Жанна Мандриченко: «В одеській політиці дуже багато грошей і дуже мало совісті» «фото»

Жанна Мандриченко: «В одеській політиці дуже багато грошей і дуже мало совісті»

Жанні Мандриченко 42 роки. Закінчила Одеську національну юридичну академію з відзнакою. Викладає там же, на кафедрі кримінології та кримінального права. Викладання поєднує з адвокатською практикою. Кандидатка юридичних наук, доцентка. Депутатка Одеської міської ради, фракція Європейська солідарність.

Кореспондентка Української Служби Інформації Валерія Шаповалова мала нагоду поспілкуватися з депутаткою.

Розкажіть про себе — де ви народилися, де вчилися?

Я народилась в селі Лиман, це Татарбунарський район. У 1996 році вступила до Одеського Інституту внутрішніх справ, це був перший жіночий набір, всього вступили десь 20 дівчат. Провчилась там 3 курси і на 4-му перевелась до Юридичної академії на судово-прокурорський факультет. Академію закінчила з «червоним» дипломом і пішла працювати в Малиновську районну прокуратуру на посаду помічника прокурора з загального нагляду. В 2003-му році почала викладати кримінально-виконавче право, кримінологію та віктимологію в юридичній академії. За цей час захистила дисертацію, отримала вчене звання доцентки. Працювала в сфері юридичного консалтингу бізнесу. Напрямки діяльності — будівельна та земельна галузі.

Ким ви працюєте?

Зараз я доцентка кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Національного університету «Одеська юридична академія». Паралельно займаюсь адвокатською практикою, ліцензію отримала у лютому 2018 року.

Ким мріяли стати в дитинстві? Збулася мрія — якщо ні, то чому?

Точно не мріяла бути юристкою. Точно не мріяла бути викладачкою. В сім’ї сміялись і трохи глузували, коли на питання, ким я хочу бути, заявила, що … балериною. В 5 років здається, що все можливо. Яка балерина в селі з 2 тисячами населення?! У нас, окрім школи і будинку культури, ніякої толкової інфраструктури не було. Все крутилось навкруги цих закладів. Мама мене вмовляла, що треба би вивчитися на перукарку – кожного ж дня «свіжа копійчина». Послуги перукаря в селі були затребувані. Сестра поїхала вчитися до Києва, потім жила в Одесі, а мама мріяла, щоб я залишилась вдома. Ну і ким же працювати? Перукаркою! А я, коли стала трохи старша, всім розповідала, що буду фермеркою. Навчаючись в школі, ми на літніх канікулах постійно працювали на колгоспних полях. А потім почали з’являтися перші фермерські господарства. І  я пішла туди підпрацювати на літні канікули. Якось мені, підлітку, доручили продавати вирощені фермерами кавуни. Я таких грошей, зароблених за день, ніколи не бачила. Для мене, дитини, то було яскраве враження. І я вирішила, що якщо фермери скільки платять мені, яка просто продає кавуни, то скільки заробляють вони самі?! Хотілось заробляти багато грошей і реалізовувати свої мрії та бажання. Але рішення з мого майбутнього приймала сестра. Вона мала у сім’ї вирішальний голос з цього приводу. Варто сказати, що сестра сама хотіла свого часу стати юристкою, але тяга до журналістики у ній перемогла, і тоді свої нереалізовані амбіції вона вирішила реалізовувати на мені. Але я не скаржусь. Бо ця професія виявилась дуже органічною для мене.

Ви — доцентка кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Національного університету «Одеська юридична академія» — серйозна спеціалізація — чому саме її обрали?

Я думала над цим раніше. Мала ж вибір, але зупинилась саме на цьому напрямку. Мене справді дуже цікавить і я намагаюсь зрозуміти поведінку та мотивацію людей, які вчиняють злочини. Крім того, кримінологічна експертиза закону – дуже затребуваний напрямок у світі. Дисертацію я захистила в 2007-му році за спеціальністю кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Вона називалась «Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим».

