Ворог на Одещині намагався висаджувати десант, але був знищений – Наталія Гуменюк про початок війни

Про це в інтерв’ю Українській Службі Інформації розповіла речниця Сил оборони Півдня Наталія Гуменюк.

Як велась підготовка на Півдні перед початком повномасштабного вторгнення росії в Україну? 

Підготовка велась досить потужно і заздалегідь, оскільки військові усвідомлювали перспективу розвитку подій. Але як звичайні військові, люди, у першу чергу громадяни своєї країни, вони не могли повірити, що у ХХІ сторіччі все ж таки вони (прим. ред — російські військові) наважаться. Напевно, у кожної людини, навіть у дуже затягнутих у стрій військових, все одно залишається вимірювання загальнолюдськими цінностями. І було дуже важко передбачити, що дійсно таке можливо.

Заходи, які проводились, були спрямовані на типово військові цілі, тобто це наша буденна робота, яку ми проводимо. Це і тренування, і підготовка. Знаєте, кажуть, що військові постійно готуються до війни і хочуть, щоб війна не сталась. Ми залишаємось людьми. Те, що сталось на світанку 24 лютого, дійсно приголомшило всіх, навіть тих, хто був дуже підготовлений, спостерігав на радарах за тими пусками російських ракет,-  все одно не вкладалось у голові.

Але ми були готові до того, що може бути найнепередбачуваніший розвиток подій, тому сили і засоби, зокрема Оперативного Командування, підрозділи були розсерджені, були вжиті заходи до того, щоб ворог не зміг знищити першими ударами всю здатність країни оборонятись. Була виключена можливість знищити одночасно ціле угрупування. 

Зранку люди чули вибухи — це була робота наших ППО? 

Одразу, як тільки відбувається акт агресії, включається система захисту, звісно. Негайно була відповідь. І завжди, коли працює протиповітряна оборона, є вибухи. Тому на початку здавалось, що їх було забагато. Насправді, це був і напад, і відповідь. 

Які були подальші дії Командування? Як відомо, існує такий міф, що Південь “злили”

Говорити зараз про “злиття”, якусь зраду чи провокацію ще зарано. Ми маємо бути об’єднанні, щоб вистояти в цій війні, перемогти. Ті заходи, які проводять відповідні структури, і перевірка тих самих міфів, які ходять серед певних кіл людей, – це справа спеціальних органів. Вони ведуть свою роботу, якщо будуть виявлені такі випадки, їм буде надана відповідна правова оцінка.

Наразі наша задача вибити ворога з нашої землі, не дати просуватися, тому що ворог досить потужний, це треба усвідомлювати всім. Навіть те зосередження військ на лівому березі, воно сформоване, поповнено запасами, в тому числі озброєнням, і тому ми потребуємо додаткового партнерського озброєння, підтримки і допомоги, і мобілізаційного ресурсу, щоб було кому опанувати нову техніку і цими новими силами вибити ворога. 

Те, що зараз намагаються, підбиваючи підсумки одного року повномасштабної війни, зробити якісь висновки і проголосити вироки, це насправді не зовсім правильно, оскільки територія ще окупована, там ще знаходиться ворог і нам ще за неї боротися. Якщо ми зараз почнемо викривати, оголювати якісь теми, ми можемо зашкодити тим людям, які зараз під окупацією. 

Як відбувалась оборона Одеси з моря, чи були спроби десанту у перші дні? 

Оборона, зокрема Чорноморського узбережжя, була продумана і організована ще за кілька днів до повномасштабного вторгнення. Командувач ОК «Південь» усвідомлював, що ворог, маючи такий потужний флот, спробує зокрема і цей напрямок: не тільки суходолом і небом вони могли намагатись проникнути сюди. І знаючи, що у них є в пріоритеті відрізати Південь, Одещину від моря, цей напрямок був одним з найважливіших. Зокрема, в організації оборони, тому протидесантна оборона була спланована, відпрацьована і навіть натренована. Ще на початку лютого Одесою рушила бронетехніка, яка розташовувалась на узбережжі, і спочатку це бентежило людей, а потім всі заспокоїлись, оскільки якщо наші військові тренуються, значить вони готові до захисту.

