноги, наповнюючи енергією світу.
Відчуй, розчинися, прийми. (с) Катерина Ротаренко.
