Воєнні злочини: Україна критично потребує спеціального закону щодо протидії СНПК

Читайте інтерв’ю на сайті Української Служби Інформації.

Марина Легенька

Які характерні особливості сексуального насильства, пов’язаного з війною?

Марина Легенька: Це вид ґендерно зумовленого, сексуального насильства, яке напряму чи опосередковано пов’язане зі збройним конфліктом, з війною. Цей зв’язок може бути різним: часовим, просторовим чи причинно-наслідковим. Сьогодні в Україні є всі ознаки, які виокремлюють сексуальне насильство під час війни як воєнний злочин. І ми наполягаємо, що СНПК використовується російськими окупантами як метод ведення війни, як безпосередній вплив на українське цивільне населення з метою його залякування та досягнення певних воєнних цілей. В жодному випадку вони не прагнуть сексуального задоволення, головне – принизити, катувати, підкорити волю.

Агресори вчиняють СНПК і щодо військовополонених. Тому так само, як і цивільні, вони є вразливою категорією населення.

У переважній більшості до такого насильства вдаються військові, однак воно може вчинятися й представниками інших воєнізованих формувань рф і представниками органів влади агресора на тимчасово окупованих територіях. Тому, говорячи про особу, яка коїть такі дії, важливо розуміти, що головним є контекст війни. Тому, якщо насильство здійснила цивільна особа, але воно пов’язане з воєнними діями, наприклад, з тимчасовою окупацією, то, звісно, його потрібно ідентифікувати та кваліфікувати як сексуальне насильство в умовах конфлікту.

Які міжнародні конвенції при цьому порушують росіяни?

Марина Легенька: Якщо говорити про міжнародне кримінальне право, то засадничим документом у цій сфері є Римський статут Міжнародного кримінального суду. Україна його не ратифікувала, однак надала згоду на те, щоб всі воєнні злочини, вчинені на території нашої країни, розслідувалися за Римським статутом. І саме цей документ відповідно кваліфікує СНПК як міжнародний злочин.

Водночас російськими агресорами грубо порушено й низку інших міжнародних документів. Це стосується Женевських конвенцій та додаткових протоколів до них. Зокрема Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. А також Європейської конвенції з прав людини, ст. 3 якої взагалі забороняє катування.

Обов’язково треба згадати і Конвенцію ООН про права дитини. Бо, на жаль, проблема сексуального насильства під час російсько-української війни зачіпає і дітей. І оскільки ми говоримо про СНПК як один із видів ґендерно зумовленого насильства, то наголошуємо на масових порушеннях агресором Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яку Україна ратифікувала.

Хто і яким чином фіксує випадки СНПК в Україні?

Марина Легенька: В Україні фіксація здійснюється кількома інституціями. Якщо говорити про кримінальні провадження і про фіксацію СНПК як злочину порушення законів і звичаїв війни, то тут працюють органи кримінальної юстиції – Офіс Генерального прокурора, Національна поліція, Служба безпеки України. Або всі інші органи державної влади, яким стало відомо про такий випадок. Звісно, для належного дотримання процедури з метою подальшого кримінального переслідування винуватця вони мають передати відповідну інформацію до органів кримінальної юстиції.

В Офісі Генпрокурора України та в Національній поліції створені структурні підрозділи, які відповідають за належне розслідування таких злочинів і збір доказів. Дані злочини мають велику особливість: вони не вимагають обов’язкового проведення судово-медичної експертизи. Вона може бути проведена, але за плином часу не спроможна виявити ні ушкоджень, ні наявного біологічного матеріалу. Тому, щоб встановити винуватість особи і хоча б заочно притягнути її до відповідальності, зібрати матеріали для передачі до міжнародного кримінального суду, потрібно зібрати ряд інших доказів, встановивши чіткий причинно-наслідковий зв’язок з війною, чіткий територіальний зв’язок особи і часовий зв’язок із наявністю представників російської федерації в певний час на певній території.

Катерина Черепаха

Катерина Черепаха: Водночас випадки СНПК фіксують і представники громадських,  міжнародних організацій. Іноді їх виявляють, ідентифікують і можуть зафіксувати журналісти, які потрапили на деокуповані території одними з перших, або будь-які особи, які привозять гуманітарну допомогу.

Є низка громадських ініціатив, які також фіксують, збирають докази і готові передавати їх відповідним інституціям. Серед них, зокрема Коаліція «Україна. П’ята ранку», глобальна ініціатива правозахисників «Трибунал для Путіна».

Як до фіксації СНПК долучається ГО «Ла Страда-Україна»?

Катерина Черепаха: Переважно про випадки СНПК ми дізнаємося через наші гарячі лінії – Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації (тел.: 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного) або 116 123 (з мобільного) та  Національну гарячу лінію для дітей та молоді (тел.: 0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного) або 116 111 (з мобільного). Такі звернення надходять або безпосередньо від самих постраждалих, або від свідків таких фактів насильства, або це було перенаправлення від інших інституцій, зокрема державних.