Так і сталося – незважаючи на те, що ворог намагався висаджувати десант. Було кілька таких спроб у перші тижні, на початку березня, вони використовували для цього десантно зручні ділянки на узбережжі, спробували підійти швидкісними десантними катерами. Але наша оборона була напоготові, підрозділи відпрацювали на відмінно, і спроби ці були присічені в абсолюті. Тобто десант повністю був знищений.

Після того була робота далекобійною зброєю, і коли переконливо відпрацювали наші, в тому числі і «Байрактари», і ракетні комплекси з узбережжя, які змусили зменшити флот на кілька одиниць, зрештою змогли потопити флагман чорноморського флоту рф, і було звільнено Зміїний, — ворог вже тримався на відстані на 150-200 кілометрів від контрольованого Україною узбережжя. А це абсолютно виключає можливість висадки десанту.

Навіть якщо вони наважаться якимись відчайдушними групами (вирушити знову – ред.) на подібних малих швидкісних катерах, — ми готові, ми знаємо, чим їх зустріти, і вони побачать дуже багато сюрпризів — як класичних, так і креативних, щоб не дозволити десанту навіть наблизитись. 

Тобто вони планували красиво зайти з моря? 

Вони планували одразу і обстріляти узбережжя, і під цим вогнем пройти десантом. Але зустріли досить суттєвий опір і зрозуміли, що підтримки з суходолу цей десант не отримає, тому що наші війська зупинили ворога в районі Вознесенська, не підпустили до Миколаєва, відкинули з цих рубежів. Вони зрозуміли, що висаджений десант приречений на загибель, оскільки підтримки з суходолу він не матиме. 

Щодо ситуації під Вознесеньком, — не можна сказати, що вона була найгостріша, це була тактична хитрість, зокрема і нашого командування. Розуміючи ту потужність і навалу, яка йшла в техніці і в особовому складі у наш бік безпосередньо південним напрямком, ми побачили, що просування йде дуже стрімко, і стримувати нашими силами ми не здатні. Тоді  прийняли рішення облаштувати правильну оборону, дуже грамотно розрахували, де в них закінчиться пальне, бо логістика не встигала за просуванням передових підрозділів, — і там, де в них вже почала глохнути техніка, вони виявились при техніці, але безсилі.

І там вже їх зустріла наша територіальна оборона, тут можна говорити і про відчайдушну роботу місцевого кластеру. Це люди, які взяли до рук зброю, скати, коктейлі Молотова і облаштовували оборону свого рідного міста. Це і Баштанка, і Снігурівка, і миколаївці зрештою. Це було в єдиному пориві і сконцентровано на те, щоб зупинити ворога, а не дати йому просуватися далі. І це спрацювало. 

Чому Одеса настільки важлива для них? 

Тут об‘єднані і політичний, і стратегічний моменти. Оскільки політично вони продовжують просувати наратив, що Одеса — це «русский город», і це в абсолютному розумінні місцевих жителів, одеситів – неприйнятно. Це зрозуміло вже всім. І за всі ці дні повномасштабного вторгнення напевно кожен одесит відчув на собі, що таке рускій мір, і якого справді перспективного життя йому хочеться. І це ніяк не пов’язано з руським миром, це пов’язано з вільною, незалежною Україною. І саме тому ми продовжуємо цю боротьбу.

Чого вони її згадують? Це порти, великий економічний потенціал, це напрямок руху багатьох морських маршрутів, це володіння певною частиною моря, тою, яку вони заблокували на початку вторгнення. І це ще раз підкреслює, що для них було важливо панувати на морі.

Раніше на USIonline.com —

Повертають світло: енергетики ДТЕК розповіли про стан мереж на Одещині (відео)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.