Але в студентські роки я досліджувала і писала роботи на тему жіночої злочинності. Проводила дослідження в місцях позбавлення волі, де відбувають покарання жінки. Здійснила інтерв’ювання та анкетування в сукупності 320 жінок. Тоді була дуже морально роздавлена, тому що чітко побачила очевидну тенденцію: кожна друга жінка перед тим, як вчинити злочин,  зверталася  за допомогою до міліції та в різні служби. Купа злочинів були здійсненні як протест проти фізичних форм насилля в сім’ї. Наприклад – чоловік бив та всіляко знущався над дружиною, вона терпіла, тікала, ходила з синцями, лікувала переломи. А тоді, одного разу, взяла сковорідку, чи сокиру, чи молоток – і дала по голові. І вбила. Отаких було багато. Це мене шокувало! Я була впевнена, що більшості злочинів, які сталися на сімейно-побутовому підґрунті,  можна було уникнути. На хвилинку – це 2001 рік був. І я зрозуміла, що просто не зможу писати про жінок, які були загнані в кризову ситуацію, як про злочинців. І досі пам’ятаю одну моторошну історію. Жінка, як мені, тоді 20-ти річній, здавалось, серйозного віку, хоча їй було років 40, питала мене, розповідаючи свою історію: «А що мені залишилося робити? Він бив мене, бив дітей, тушив цигарки об тіло, різав ножем, ночували на вулиці та в сусідів не раз. Я постійно ходила до дільничного, а той говорив, що це сімейні відносини і щоб ми самі все вирішували. Ще сказав, що чоловік отримає штраф, а оскільки він ніде не працює, то мені прийдеться той штраф виплачувати». Жінка та показувала мені шрами та рубці від побоїв по всьому тілі. І казала, плачучи, що якби вона його не зупинила таким страшним способом, то він би вбив її і дітей. Або інша, не менш трагічна історія – вбивство неповнолітньою свого вітчима. Дівчина розповідала про сексуальне насилля, вона намагалась накласти на себе руки, але її врятували. Там рівень знущання був таким, що витерпіти було нереально.

Не змогла я писати дисертацію про жіночу злочинність. Треба були би іншу писати – про аморальність державних інституцій, які не хочуть і навіть не стараються захищати своїх громадян. Система вибудовувалась таким чином, що із жертв робили злочинців.

Я писала потім статті на цю тему. Спрямовувала і спрямовую зараз студентів думати не в парадигмі чорне-біле, а дивитися ширше на проблему.

Зрозуміло, що під впливом побаченого та почутого мені хотілося протилежного. І я почала працювати у напрямку відновного правосуддя, в якому я вбачала напрямок захисту, особливо для жінок та неповнолітніх.

Чому вирішили піти в політику (балотувалися в міську та обласну ради)?

Бо відчуваю достатньо сил і знань для того, щоб долучитися до впорядкування міста. Одеса – прекрасне українське місто, яке варте того, щоб про нього піклувалися, а не використовували як ресурс для заробляння грошей задля власного збагачення. Важливо, щоб в Одеській міській раді була критична маса європейськи налаштованих депутатів. Для кого цінності важливіші понад усе.

До того ж, я маю досвід роботи з бізнесовими структурами – це група компаній Кадорр, ДТЕК та інші.  І дуже добре зрозуміла, що бізнес завжди орієнтований на прибуток. У всьому світі. І це нормально.  Як і те, що правила для бізнесу встановлює влада. В тому числі і місцева. Саме місцева влада має випрацьовувати  правила, які захищають інтереси громадян і враховують інтереси бізнесу. Перекос в будь який бік не є нормою. Я працювала з цим, я знаю законодавство і розумію, як варто приймати те чи інше рішення.

Чому балотувалися від партії «Європейська солідарність»?

Я вважаю, що партія Європейська солідарність гуртує навколо себе людей, яким по-справжньому болить. І за країну, і за мову, і за армію, і за подальший розвиток країни.

Я повністю поділяю принципи партії Європейська солідарність – побудова сучасної, модернової, європейської країни, де словосполучення «верховенство права» не залишиться порожнім звуком, а набуде початкового значення.

Європейська солідарність – це об’єднання відповідальних громадян довкола принципів. Мова йде про  дотримання прав людини, структурні та послідовні реформи, які мають на меті підвищення рівня життя та безпеки громадян, впорядковану та зрозумілу соціальну політику, відповідальну та ціністно орієнтовану владу, вступ України до НАТО та ЄС, збереження і посилення міжнародних санкцій проти Росії та ін. Я за всі ініціативи, які наближають нас до цивілізованого світу.

І от саме на це все орієнтується наша фракція, працюючи над тими чи іншими рішеннями  чи  голосуючи за них.

Хто вас надихає з політичних лідерів як в Україні, так і за її межами і чому?

