Відчуття втрати та тривожність, депресія: науковиця Ірина Мажак – про проблеми українок, які через війну виїхали за кордон (фото)

Про  потреби в медичній та психічній допомозі, подолання бар’єрів у новій середі соціологиня Ірина Мажак розповіла кореспондентці Української Служби Інформації Тетяні Горбонос.

Ірина Мажак – українська соціологиня, кандидатка наук та авторка багатьох досліджень про соціальні нерівності у здоров’ї, які увійшли у збірки наукових видань. До війни дослідницькі інтереси науковиці були зосереджені  на гендерних, соціальних та поведінкових аспектах здоров’я, медичній соціології та інших суттєвих питаннях. З початком маштабних бойових дій в Україні Ірина з сином були вимушені емігрувати за кордон. Як і багато інших жінок, вона відчувала сильне почуття провини – це  спонукало її досліджувати досвід міграції та фактори, які впливають на психічне та фізичне здоров’я українських жінок за кордоном, зокрема у Чеській Республіці та в Ірландії, де вона проживала.

Ірина Мажак

Ірина наголошує, що досвід українських вимушених мігрантів унікальний та вартий того, аби ділитися ним з іншими та впроваджувати певні зміни. Адже українки не здаються та намагаються подолати всі труднощі під час адаптації до нових реалій життя: вчать мови, здобувають освіту, працевлаштовуються, піклуються про дітей та долають різноманітні бар’єри, аби рухатись далі.

Розкажіть, будь ласка, про себе: чим займалися, де працювали до повномасштабної війни – яким було ваше життя?

До повномасштабної війни я разом з сином мешкала у маленькому селі біля Києва. Я викладала у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» та Українському католицькому університеті дисципліни, пов’язані з соціологією, методологією соціальних досліджень та громадським здоров’ям. Оскільки останні роки до повномасштабного вторгнення росії був час ковіду то навчання відбувалось дистанційно.

Після моєї вимушеної міграції спочатку до Чехії у березні 2022 року та пізніше переїзду до Ірландії у травні 2023 року, я продовжую викладання онлайн. Через місяць після приїзду до міста Брно у Чехії я була працевлаштована в Університеті Масарика на посаді дослідниці за програмою підтримки українських науковців та викладачів.

Через сильне відчуття провини за те, що я виїхала з країни, і з дозволу керівництва, я розпочала досліджувати фізичне, психічне та соціальне здоров’я біженок, а також доступність медичної допомоги для українських жінок-вимушених мігранток у Чеській Республіці, однією з яких була я. На той момент у мене не було жодного фінансування для дослідження, але це була і все ще залишається свого роду моя копінгова стратегія (психологічна стратегія та спосіб подолання людиною стресової ситуації, – ред.).

Де зараз знаходитесь? Розкажіть про ваше теперішнє життя.

Зараз ми проживаємо в Ірландії, як і понад 100 тис. наших співвітчизників, під тимчасовим захистом. Ми переїхали до Ірландії, бо я отримала фінансування свого проєкту про дослідження здоров’я українок від Європейської комісії. Зараз працюю дослідницею в медичному університеті Дубліна і продовжую своє дослідження з українками, які виїхали до Ірландії внаслідок повномасштабної війни. Мій син навчається в ірландській школі, а також в українському ліцеї на сімейній формі навчання.

Син Ірини Любомир на мітингу у другу річницю війни з подякою ірландцям

Проєкт, яким ви зараз займаєтесь, наскільки я розумію, – це велике дослідження-свідчення, що відображає сучасну історію та проблеми травм жінок, медичного обслуговування, які виникли через вимушену міграцію?

Так, моє бажання зробити щось корисне переросло в проєкт, у межах якого я досліджую різні аспекти психічного здоров’я, такі як стрес, депресія, тривожність, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) і копінгові стратегії – за допомогою психологічних тестів, а також самооцінку фізичного та соціального стану здоров’я та чинники, які на нього впливають. Також мене цікавлять копінгові стратегії, які застосовують українки для подолання труднощів і адаптації в нових соціальних, економічних, мовних та культурних умовах.

Додатково записую інтерв’ю з українськими жінками щодо їх досвіду міграції та факторів, які впливають на їх здоров’я, які також є свідченнями впливу війни на здоров’я.

Чому зайнялись дослідженнями саме у цій сфері? Яка ціль вашої роботи?

Оскільки я є lived experienced expert, тобто маю той самий досвід міграції до Чехії та Ірландії, я добре розумію, що саме доводиться переживати жінкам, як правило з дітьми до 18 років, у новій країні, з якими труднощами вони мають справу.

Звичайно, дане дослідження має наукову мету виміру та створення профілю здоров’я вимушених мігранток та презентації результатів дослідження для наукової громадськості та експертів в галузі громадського здоров’я. Але також є ширша мета щодо донесення інформації про стан здоров’я українок під тимчасовим захистом до відповідних стейкхолдерів в органах влади та широкої громадськості – як у приймаючих країнах, так і в Україні.