Варто зауважити, що основна мета цих звернень – не повідомити про злочинний випадок, а отримати допомогу. Тому на цьому ми насамперед і фокусуємо свою увагу. Завжди інформуємо людину, де і яку допомогу вона може отримати, куди може звернутися, щоб повідомити про такі злочини.

Для розширення можливостей та каналів повідомлення про злочин СНПК нашою організацією також було розроблено чат-бот (@survivors_suppot_bot). Тут можна дізнатися про те, що собою являє сексуальне насильство в умовах війни, про його різновиди, щоб вміти ідентифікувати його випадки, та одержати інформацію про те, де надається необхідна допомога постраждалим. Чат-бот має функцію переадресації для отримання консультації на Національній гарячій лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації через канал Телеграм @NHL116123. Спілкування відбувається анонімно та конфіденційно. Окрім того є можливість повідомити про свою історію чи відомий випадок СНПК через онлайн-форму, навіть анонімно, для передачі цієї інформації до Офісу Генерального прокурора, оскільки чат-бот розроблявся у співпраці з ним.

Ми не хапаємо за руку постраждалих, які звернулися до нас по допомогу і не кажемо їм: «Ви повинні піти до правоохоронних органів і повідомити, що з вами сталося». Однак усі наші консультанти і консультантки розповідають про можливість і важливість такого звернення, про те, де і яку підтримку особа може отримати в цьому процесі тощо. Це важливо, щоб вона могла ухвалити виважене, а головне – поінформоване рішення.

Чи стимулює це постраждалих звертатися до правоохоронців?

Марина Легенька: Кожна постраждала людина може мати власні стимули для співпраці з органами кримінальної юстиції. Питання в тому, наскільки вона готова пройти весь цей шлях. Бо попри зменшення кількості допитів для постраждалих це все-таки є стресом і великим навантаженням, а також має ризики повторної травматизації.

Що симулює? Одних постраждалих можуть стимулювати репарації, матеріальна компенсація за те, що з ними відбулося. Коли вони розуміють, що отримати певні відшкодування можливо лише після того, як вони розпочнуть співпрацю з органами правосуддя і цей випадок буде належним чином задокументований, то можуть наважитися на такий крок.

Інших стимулює бажання притягнути винуватих осіб до відповідальності, зокрема на міжнародній арені, домогтися справедливості чи помститися кривднику. Кожен випадок – це окрема ситуація.

Чи вважається постраждалою особою дитина, яка народилася внаслідок СНПК?

Марина Легенька: Постраждалою вважається особа, зокрема дитина, яка безпосередньо зазнала наруги або стала її свідком. Відповідно до українського законодавства, дитина, яка народилася внаслідок зґвалтування, не є постраждалою особою.

Катерина Черепаха: Наразі питання щодо дітей, народжених в результаті СНПК, в Україні ще недостатньо опрацьоване, на чому наголошують різні громадські організації, і не лише вони. Якщо дивитися на досвід інших країн, є різні ініціативи в цій сфері. Здебільшого вони стосуються вже дорослих дітей, які знають про те, в результаті чого вони з’явилися на світ. Різні ініціативи започатковують самі діти – це як групи взаємопідтримки. Але деякі можуть і не знати про історію свого народження.

Безумовно, такі діти в Україні вже є. Бо в жодному з випадків СНПК, про які ми знаємо, не застосовувалися засоби контрацепції. Відповідно ризики настання наступної вагітності були дуже імовірними.

Сказати, що Україна зовсім не готується до вивчення цього питання, було б неправильно. Є певні організації, які порушують його, вивчають, наголошують на важливості включення цієї категорії громадян до різних програм або ініціатив. Або пропонують враховувати це на етапах створення програми підтримки для жінок, які завагітніли в результаті СНПК. Але правових напрацювань у цьому аспекті ми досі не маємо.

Впродовж якого часу після випадку СНПК можна звернутися до державних органів?

Марина Легенька: Після випадку СНПК до державних органів можна звернутися завжди. Цей злочин не має строків давності. Це надтяжкий злочин, який буде розслідуватися нашою державою, якщо постраждала особа звернеться через 5, 10, 20, 30 років.

Приміром, у Хорватії були звернення від постраждалих через 30 років після випадку СНПК. На превеликий жаль, в Україні не менше таких злочинів і на нас чекають ще десятки років їхнього розслідування.

Які механізми реагування на випадки СНПК має Україна?

Марина Легенька: Дані злочини розслідуються за ст. 438 Кримінального кодексу як порушення законів та звичаїв ведення війни. Україна не має окремого складу злочину як СНПК, не має окремого його визначення в національному законодавстві, зокрема кримінальному.

Нема в нас і спеціального закону, попри те, що війна на нашій території триває з 2014 р. І вже відтоді на наші гарячі лінії надходили звернення щодо випадків СНПК.

