Воює та малює на ящиках з-під боєприпасів: історія добровольця з Одеси

З Валерієм спілкувалася кореспондентка Української Служби Інформації Анна Городенцева.

Чим ви займалися до війни? Які були мрії та плани на життя?

До війни займався літературою та вихованням сина. Писав прозу, фентезі для дітей, вірші. Будували пісочні фортеці на березі Чорного моря, гралися в лицарів, читали круті дитячі книги. Останні декілька років активно вчився драматургії та писав кіносценарії. Навколо цього власне і крутилося моє життя.  В планах було і є: сходити з сином з наметом в похід, з‘їздити на тиждень в Тузлівські лимани та спостерігати за природою. Ми навіть підготувалися до цього. Планував цього року дописати цикл «Делфі та чарІвники» — це фентезі для дітей. Чотири книги. Перша вийшла у видавництві АССА. Але…

…сталося 24 лютого і політ перервався. Сподіваюсь ненадовго.

Чому вирішили вступити у ЗСУ, хоча раніше не були військовим?

У мене був військовий досвід. Добровольчий український корпус — ДУК ПС. Артилерійський підрозділ. Ми виконували завдання в районі шахти Бутівка у 2015 році. Тож рішення піти до війська цілком логічне. Єдине що: було неприйняття ситуації — не хотілося знову входити у цю ріку. Проте хіба в нас, українців, був вибір? Спочатку я ходив волонтером тут в Одесі, допомагав носити речі, потім було патрулювання вулиць з поліцейськими, зрештою волонтерив у новоствореній 122 бригаді територіальної оборони Одеси, і лише після цього пішов до військкомату. На той час моя сім‘я вже поїхала з міста. Одного ранку прокинувся, зібрався і пішов до військкомату. Все просто.

Валерій Пузік

Як виникла така ідея – малювати? І як ви встигаєте і воювати, і малювати?

Я вчився у Хмельницькому на художника—дизайнера, але після 2015 року малював дуже рідко, не було потреби і бажання. А цієї весни чисто випадково зайшов у магазин для художників та купив акрилові фарби. З цього все й почалося.

Ідея малювати на кришках ящиків від боєкомплектів не нова. Ще коли був добровольцем — я малював на них, розмальовував міни 120 калібру. Тож, можливо, це продовження теми того періоду.  Сам матеріал, почав диктувати: «малюй, малюй, малюй» — я кожного дня проходив повз ящиків з бека, фанер та іншого. Це ніби випробування матеріалом. Не знаю, як пояснити точніше. Після того як малюєш на кришках від ящиків 82 калібру, 5,45 чи гранат — на полотні мазати фарбою не цікаво. Схоже, саме тому я й перестав це робити після повернення з АТО. А тут сам матеріал ніби просить: давай! — і вимагає: “створи щось!” До того ж, кришка чи вкладка з ящика від боєкомплекту створює контекст, якого полотно чи акварельний папір просто не може дати, щоб там зображено не було.

Чому малюю переважно птахів? Я поставив перед собою умову: ніякої війни чи страшних картинок не малюю. Першою справою — почав з шеврона нашого підрозділу. Там зображена ластівка. Намалював декілька таких картинок, аби подарувати волонтерам, які нам допомагали і продовжують допомагати. А потім живопис став чимось на зразок «побути в собі», у своїх думках. Спочатку малював у казармі, а потім, коли ми їхали «в поля», я взяв повну сумку фарби з собою. Малював замість сну. Наприклад, приходиш з ночі, і сідаєш під деревом писати світанок, чи будяк, чи пшеницю в полі. Це дуже круте відчуття. Тоді я спав по кілька годин на добу. І це звісно теж впливало на манеру малювання.

Чи допомагає творчість боротися зі стресом?

Після кількох виставок  («Відлуння», «Примарна зона» та інші — Ред.), де виставлялись картини намальовані мною на війні, я зрозумів, що це маячня.

Як тільки кажеш речення, де фігурують слова «війна», «живопис», «стрес» — тебе починають жаліти, а в заголовки виноситься щось типу «Творчість рятувала бійця на війні» або «Боровся зі стресом за допомогою фарб». Таке. Бідося хлопчик. Аж сльози на щоках лоскотять (сміється).

Малювання, писання — це просто писання та малювання на війні. Можна не писати і не малювати. Можна спати, скролити стрічку новин, чистити зброю, читати книжки. Можна займатись будь-чим. Я наразі малюю. Потім буду писати. Це така сама робота, як і війна.

Як реагують на творчість ваші побратими?

 Добре. Що скажеш? Спочатку дивувались, але все швидко пройшло. Почали приносити фанеру та ящики. Допомагають. Інколи кажуть: «малюй, а ми зробимо». Фарби по можливості присилає дружина. Вона обирає їх дуже дбайливо. За що їй велика подяка. До речі, в 2015 — присилала фарби мені на фронт теж вона. А ще нещодавно мені написала незнайома мені жінка: «Є фарба. Лежить без діла. Можу надіслати». Я не відмовився.

Вона закінчується дуже швидко, адже малюю деякі картини мастихіном, інколи за допомогою акрилу створюю рельєф.

Як обираєте сюжети для своїх творів? Що надихає?

Все по-різному. Одного разу лежав біля будяка кілька годин. Його було гріх не намалювати. На фоні неба він просто шикарний.

Якось спостерігав через бінокль за чаплею в болоті.

В місцях, де ми були, я часто малював маркерами тризуби і писав фрази. Так на картини перекочував тризуб. Якщо придивитись то він присутній майже всюди. Сокіл у польоті — тризуб. Хвіст ластівки — тризуб. І так список можна продовжувати і продовжувати, а про кожну картину розповідати окрему історію.

Чому небо червоне? Не було білого (сміється).

Скільки вже ящиків стали вашими холстами?

Не рахував. Чесно. Я навіть не всі картини встиг сфотографувати. То подарував, то десь залишив, то забув забрати. Таке.

Ви плануєте відкрити виставку своїх незвичайних картин? Чи можливо продавати їх, щоб виручити гроші на ЗСУ?

Жодних виставок не буде. Не хочу. Не приносять задоволення. Взагалі.

Щодо продажу, — так, продаю. Скоро буде аукціон старих ДУКівських картин, які я малював у Водяному, в окопах під Авдіївкою. Одна, до речі, на шахті Бутівка була намальована. Аукціоном займається Зоя Казанжи. Всі кошти підуть на потреби ЗСУ, в залежності від того, який запит або потреби будуть у бійців. Тож читачі можуть знайти її у фейсбуці та підписатись на оновлення. Коли настане час — там все буде написано. На аукціон буде виставлено достатньо велика кількість картин та графіки.

Коли закінчиться війна, що зробите у першу чергу?

Підемо з сім‘єю до моря, як 23 лютого. Будемо пити з Ірою одну каву на двох, годувати мартинів, слухати Чорне море та будувати пісочні фортеці з Орестом. Будемо ловити вітер, запускаючи повітряного змія в повітря. І дихати, і усміхатись, жити.

А потім вже писатиму фентезі для дітей та зніматиму кіно.

Ранее на  USIonline.com —

Світ має почути історії реальних людей, — засновниця першого в Україні жіночого оркестру (фото, відео)

Читайте нас в Facebook, Telegram и Instagram, смотрите на Youtube.