Мені Кривавий Пастор подобається. А якщо серйозно, то так, дії Олександра Турчинова, особливо у 2014-му році, подобаються. Багато читала про Маргарет Тетчер і про те, як вона приймала рішення, як переконувала, аргументувала. Голда Меїр надихає. Я не хочу бути на них схожа. Бо це неможливо. Але я хотіла б мати такий рівень фаховості та знань.

Вперше в історії України на місцевих виборах ввели обов’язкову  ґендерну квоту — як оцінюєте нововведення?

На місцевих виборах ґендерну квоту вперше запровадили  в 2015 році. Але тоді санкцій за її недодержання не було. Тепер же вперше в історії України виборча комісія не реєструвала список партії, якщо виявляла порушення квотного принципу – обов’язкову 40-відсоткова ґендерну квоту. І я це розцінюю як дуже гарний сигнал. Гендерні  квоти на цьогорічних місцевих виборах спрацювали попри всі побоювання, скепсис і нерозуміння. Понад 100 тисяч кандидаток були зареєстровані в списках політичних партій і брали участь у місцевих виборах. Тобто на етапі висування було 43 відсотки жінок. Партії-лідери за кількістю здобутих мандатів провели в місцеві ради від 34 до 40 відсотків жінок. Це дані  ґендерного моніторингу, який проводив Український жіночий фонд у партнерстві з Національним демократичним інститутом. Той же моніторинг повідомляє, що міські громади очолили 32 жінки, однак, на жаль, ми не маємо жодної міської голови  великого міста. Щодо депутаток, то до обласних рад українці обрали 28 відсотків жінок, а до міських рад двадцяти великих міст – 30 відсотків.

Політика у всьому світі перестає бути суто чоловічою справою. І все більше жінок успішно демонструють, що вони здатні приймати ефективні та відповідальні рішення в політиці. Світова практика свідчить, що чим більше жінок залучені до ухвалення рішень в територіальних громадах, тим краще розвивається місто чи будь який інший населений пункт.

Але радіти з цього приводу ще зарано. Ініціатива справді може дати максимальний ефект лише за умови, якщо всі партії перестануть сприймати її як нудну формальність і почнуть довіряти своїм кандидаткам керівні, а не лише адміністративні посади, захищатимуть їх і всіляко сприятимуть тому, щоб роль жінок у громадах ставала помітнішою.

І давайте подивимося ще на одні цифри. Жінки становлять 54 відсотки населення України й виконують більшу частину роботи на виборах як спостерігачки, офіційні представниці партій та членкині виборчих комісій. Але вони не грають серйозної ролі в ухваленні відповідальних рішень. Жінки й досі сприймаються як обслуговуючий персонал.

І є ще одна проблема, про яку я говорю, як юристка. В законі є норма, яка дозволяє партіям обходити ґендерну квоту. Партія реєструє список із дотриманням квоти, а потім кандидати вибувають і квота порушується. Той же ґендерний моніторинг фіксував, що жінки частіше вибували зі списків. І навіть ті, які були обрані депутатками, відмовлялися від мандатів на користь кандидатів – чоловіків.

Ну і в країні зберігається тенденція: де менше грошей, там більше жінок на керівних посадах. Сільські громади очолює 130 жінок, а от мерів великих міст серед жінок, як я вже сказала,  – жодної.

Ну і окрема тема – сексизм, приниження жінок-кандидаток, цькування їх в соціальних мережах. В Україні немає дієвого механізму правового захисту від кібербулінгу та кібернасильства щодо політично активних жінок. У законодавстві немає спеціальної норми, де б ішлося про відповідальність за переслідування і приниження в інтернеті. Проте є інші статті, і їх варто активніше застосовувати.

І ще одне, дуже важливе, як на мене. У нас почалася протидія ізолюванню жінок від активного політичного життя. Ми, жінки, все частіше втручаємося в процеси, котролюємо їх і приймаємо важливі рішення.

Що думаєте про одеську політику і яка роль жінки в ній?

Одеська політика – це все ще  бізнес-клуб за інтересами. Чоловічий. В одеській політиці дуже багато грошей і дуже мало совісті. На жаль, велика кількість рішень в Одесі приймаються в інтересах певних бізнес-груп. Використовуючи при цьому законодавчу недолугість в тому числі.