Санкція за ст. 438 є дещо проблемною. Частина перша цієї статті передбачає позбавлення волі до 12 років. А частина друга, де йдеться про подальше умисне вбивство постраждалої особи, – довічне позбавлення волі. Але проблема в тому, що після СНПК зазвичай настають тяжкі наслідки, однак частина друга їх не передбачає. А частина перша є більш м’якою, ніж, наприклад, ст. 152, де йдеться про зґвалтування в цивільному просторі. Але розслідування сьогодні всіх випадків СНПК ведеться за ст. 438 Кримінального кодексу. Це для того, щоб вони були в єдиному правовому просторі і щоб потім в Міжнародному кримінальному суді можна було належно реагувати на такі випадки.

Чи потребує Україна спеціального закону? Так, безумовно. Він критично потрібен. Так само критично, як і встановлення статусу особи, яка постраждала від СНПК. Наша країна гостро потребує визначення порядку відшкодування шкоди, зокрема у випадку, коли її не буде виплачувати кривдник. Яким чином відбуватиметься відшкодування з боку держави? Тому так, спеціальний закон із визначенням усього спектру таких питань, включаючи надання постраждалій особі всіх видів допомоги, сьогодні дуже й дуже необхідний.

Чи необхідна спеціальна норма в Кримінальному кодексі? Так, вона необхідна. І розробка відповідних норм велася вже досить давно, ще до повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, але вона не була завершена. І я знаю, що наразі є відповідні законопроєкти, громадськість залучається до їх розробки, відбуваються відповідні обговорення. Тому робота в цьому напрямку ведеться. Але, зважаючи на потреби, її необхідно прискорити, тому що кількість постраждалих збільшується.

Катерина Черепаха: Дуже важливо залучати до розробки такого закону громадські організації, особливо ті, які фахово працюють у темі протидії СНПК, надання допомоги постраждалим. Часто їхні фахівці та фахівчині можуть стати голосами тих постраждалих, які безпосередньо пережили такий досвід, але можуть наразі не бути готовими активно долучатися до різних ініціатив. Такі організації можуть якраз донести і той досвід, і ті виклики, і бачення, і потреби постраждалих.

Якщо говорити про розробку різних законопроєктів, зокрема тих, що стосуються внесення змін до Кримінального кодексу, то «Ла Страда» долучається до цієї роботи.

Що допомагає Україні долати виклики, пов’язані із сексуальним насильством в умовах війни?

Катерина Черепаха: В Україні сьогодні склалася унікальна ситуація, коли вирішенням проблеми СНПК займаються не лише державні структури, але й міжнародні донорські та українські громадські організації. Причому найбільш ефективною ця робота стає завдяки їхній тісній співпраці, бо навряд чи кожен із цих секторів здатен самотужки витягнути це питання.

Так, дуже великою є роль громадських організацій. Часто саме на них виходять постраждалі від СНПК і діляться своїм болем. Це пов’язано з тим, що такі організації мають не лише високу фахову підготовку, але й чималу довіру, зокрема щодо анонімності, конфіденційності, отримання неформалізованої допомоги.

У темі перебувають ті громадські організації, які працюють у сфері протидії сексуальному, домашньому та ґендерно зумовленому насильству. Особливо ті, які мають досвід і розбудовану мережу контактів, взаємодії з іншими організаціями – державними та недержавними, це також дуже важливо. У громадських жіночих організацій у пріоритеті завжди будуть інтереси постраждалих осіб.

З іншого боку, є багато питань, які не вирішити без держави. Добре, що в Україні їх не просто розглядають як актуальні, але й порушують на високому державному та міжнародному рівнях. Це робиться за ініціативи Офісу віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, Апарату Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики, інших інститутів. Розуміння ними важливості підтримувати цю тему, просувати її, подавати ініціативи в цій сфері – все це позитивно впливає на створення дієвих механізмів, системи та сервісів підтримки. Причому, щоб ці системи успішно функціонували як на національному, так і на регіональному та місцевому рівнях.

Одним із прикладів координації та об’єднання зусиль різних інституцій в реагуванні на проблеми СНПК є створення та діяльність Міжвідомчої робочої групи з питань протидії СНПК та надання допомоги постраждалим. Її очолює Урядова уповноважена з питань ґендерної політики Катерина Левченко. До складу цієї Міжвідомчої робочої групи входять представники та представниці ключових органів державної влади, міжнародні та громадські експерти, зокрема і від «Ла Страда-Україна».

Так само необхідною є підтримка міжнародних організацій, зокрема ресурсна та інтелектуальна. Є різні проєкти, різні ініціативи, вони володіють досвідом розв’язання проблем СНПК і успішно застосовують його в нашій країні з урахуванням українських реалій.

Володимир ДОБРОТА, Національний пресклуб «Українська перспектива»

Матеріал підготовлений у рамках Проєкту «Вистоїмо разом. Вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК)». Проєкт виконує Український Жіночий Фонд у партнерстві з громадською організацією «Ла Страда-Україна» та Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» за підтримки Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції й Апарату Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики та за фінансового сприяння Європейського Союзу.

Раніше на USIonline.com —

Домашнее насилие – не частное дело

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.