Як обирали учасниць дослідження, скільки їх? Можете дещо розповісти про своїх інтерв’юерок?

Спочатку проводилось анкетне онлайн опитування, в якому могли взяти участь усі бажаючі, оскільки запрошення поширювалось через групи біженців у соціальних мережах. Загалом в опитуванні взяла участь 931 жінка старше 18 років в Чеській Республіці і 656 жінок у Республіці Ірландія. Середній вік респонденток становить 38 років, більше 80% з них містянки.

Самооцінка фізичного стану здоров’я є кращою у порівнянні з психоемоційним станом, що, зрозуміло, є наслідком війни та вимушеної міграції. Бо якщо трудові мігранти роблять свідомий вибір переселення в іншу країну і готуються до цього матеріально та психологічно, то біженці до цього неготові.

Щодо Чехії – то понад 70% біженок заявили, що мають дітей віком до 18 років, а 68,4% сказали, що перебувають у шлюбі. 75% з них мають вищу освіту, 76% повідомили про погіршення фінансового та матеріального становища, а 30% працевлаштовані в Чехії (станом на кінець 2022 року). Основними бар’єрами для адаптації в новій країні є незнання чеської мови (81%) і фінансові труднощі (40%).

Щодо Ірландії, то тут працюють повний робочий день 18,8% та неповний ще 15,7% жінок, 52,4% повідомили, що перебувають у шлюбі та 59,6% мають дітей до 18 років. Також 78,9% мають вищу освіту, а 48.5% повідомили про погіршення фінансового та матеріального становища.

Після онлайн опитування через соціальні мережі було поширено запрошення на інтерв’ю для всіх бажаючих, загалом було проведено понад 40 інтерв’ю з українками-вимушеними мігрантками обох країн для глибшого розуміння проблем адаптації, факторів впливу на здоров’я та їх копінгові стратегії.

Розкажіть, будь ласка, про незручності та бар’єри, які доводиться долати українкам у сфері медичної та ментальної допомоги?  

Системи охорони здоров’я як Чехії, так і Ірландії ще до появи українських біженців мали свої внутрішні проблеми: зокрема, пов’язані з недостатньою кількістю лікарів та медичного персоналу. З появою біженців час очікування на медичну допомогу ще більше зріс. Загалом в обох країнах важливою є реєстрація з лікарем первинної ланки охорони здоров’я для отримання доступу до медичної допомоги, окрім звернень до невідкладної медичної допомоги лікарень у нагальних випадках.

Оскільки медичні системи обох країн неочікувано отримали величезне додаткове навантаження у зв’язку з прибуттям українських біженців, то це позначилось на їх функціонуванні, і те, на що звертають увагу всі біженки – це довгі черги і тривалі терміни очікування на прийом до лікарів-спеціалістів. Українські біженці, які є вразливими категоріями отримали медичне страхування від держави, а працюючі оплачують його самостійно.

Найпоширенішим бар’єром, з якими стикаються біженки, є нерозуміння того, як працює система охорони здоров’я приймаючої країни, оскільки принципи її роботи інші ніж в Україні. Особливо багато скарг і нерозуміння є щодо черги (де лікарі самостійно вирішують черговість прийняття пацієнтів) та довгих листів очікувань на прийом до спеціалістів. Я також маю такий досвід очікування на прийом дитячого лікаря спеціаліста для мого сина в Чехії 9 місяців (але ми тричі були за цей період на прийомі у лікаря невідкладної допомоги) та 10 місяців очікування в Ірландії після переїзду сюди.

Щодо мене, оскільки у мене також було діагностовано хронічне захворювання протягом ковіду, то через специфіку захворювання я отримала високоспеціалізовану медичну діагностику та допомогу без довгого очікування. Тобто якщо ви звертаєтесь з якимось невідкладним станом, то медична система працює ефективно і допомога надається.

Іншим великим бар’єром для українок є незнання місцевої мови, що дуже ускладнює отримання медичної допомоги та спілкування з лікарем чи медсестрою. Проте в обох країнах намагались вирішити цю проблему за допомогою перекладачів, волонтерів-перекладачів, створення UA-Point для українських біженців у Чехії та приїздних лікарів у місця проживання біженців в Ірландії, яким не вдалося зареєструватись у лікаря загальної практики.

Чи можуть українські жінки та їх діти, які наразі оселилися у Чеській Республіці та Ірландії, отримувати якісну фахову медичну допомогу?  

У Чехії респондентки повідомили, що для них недостатньо медичної допомоги – 41,2%, стоматологічної допомоги – 58%. Також лише 28% з них стали на облік до сімейних лікарів (це станом на вересень 2022 року), зараз ситуація вже змінилась на краще.

В Ірландії респондентки повідомили, що для них недостатньо медичної допомоги – 45,3%, стоматологічної допомоги – 58,2%. Мають реєстрацію з лікарем загальної практики 72,6% (станом на кінець 2023 року).

Чи вистачає в Ірландії та Чехії психологів для допомоги українським біженцям?

