Щоденно обстежують місця запеклих боїв: одеський пошуковець Сергій Суднік – про евакуацію загиблих воїнів (фото, відео) 

Про те, як ексгумують українських та російських військових та про ідентифікацію полеглих кореспонденту Української Служби Інформації Тетяні Горбонос розповів заступник голови воєнно-історичного центру «Пам’ять і слава», учасник гуманітарного проєкту Збройних Сил України «На Щиті» Сергій Суднік.

Як ти доєднався до гуманітарної місії «На щиті»?

Це сталося навесні 2022 року, але пошуковою діяльністю я займаюся вже давно. Військово-історичний центр «Пам’ять і слава» отримав навесні 2022 року пропозицію від Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генштабу Збройних сил України долучитися до місії «Евакуація-200», тоді місія називалася так, потім стався ребрендинг й проєкт відійшов від анахронізму та отримав нову назву. Було озвучено нову концепцію, за якою наші герої повертаються «На щиті»: або перемагають – зі щитом, або полеглі – на щиті, з посиланням до античної міфології.

Я, які і всі інші члени нашої організації «Пам’ять і Слава», звісно відгукнувся. Мотив участі в проєкті «На щиті» обумовлений шляхом пошуковців. Наша організація існує з 2007 року і впродовж усіх цих років ми займалися пошуком солдатів Другої світової війни, які знаходилися на рубежах тієї війни. На той момент ми знайшли 440 бійців: Червоної армії, німців і румунів, усіх сторін конфлікту, і передали для поховання. І вже з весни 2022 року розпочали місячну підготовку і виїхали у свою першу експедицію «На щиті», на той момент – у Миколаївську область, та продовжили рух далі на Херсонщину, коли ще російські війська перебували за Дніпром на території цих областей.

Вас вчили пошуковим роботам?

Нас вчили постфактум. Тобто пошуковець сам по собі знає добре процедуру ексгумації, роботи з останками і пошуку, роботи з вибухонебезпечними предметами, ми були з цим знайомі. Ну і технологією пошуку: вона схожа – це робота з металодетекторами, магнітометрами тощо. Пошук під час нинішньої війни відрізняється тільки тим, що ти працюєш уже з останками свіжими, так би мовити.

Взагалі тяжко бачити смерть?

Коли опиняєшся на місці минулого бою вже наживо, бачиш велику кількість полеглих – ця реальність набагато гірше, похмуріше та страшніше, ніж ти міг собі уявити. Це справляє сильне враження. Якщо налаштувався, що буде важко психологічно, адже у нашій роботі багато візуальних чинників: ти бачиш тіла на стадії розкладання, відчуваєш специфічні запахи, потім через деякий час психіка адаптується – до цього звикаєш. Людина взагалі, я по собі знаю, істота, яка адаптується до будь-яких умов. І те, що вчора здавалося неможливим, сьогодні вже є частиною буття.

Потім коли з цього середовища йдеш (ось зараз я кілька місяців не їжджу нікуди, з різних причин, займаюся тиловим забезпеченням пошукової діяльності) – стаєш знову людиною, яка «перемкнулася» на інші умови й обставини. Ніби в тобі є тумблер, який можна переключати, і ти вже в іншому режимі – наприклад, коли раз навчився грати на гітарі, через скільки б її не взяв до рук, коли знов повертаєшся до інструменту, продовжуєш грати, адже в тебе є ці навички. І я розумію: коли повернуся до пошукових експедицій, переключуся в інший режим. При цьому ти завжди відчуваєш, що все, що відбувається, не нормально, це ірраціональний стан.

Розкажи про обов’язки на виїздах? Ви працюєте разом із саперами та кінологами, військовими? Чула, що в пошуках допомагають й місцеві мешканці.

У пошуковців, які працюють у полях, під координацією військовослужбовців, спектр обов’язків дуже об’ємний. Необхідно пройти великі території пішки, облетіти їх на квадрокоптері для того, щоб знайти тіла, які перебувають на поверхні землі. Треба пройти лісопосадки, щоб знайти братські поховання, якщо такі є, бо коптером це не виявиш, але в полях дрони сильно допомагають, оскільки мінні забруднення території просто божевільні.

Відбувається візуальна розвідка, за допомогою техніки, потім сапери протоптують нам стежки. У достатньо складних ситуаціях колона зупиняється й сапери проходять вперед, обстежуючи територію на вибухонебезпечні предмети. Таким чином і забезпечують спецгрупі проїзд до певних локацій.

