У Одесі працює україномовний клуб: як приєднатися

Як приєднатися до клубу, дізналась кореспондент Української Служби Інформациії Анна Городенцева.

У якому форматі проходять зустрічі розмовного клубу?

Зустрічі проходять оффлайн. Ми зустрічаємось по 10-20 людей та граємо у розмовні ігри, проводимо освітні хвилинки, де ми повторюємо, як правильно ставити наголос. Також є заняття і онлайн. Це теж саме, але це для тих людей, які виїхали з Одеси, чи залучаються до нас з іншого міста, або іншої країни. 

Скільки людей вже приєдналося?

Загалом до нас вже завітало десь 50 осіб, якщо брати усі зустрічі. Є постійні учасники, які ходять на усі заняття, є ті, хто був лише на одної, чи двух зустрічах. Є ті, хто планує приєднатися у наступних зустрічах.

Тобто це російськомовні українці, які хочуть отримати розмовний досвід, щоб перейти у побуті на українську мову?

Це і російськомовні українці, і україномовні українці. Хтось вже перейшов на українську мову десь 2 роки тому і весь цей час шукав, де можна поспілкуватися і знайти середовище, де можна практикувати українську. Ми допомагаємо тим, хто переходить на українську, психологічно і за допомогою різних вправ, щоб полегшити цей перехід.

А які саме вправи?

Ми розмовляємо, іноді обговорюємо якісь теми. Іноді координатори дають теми, іноді самі люди обирають. Також робимо різні вправи – експромт. Наприклад, у нас є вправа “Чудова ідея”. Ми обираємо, куди ми йдемо, – наприклад, ми йдемо в театр. І ми пропонуємо ідеї, які у театрі, насправді не потрібні, наприклад, динозавра. І інша людина повинна виправдати цю ідею і пояснити, чому насправді це класно. Наприклад, на динозавра можна зібратися і буде краще видно.

А чи є серед вас люди, які з гарячих точок? Які приєдналися тому, що вирішили перейти з російської на українську мову після пережитого?

Так. До нас приходила донька з мамою із Бердянська Запорізької області. Вони виїхали звідти коли там почалася окупація. Донька добре володіє мовою, мати намагається вивчити. Щоб підтримати наших бійців, вони дуже хочуть зовсім перейти на українську мову. Вони теж до нас завітали, щоб ми їм у цьому допомогли.

Як вам прийшла така ідея? Ви теж були російськомовною?

Я сама почала переходити на українську мову і почала шукати можливості її покращити. Але, нажаль, я знаходила тільки онлайн заняття, а я така людина, що мені дуже важливо, щоб поруч були люди, щоб було спілкування, щоб я бачила співрозмовників, відчувала їх, – онлайн це не може передати. До того ж, дуже багато моїх друзів зараз поїхали з Одеси, тому я шукала людей, з ким можна поспілкуватися, з ким можна у неформальній обстановці трішки відпочити від волонтерства та від того, що зараз відбувається з нами.

Як ви допомагаєте ЗСУ?

Усі зустрічі проходять на благодійній основі. Люди дають благодійні внески, потім ми 50% цих внесків надсилаємо у фонд “Повернись живим”, а інші 50% ми надсилаємо до нашого одеського волонтерського штабу “Експедиція”. На початку війни я допомагала у штабі, але потім я зрозуміла, що можу бути більш корисною у цій справі, тому що я режисерка і акторка. Я знаю дуже багато мовних вправ і я можу саме цим допомагати людям.

Може, потім ви поставите україномовну виставу, у якій візьмуть участь ті, хто зараз приходять на заняття?

У нас є така ідея. Один із координаторів зустрічей – Денис Пасєчний. Він актор Українського театру. Тому у нас двох є бажання поставити таку виставу. Але поки що ми хочемо цей клуб зробити максимально доступним для усіх людей. Тому, якщо ми зараз почнемо ставити виставу, багато людей, які к нам ходять просто побалакати, відсіються. Тому що не всі готові виходити на сцену, щось вчити та бути акторами. Тому так – ця ідея є і, напевно, ми зробимо, можливо, окремі зустрічі, де будуть вправи більш наближені до акторських, і тоді ми поставимо якось виставу.

З якими проблемами стикаються люди, які хочуть перейти на українську мову, і як ці проблеми побороти?

По-перше, важко тому, що оточення російськомовне. І навіть якщо тебе підтримують, все одно – коли навколо тебе усі говорять російською, то ти психологічно відчуваєш тиск і є велика ймовірність, що ти теж перейдешь на російську. Тому коли люди до нас приходять, вони вже за півтори години дуже покращують українську саме через те, що вони ії тут чують. До війни від тих, хто у побуті перейшов на українську, я чула, що  в Одесі до цього ставилися негативно. Але зараз такої проблеми фактично нема. Я спілкуюся українською на вулиці як зі знайомими, так із незнайомими людьми, і я не відчуваю цього (негативу, – ред.).

Також, коли я переходила на українську мову, я усім знайомим, та усім родичам говорила про це. Я говорила, що мені важко, тому будь ласка, допоможіть мені.

Порада від мене: попереджати про перехід знайомих, щоб не було проблем. Тому що і для нас  це дивно, і для людей це дивно. Домовтесь про це і, можливо, це полегшить спілкування, і люди налаштуються на те, що ви будете розмовляти українською.

Як вважаєте чому так важливо переходити на українську?

Так, радикально на українську мову я перейшла після початку війни. Але і до війни я розуміла, що це дуже важливо. Я зі знайомими вже починала говорити українською раніше. Я вважаю, що це важливо. Я почула таку фразу: “Як під час війни зрозуміти, що перед тобою українець, якщо він не говорить, що він українець і не говорить українською мовою?” Це частина нашої ідентифікації – добре володіти мовою.

Для того, щоб приєднатися до клубу, залиште заявку: https://t.me/ukrmov_club. Також там вам дадуть усі відповіді щодо занять. Наступна зустріч вже 7 травня у 14.00.

Тетяна Хамрай

Раніше на USIonline.com — Монро Воргола в жовто-блакитних кольорах: інтерв’ю з авторкою артів на обличчі Аллою Нестеровою.

Читайте нас в Facebook, Telegram и Instagram, смотрите на Youtube.