Якщо говорити про представництво жінок, то у раді попереднього скликання було 25 відсотків жінок, в цьому – 29 відсотків. Не дуже й багато. Але, якщо згадати раду минулого скликання, то саме три жінки-депутатки – Ольга Квасницька, Лілія Леонідова, Анна Позднякова показали приклад того, як можна послідовно відстоювати інтереси територіальної громади.

Коли мене питають про роль жінок в політиці, я наводжу простий приклад. У світі існують дослідження щодо прозорості міст. Урбаністи стверджують, що міста з жінками-мерами прозоріші, ніж з чоловіками.

Індекс прозорості має 76 індикаторів прозорості – це місцеве планування, місцеві податки, тарифи, послуги, збори, регулювання, відносини з місцевими жителями, як зі споживачами, публічні закупівлі, управління землекористуванням й земельне планування, економічні та фінансові показники. Прозорість визначається як оприлюднення усіх актів для надання громадянському суспільству відповідної інформації в повному та доступному вигляді.

Чому міста, керовані жінками, прозоріші? Бо жінки більше працюють з людьми й слухають їхні побажання, а ще формують навколо себе команду, щоб не одноосібно приймати рішення й не самовпевнено покладатись лише на себе.

Я дуже сподіваюсь, що в Одесі прийде час, коли ми будемо голосувати за притомну кандидатку і така кандидатка знайдеться.

Політична діяльність найчастіше супроводжується «скандалами, інтригами і розслідуваннями” — ви готові до цього?

Якби я була не готова, я би не ставала публічною фігурою. Я розумію, що під час виборів багато політиків обіцяють те, чого хочуть від них чути виборці. Бо політики хочуть подобатися. І ми, як країна, змушені десятиліттями ходити по колу, знімаючи локшину з вух, яку нам щедро розвішують популісти.  Я прийшла в місцеву політику, добре розуміючи, що я вмію і чого хочу. Точно хочу орієнтуватися на результат. Політика – це про результат. А популізм – це про пошуки винних. І я дуже добре розумію, що коли ти не хочеш бути зручним для всіх, не хочеш дослухатися до різних «мудрих» порад, а торуєш сама свій власний шлях, орієнтуючись на ціннісні речі, то завжди знайдуться ті, кому це не буде подобатися і хто зробить все, щоб принизити тебе. Як мінімум. А як максимум, виключити з процесу.

Якого результату ви очікуєте від нинішньої Одеської міської ради взагалі, і від фракції ЄС зокрема?

Почнемо з того, що я мало вірю і в колективний розум і  в колективну відповідальність. Всі рішення повинні прийматися фахово. І ті, що приймають рішення, мають бути компетентними. Але так, рада – колегіальний орган, рішення приймаються більшістю і лише після цього стають обов’язковими для виконання. Я юристка, я ніколи не голосуватиму за протиправні, протизаконні рішення. І цього ж чекаю і від депутатського корпусу, і від фракції ЄС. Мої колеги по фракції – самодостатні та відповідальні люди. Я рада, що ми поділяємо погляди, ми однодумці та розуміємо свій рівень відповідальності перед виборцями.

Ви увійшли до складу депутатської комісії з питань землеустрою. Вас обрали заступницею голови. Це серйозний і найскандальніший блок роботи Одеської міської рад (якщо судити по попереднім скликанням). Чому ви обрали цей вектор депутатської роботи?

О, так, з точки зору скандалів і різного роду «зашкварів» комісія з питань землеустрою та земельних правовідносин Одеської міської ради в топах.  Чи свідома я, куди потрапила і що мене чекає? Так, абсолютно. Я знаю і розумію ступінь складності і обсяг документів, які потрібно вивчати. І я не збираюсь бути в комісії простим інструментом для протягування необхідних рішень попри чинне законодавство.

Спробую пояснити свою позицію і розповісти, яким чином я збираюсь працювати і чому ввійшла в комісію, членство в якій моментально робить мене мішенню.

По-перше, я юристка, адвокатка. Моя спеціалізація – правовідносини в сфері земельних питань та будівництва. Я фахово розбираюсь в законодавстві і розумію, як це працює і як це пробують обходити. Проекти відводу землевпорядної документації — це чітке знання законодавства. Тому тут не просто має бути мова про чесних і порядних людей. Для роботи в цій комісії потрібні юридичні знання;

По-друге, мені особисто дуже хочеться зруйнувати легенду про те, що проект землевідводу — це щось нереальне і його складно пройти як фізичним, так і юридичним особам;

По-третє, і це моя персональна мотивація, не зганьбитися перед виборцями, які довіряють мені персонально і довіряють партії ЄС, членкинею якої я є. Якщо чесно, моя родина була категорично проти, коли мова заходила саме про земельну комісію. Саме з точки зору, що репутаційно це погано. Навіть якщо ти все робитимеш правильно і законно, ти одна не зможеш нічого змінити.