Коли тіло знайдено, відбувається візуальний огляд та фотофіксація всього: особисті речі і все, що допомагає потім в ідентифікації особи – наприклад, у когось є документи, у когось є брендовані речі. Спочатку документів майже не було, пам’ятаю, адже була заборона голосна чи негласна. Але коли військові зрозуміли рівень жорстокості та виживання на цій війні, то з певного моменту знайти людину без документів було рідкістю.

Майже всі штурмовики, вони ці документи навіть спеціально запечатують у файли для того, щоб вони були виявлені та ідентифіковані. Це стосується як української, так і російської сторони. Наприклад, в українських солдатів на початку війни не у всіх були жетони. Тобто зробити собі жетон – це прерогатива носія цього жетона. Нині ситуації різні, але бійці мають ці жетони. У російської сторони одразу у всіх були ідентифікатори. Але й документи у них тільки почали з’являтися, спочатку не у всіх були.

А скільки вас людей у ​​групі?

Було 14 осіб, зараз плаваюче число. Ми розділялися на дві сімки і примикали до пошукових робіт. Зараз п’ятеро людей стали військовослужбовцями, вони мобілізувалися у сили Територіальної оборони «Південь» і фактично було створено позаштатну пошукову групу. Спочатку війни робота була поставлена ​​так, що є Генштаб, управління яке займається цими питаннями, загиблих і безвісти зниклих й воно залучає вже пошукові організації. Ми були залучені, з Павлограда загін кінологів «Антарес», ще ряд організацій із Сум, тощо. А зараз картина змінилася: при ТРО була сформована позаштатна пошукова група, і ми як громадська організація входимо до цієї позаштатної групи, вона зведена з двох – частина це військовослужбовці, а інші це волонтери воєнно-історичного центру «Пам’ять і слава».

У яких регіонах були в рамках місії?

З початку роботи проєкту наша пошукова група вже працювала у Херсонській, Миколаївській, Київській, Харківській, Донецькій та Луганській областях. Окрім Запорізької – там працює CIMIC (civil-military cooperation), – це пошуковці Генштабу. Пошукова група сил ТРО поки не виїжджала туди, але гадаю, що скоро вони поїдуть до Запоріжжя.

Були у нас випадки підривів пошуковців, нещодавно наші колеги кінологи на розтяжці підірвалися. Але слава богу, летальних випадків поки що вдається уникати.

Пошукова група працює в будь-яку погоду і за будь-яких обставин?

Так, у будь-яку погоду, крім снігової хуртовини. А взагалі, практично в будь-яких умовах. Єдине, спочатку були такі випадки, коли ми потрапляли під обстріл, але потім нас розвертали. Наприклад, у нас є локація і на наступний день ми повинні туди їхати, але нас попереджали, що сьогодні вам туди їхати не варто, тому що по вас може прилетіти.

Було таке, що росіяни вас розпізнавали і спеціально обстрілювали?

Ні, я про такі випадки не чув. У нас є переконаність така, що пошуковців не чіпають через те, що росіяни бачать хто працює: на наших автомобілях є позначки, дахи із червоним хрестом і з маркуванням «200» і, наскільки відомо, вони в курсі всього цього. Вони теж знають, що спецгрупи шукають й російських солдатів та передають їх тала для процедури репатріації. Ми обмінюємо наших загиблих, які перебувають на окупованій території, на їхніх загиблих, які перебувають тут. Українська сторона зберігає гуманне ставлення до всіх загиблих.

Автомобілі волонтерів-пошуковців ВІЦ «Пам’ять і слава»

Але ми прекрасно знаємо з цієї війни, що військовослужбовці з того боку полюють на медперсонал. Це такий досить жорстокий момент, що не дають евакуювати поранених і завдають максимальної шкоди по живій силі.

Ви спілкуєтесь з рідними загиблих, близькими?

Спочатку спілкувалися, оскільки близькі скрізь шукали інформацію про своїх родичів і, ясна річ, через військові підрозділи, в яких воював боєць, і через Міноборони, і, звісно, напряму писали й нам. Якогось реального алгоритму спочатку не було, й люди залишали інформацію в Офісі уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, зверталися до командирів підрозділів і до нас.

Ми зрозуміли в один момент, що насправді не зможемо тягнути цей напрямок, нам ніхто, до того ж, не давав повноваження на ведення такої діяльності. І ми стали, виходячи з поточної ситуації, перенаправляти родичів за інструкцією до тих, хто цими питаннями займається. Щоб вони залишили дані про нього, здали своє ДНК, щоб потім могли порівняти, чи є збіги за генетикою: це якщо тіло було зовсім понівечене або були знайдені останки.