На жаль через мовний бар’єр вимушені мігрантки шукають українських психологів, проте багато з них отримують безкоштовну психологічну підтримку через неурядові організації, благодійні фонди, групи психологічної підтримки. Але очевидно, що цього недостатньо, оскільки 26,3% респонденток Чехії та 41,8% Ірландії повідомили про недостатній рівень психологічної підтримки.

Можливо, ви знаєте, скільки українських жінок намагалися повернутися додому в Україну через труднощі, які виникали у сфері медичної та ментальної допомоги?

Мабуть, такої статистики немає, оскільки рішення про повернення, як і неповернення в Україну, має комплекс причин, не лише проблеми з доступністю медичної допомоги. Проте, майже всі респондентки під час інтерв’ю зазначали, що вони їздять до України від одного до кілька разів на рік, де мають можливість зробити чекап свого здоров’я, відвідати лікарів-спеціалістів, зробити необхідні клінічні аналізи та сходити до стоматолога.

Були також вимушені мігрантки, які не хотіли ризикувати і чекати в черзі багато місяців на оперативне втручання в приймаючій країні, тож вони повертались в Україну, отримували лікування і повертались назад. Також зокрема в Ірландії є багато груп в соціальних мережах під назвою «медицина» чи «ліки з України», де українські біженці шукають інформацію про лікарів, медичні послуги, місцеві замінники українських лікарських засобів та де можна придбати будь-які ліки з України. В обох країнах є групи, у яких спілкуються українські лікарі щодо питань легалізації в приймаючій країні, і в яких українські біженці також шукають інформацію чи допомогу.

Як вважаєте, що може допомогти, своєю чергою, українським жінкам подолати труднощі в отриманні фахової допомоги?

Насамперед, ситуація буде покращуватися, бо українські вимушені мігрантки з часом будуть все більше розуміти принципи функціонування місцевих систем охорони здоров’я. Також вони будуть покращувати свій рівень місцевих мов, що полегшить як сам процес звернення за медичною допомогою, так і комунікацію з медичними працівниками.

З часом також буде працевлаштовано все більше українських лікарів, медсестер, стоматологів і психологів в місцеві системи охорони здоров’я, які сюди також переїхали у зв’язку з вимушеною міграцією.

В цілому, чи є вже якісь висновки дослідження?

На даний час уже проведено аналіз результатів опитування біженок у Чехії, зокрема виявлено, що високий рівень стресу є у 20,3% респонденток і 75,2% мають середній рівень і лише 4,4% мають низький рівень стресу. Також було виявило деякі фактори ризику, які негативно впливають на рівень стресу. Це поганий фізичний стан здоров’я, низький психоемоційний статус за власними оцінками респонденток, фінансові та житлові труднощі, дискримінація та культурні відмінності, а також нерівності у доступі до медичної допомоги. Крім того, було виявлено зв’язок між зниженням рівня стресу та такими факторами, як соціальні підтримка, гарні відносини з членами сім’ї, колегами, сусідами та місцевими мешканцями; інтеграція в спільноту українських біженців у Чехії.

Далі можна говорити про досить високий рівень тривожності, адже 22,1% біженок мають високий рівень і ще 31,3% – середній рівень тривоги. Саме інтерв’ю дозволили краще зрозуміти причини тривожності, яка пов’язана з постійним хвилюванням за рідних і близьких людей, які знаходяться в Україні, відчуттям невідомості, втрати контролю над власним життям тощо.

Посттравматичний стресовий синдром виявлено у 38,3% вимушених мігранток Чехії, майже всі зазначали проблеми зі сном та безсоння, кошмари, відсутність задоволення від життя, реакції на звуки, схожі на вибухи чи сирени.

Щодо депресії, то 53,4% респонденток мають рівень від середнього до високого. Фактори, що пов’язані зі зниженням рівня депресії – це працевлаштування, покращення взаємовідносин з близькими та рідними, відвідування української громади біженців. На противагу є також і фактори, що пов’язані з підвищенням рівня депресії – це проживання разом з чужими людьми в одному приміщенні, дискримінація, високий рівень стресу та тривожності.

Серед копінгових стратегій найчастіше використовувались стратегії, орієнтовані на планування та пошук шляхів вирішення стресової ситуації. Що не дивно, оскільки в новій країні мігранткам потрібно було оформлювати бюрократичні документи, шукати житло, влаштовувати дітей в садочки і школи, вивчати місцеву мову та шукати роботу. На другому місці емоційно-орієнтована копінгова стратегія, пов’язана з прийняттям ситуації та пристосування до життя в нових обставинах. Щодо стратегії «уникнення» стресової ситуації, то найчастіше її використовували як виконання якоїсь роботи чи іншої діяльності, як то волонтерської, щоб «відволікти» себе.

Крім того, в інтерв’ю біженки обох країн повідомляли про емоційні гойдалки, панічні атаки, істерики, тремор рук, переживання втрат рідних, майна, дому та проблеми з адаптацією.

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.

Раніше на USIonline.com —

Світ повинен визнати, що РФ використовує тактику спаленої землі в Херсоні: американська письменниця Зарина Забріскі (фото)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.