Але я відповідально можу сказати одне: я точно не буду голосувати по тим проєктам,  де, з моєї точки зору, будуть порушення норм чинного законодавства. Я не голосуватиму і не підтримуватиму такі рішення. І буду публічно про це говорити.

Перед одним із перших засідань, готуючись до нього, я протягом тижня, кожного дня, працювала з документами, які надійшли до комісії від структурних підрозділів Одеської міськради та громадян. Я вивчала і аналізувала кожний документ, перевіряла законодавчу базу, намагалась зрозуміти логіку тяганини з документами, особливо від фізичних персон.

Нагадаю, робота депутатів – безкоштовна. Це певна місія – впорядковувати своє місто і вкладати в це свої знання, час і енергію. Я свідомо обирала цей шлях.

І тому я точно не розумію, як можна працювати в раді будь якого рівня, не маючи певних знань чи досвіду в сферах, які впливають на життєдіяльність міста? Але я розумію, як депутати голосують, часто не заморочуючись і навіть не читаючи документів. Підняли руки автоматом – а там, як хочете. Нехай хтось інший несе відповідальність.

Так от, нам в комісію потрапили документи, де громадяни намагались реалізувати своє право на безоплатне отримання земельної ділянки ще в 2017- 2018 роках. З невідомих мені причин їхні документи всі ці роки не розглядали. Звісно, що не всі і не всіх. Можу лише здогадуватися, чому чиновники вибірково футболили людей.

Я сама переглянула і детально вивчила 70 проєктів відведення земельної ділянки у власність або користування. Резюме таке: люди не повинні оббивати пороги чиновників та чекати роками, щоб отримати землю у власність під власним будинком (набуття у спадщину, купівля і так далі).

Зазначу, що й інші члени нашої комісії, мої колеги за депутатською діяльністю, налаштовані схожим чином – ми максимально швидко будемо відпрацювувати документи. І ми точно налаштовані зробити цей процес відкритим та зрозумілим для громади. І саме на комісії ми практично всі документи погодили. Мова йшла про фізичних осіб, які роками не могли відвести  земельну  ділянку у власність.

Окрім цього, наша комісія розробила та рекомендує чіткий перелік документів, котрі повинні подавати фізичні та юридичні особи, щоб отримати у власність (оренду) земельні ділянки. Цей перелік є на офіційному сайті Одеської міської ради.

Розкажіть про свою сім’ю. Хто вас підтримує?

Сім’я – це я і мій 18-ти річний син. З батьком сина ми разом вчились, але давно розлучились. Правда, нам вдалось зберегти нормальні стосунки і нормальне спілкування. Зараз мій колишній чоловік працює у складі поліцейської місії ООН в одній із країн світу. Якщо говорити про родину, то нас тут значно більше. Це мої батьки, моя сестра і її сім’я, мої двоюрідні і троюрідні сестри, так, у нас всі дівчата, і ми гарно спілкуємось між собою, племінники і племінниці. На щастя, ми маємо схожі політичні позиції. Тому підтримку і допомогу я отримувала завжди і продовжую отримувати. Моя родина – це моя команда. Можу точно це стверджувати.

Як плануєте поєднувати роботу викладачем, депутатську діяльність і сім’ю?

Точно так, як і до цього поєднувала багато що в своєму житті. В чому проблема поєднання? Невже зараз, в цей шалений час, можна дозволити собі повільний стиль життя? Не бачу жодної проблеми для себе в тому, як саме я живу і що і з чим поєдную.

Ви вже визначили цілі на цей рік? Поділіться кількома.

Ці цілі досить людські. Піклуватися про здоров’я – і власне, і моїх батьків. Розвиватися, більше читати, бо Інтернет цьому реально заважає, вдосконалюватися самій і вдосконалювати свою роботу.

 Фото із особистого архіву Жанни Мандриченко

Раніше на  USIonline.comОдесский облсовет в зоне турбулентности, — Анатолий Бойко.

Читайте нас в Facebook, Telegram и Instagram, смотрите на Уoutube.