«Війна у черешнях». 33-річчя анклаву та чому варто пам’ятати уроки Придністров’я (фото)

У день, який вважається початком тієї фази, видання Української Служби Інформації вирішило відновити події 33-річної давнини.

Все розпочалося 2 березня 1992. Точніше, розпочалося все набагато раніше, з подій, що передували розпаду СРСР, коли Кишинів поступово починав приставати до курсу на Румунію, а москва – розігрувати карту Придністровського регіону.

Апофеозом протистояння стало саме 2 березня, коли придністровські сепаратисти напали на міліцейський відділок у Дубоссарах. Ця дата вважається початком бойових дій на території Придністровського регіону, які активно тривали до червня, а у формат замороженого конфлікту, за наполегливо тиску кремля на Молдову, перейшли з 1 серпня 1992 року.

Одразу після дубоссарського нападу збройні сили Республіки Молдова розпочали спецоперацію. За кілька днів вона переросла у повномасштабну війну. Використовувалися артилерія, танки та літаки. Найгарячішим епізодом стала битва за місто Бендери.

Бендери, 1992

З боку Молдови виступали лише регулярні частини міліції та добровольці з легкою зброєю. Натомість придністровських сепаратистів підтримав кремль, надавши стрілецьку зброю та важку техніку. До того ж на території Придністров’я перебували підрозділи 14-ї російської армії, якою керував одіозний генерал Олександр Лєбєдь. Їхня присутність зіграла чи не найважливішу роль у розвитку воєнних подій.

21 липня 1992 року у москві була укладена угода про припинення вогню. Її підписали президент Молдови Мірча Снєгур, лідер сепаратистів Ігор Смирнов та російський очільник Борис Єльцин. Це було фактичним програшем республіки Молдова, яка на десятиріччя отримала поряд болючий дестабілізуючий апендикс, та ще й з російським «миротворчим» контингентом на його території.

25 серпня Тирасполь проголосив «Придністровську молдавську республіку». ПМР не було визнано жодною державою ООН. А згідно з молдовським законодавством, Придністров’я досі має статус автономного територіального утворення, яке є частиною Республіки Молдова.

За даними українського Центру протидії дезінформації, з березня по липень 1992 року у бойових діях з обох боків загинули більш як 1200 військових та від 316 до 637 мирних мешканців. Десятки тисяч громадян були вимушені покинути свої домівки.

На початку повномасштабного вторгнення росії до України придністровський фактор був значною загрозою для Одеської області. Саме звідти очікували наступу ворожого військового контингенту. Періодично в інформаційному просторі вистрибували нові погрози. Але за три роки повномасштабної російсько-української війни жодного відкритого прояву агресії з боку Придністровського регіону так і не сталося. Втім, війна триває, ризики зберігаються.

Придністров’я стало полігоном для першого тестування кремлем технік гібридної війни. Спусковим гачком була мова. У 1989 році набув чинності закон «Про функціонування мов на території Молдавської РСР», який встановлював державний статус молдавської мови.  Російськомовним населенням він був сприйнятий як «дискримінаційний». З цього і розпочалася подальша глобальна історія «захисту російськомовних громадян» на пострадянському просторі, заклики до братерства, волання про слов’ян та спільну історію, а вже згодом закидання до суверенних держав козаків і «зелених чоловічків» та  окупація чужих територій. Як знайомо.

Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія та Нагірний Карабах, Крим, Л/ДНР… Може здатися, що цей список поки незавершений. До слова, саме ці формування були єдиними, хто визнав ПМР.

Уроки дезінформації росії також родом з того конфлікту. Вже тоді кремль випробував запуск моторошних фейків. Як розповідав в одному з інтерв’ю одеський журналіст Артем Филипенко, що працював на російсько-молдовській війні, «тривалий час ходила легенда про те, що нібито молдовські військові зґвалтували цілий випускний клас у Бендерах». Тож дія міфу про «розп’ятих мальчиків у трусиках» могла бути відпрацьована ще тоді.

У Придністровському конфлікті фігурував Ігор Стрєлков-Гіркін, який згодом свою роль відіграє й на сході України. За тих часів йому було лише 22 роки. До подій в Україні 2014 року він помітно набрався войовничого досвіду.

У 2025 році Молдову, як і на початку 90-х, розриває політична полярність. Кишинів тяжіє до Євросоюзу та вибудовує міцні зв’язки з Бухарестом. Тирасполь (і не він єдиний) орієнтується на москву та керується «шеріфівською елітою». Територія регіону просякнута мережами контрабанди. З екранів виливається відверта російська пропаганда. Мешканці мають по три паспорти.

Віднедавна «ПМР» майже повністю заблокувала для українців перетин свого умовного кордону. В’їхати до регіону можуть лише ті громадяни України, які мають близьких родичів у Придністров’ї. Всіх інших тамтешні «прикордонники» вважають терористами.

Нині Придністровський регіон – це застигла у часі версія Радянського Союзу. З червоними прапорами, флагштоками, ніби з чорно-білих стрічок, пам’ятниками Леніну, 9-м травня та 8 березня тощо.

Автору статті випадково довелося побувати у 2022 році, вже під час повномасштабного вторгнення, у Тирасполі, Бендерах та Слободзеї. Відчуття сюрреалізму та оніміння не полишали журналістку УСІ протягом всієї одноденної поїздки: ніби потрапила у залаштунки музею радянської історії. Аби передати та занурити наших читачів у ці неймовірні враження додаємо посилання на офіційного мовника невизнаної республіки: www.youtube.com/@pervypridnestrovsky.

Раніше на  USIonline.com —

Уряд відкриває раніше зачинений пункт пропуску на Одещині

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.