Усі, хто спочатку телефонував, намагалися якомога більше нам розповісти про свого близького – нашій Каті Ротаренко (учасниця групи), на ній була місія спілкуватися з родичами. До мене стікається інформація від товаришів по службі, зокрема й від родичів, після їх загибелі. Звичайно, коли людина звертається, вона поспішає тобі розповісти історію, щоб ти став провідником, був зацікавлений знайти швидше його або її сина, батька, доньку.

Фото з архіву Воєнно-історичного центру «Пам’ять і слава»

Куди поїдете під час наступної експедиції?

Поки всі волонтери працюють на Херсонщині й ми невдовзі туди поїдемо. Взагалі, наші пошуковці, які були волонтерами та стали військовими, працюють у Донецькій, Харківській та Херсонській областях. Основний костяк знаходиться на півдні. Скоріш за все, поки з Херсонщиною повністю ми не закриємо – ось ті деокуповані частини до Дніпра, не закриються так звані «білі плями» (у нас так це називаються місця, де є безвісти зниклі, адже, за картами це пляма, яка не закрита, – питання, куди ці бійці зникли), – ми далі пересуватися не будемо. Оскільки офіційної інформації про те, що воїни, які зникли у цьому районі, в полоні немає. Є лише якісь свідчення, що вони загинули, але їхні тіла або останки не були знайдені.

Ось приклад, коли ми працювали в Київській області, наша група знайшла невеликий фрагмент тіла, який за ДНК збігся із загиблим. Там була одна з наших штурмових бригад і, коли вони зайшли всі в будинок – туди прилетів снаряд або авіаційна бомба, точно зараз не скажу. Усі, хто там перебував, загинули, і так, що від них практично нічого не залишилося, адже від вибуху все розлітається на сотні метрів. Ми з собаками там перевіряли дві доби всі околиці і цей будинок, підвал, оскільки їх могло привалити й там. На жаль, було знайдено кілька останків: одна із згорілих кісток та інший невеликий фрагмент тіла. Нещодавно, наприкінці жовтня, солдат, чий фрагмент ми знайшли, перестав бути безвісти зниклим й офіційно визнаний загиблим у цьому районі.

Через те, що ваша пошукова група – волонтерська, усі виїзди забезпечується з власних ресурсів. Розкажи, що зараз вам необхідно для нової експедиції?

Не так давно ми відкривали МоноБанку на ремонт нашого службового автомобіля. Наші машини не менше страждають, ніж люди, особливо в умовах фронтових та прифронтових доріг, бездоріжжя та перетнутої місцевості. Ось зараз, днями буквально вийшла з ладу ще одна наша машина і, слава богу, за місяць до цього ми зібрали гроші та полагодили всі наші авто, привели їх у більш-менш нормальний технічний стан, який дав змогу їм місяць пропрацювати. Одна з них, на жаль, зараз нас підвела.

Нам також зараз вдалося отримати кілька грантів на паливо, але ми не можемо покладатися на гранти як на стабільне джерело фінансування для пального на постійній основі. Тому ми просимо наших підписників у Facebook та Instagram донатити на наші рахунки. Коли ці гроші перманентно капають, нам не потрібно влаштовувати інфоприводи – збори. Скидаючи навіть невелику суму, люди нас дуже підтримують. Якщо кілька сотень осіб скине якусь малу суму – це вже можливість заправити автомобіль на тиждень роботи в полі. Адже паливо закінчується досить швидко – тільки за один день ми проїжджаємо понад 300 кілометрів. Якщо ми беремо до рахунку наших три високопрохідні автомобілі, які працюють у полях, і один рефрижератор, який відвозить тіла до органів СМЕП, – пальне просто зникає на очах. Думаєш, що його на місяць вистачить, але іноді навіть так виходить, що доводиться вигадувати щось для того, щоб купити це пальне. Тобто пальне потрібне завжди, а інакше – все, логістика закінчилася і ми всі встали і нікуди не їдемо.

Підтримати пошуковців можна, надіславши будь-яку суму на рахунок організації. Якщо ви можете допомогти:

PayPal: strategyod@gmail.com

Leonid Ihnatiev

LHBNVH2GCELC8

Рахунок:

Назва юр. особи ГО «ВІЦ «ПАМ’ЯТЬ І СЛАВА»

Код ЄДРПОУ 35177828

IBAN UA193348510000000026004217138

Назва банку АТ «ПУМБ»

Код банку (МФО) 334851

Призначення платежу: Благодійний внесок

Моно: 5375 4112 0835 4279

Приват: 4731 2196 5118 8637

Фото: із архіву Воєнно-історичного центру «Пам’ять і слава»

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.

Раніше на USIonline.com —

«Наших солдат набагато менше, ніж росіян» – одеські волонтери шукають тіла загиблих героїв (фото)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.