«Тримаємо позиції»: інтерв’ю з письменником, який став піхотинцем ЗСУ, про війну та військові будні (фото)

В інтерв’ю Українській Служби Інформації захисник Олександр Меньшов розповів про американські навчання, військові будні та знахідки, на які натрапляють українські бійці після відходу рашистів.

Олександр Меньшов – український письменник, до великої війни писав гостросюжетні історичні та детективні романи («Верифікація вічності», «Формікаріум», «Третя терція» та «Репринти незакінчених чернеток» та ін.), працював у видавництві та мав купу планів на подальше життя. Провівши більше пів року на тимчасово окупованій території (ТОТ), він зібрав багато нотатків та світлин про життя в окупованому Херсоні. Після виїзду на вільні території він звернувся до видавництва, яке погодилося випустити щоденник херсонця. Наразі Олександр боронить українську землю під Бахмутом. Боєць відповів на запитання кореспондента УСІ.

Ви виїхали з окупованого Херсона до Запоріжжя. Розкажіть, що відбувалося після. Які були відчуття?

У Запоріжжя приїхали 24 серпня на День Незалежності України минулого року. Нас зібрали біля «Епіцентру», ми були останньою партією тих, хто виїхав. Тиждень наша родина просиділа в полях у чергах на виїзд. Важко було по приїзду, треба було щось зрозуміти. Ми мов опинилися у іншому світі: дивилися як навколо ходили люди, щось оформляли, нам допомагали. Ночували у дитячому садочку, а вранці нас розбудила тривога. Такого в нас не було в окупації, чесно признаюсь, вона так завила і я підскочив. Ночував якраз на вулиці в машині з котом, а родина у дитсадку. Потім ми зібралися і поїхали вже до Вінниці, де нас чекали наші товариші, які знайшли нам житло.

Дивувало, що люди ходять навколо, по магазинах, все є, діти ходять, нічого не бахкає, трохи дивно було і дико, дивився на них спідлоба. А коли ми приїхали до Вінниці, взагалі були у шоку, що люди спокійно їздять, навіть відпочивають, наче мирне життя таке, такого у нас в окупації не було. Це якась тюрма була. Ми ходили в магазини і я шукав наші херсонські товари, мене це трохи тішило, знаходив кетчуп «Чумак», коньяк «Таврія» або ще щось таке. Я фотографував і писав маленькі заміточки у блогу: «О, дивіться, трошечки Херсону знайшов».

Херсонські товари

У Вінниці ви стали на облік у військкомат?

Ми пішли оформляти статус ВПО, ну і, звісно, я вирішив стати на облік у військкоматі. Там як раз в офісі сидів працівник СБУ, він здивувався, що я хочу піти в військкомат та підказав, куди йти. Приїхали, а там величезна-величезна черга. Ну я пішов, доволі швидко пройшов усіх лікарів. Мені військовий каже: «Беремо вас у десантно штурмові війська». Кажу, та я мабуть не зовсім підходжу – й за віком, й за статурою. Він перепитав, а чи є у вас хронічні захворювання, я відповів що алергія і він сказав, що з алергією не беруть у ДШВ, та сказав, що передзвонять.

Що відбувалося після того, як пройшли ВЛК?

Чекав тиждень, два, три ніхто не дзвонив. Тоді я влаштувався працювати на «Нову пошту» вантажником і пропрацював там аж до кінця лютого. Наприкінці лютого мені передзвонили та сказали прийти з речами. І так ось я потрапив до військ.

Ви до цього колись служили?

В армії я ніколи не служив. У військкоматі мені сказали, що формується нова бригада – піхота. Вік у мене такий, що тільки у піхоту і йти, як то кажуть, у штурмовики. І от я в піхоті. Ми місяць навчалися в одному місці, а потім нас відправили до Німеччини. Там ми пройшли вишкіл на американській базі, було дуже цікаво – отримати такий досвід. Вони нас вивчали, ми їх вивчали, ми спілкувалися. Після повернення, наприкінці травня, ми отримали техніку і нас перекинули на схід під Бахмут, де ми наразі перебуваємо і боремося з ворогом.

Ми от ті піхотинці, які тримають позиції – штурмові війська вибивають позиції, а ми їх тримаємо, щоб їх знову не захопили. Скажу вам, відносно складна робота.

Німеччина

Бачила, що ви пишете нотатки з передової. Розкажіть, про що в них йдеться.

Спочатку писав нотатки, а потім не було часу. Були такі, які потребували більших розмірковувань. Іноді пишу, але це не нотатки, а зауваження. То знайшов одне, то інше. У мене от випадок був на одній із позицій – ми знайшли командирський, скоріш за все, бліндаж і там були деякі речі, які були викрадені й винесені цією людиною з Кліщіївки, під якою ми стояли. Серед іншого був рушничок ручної роботи, замазюканий, мене це збісило. Скажемо так: це заліз у чужу хату, взяв речі, посуд, взяв цей рушничок, поставив собі лавочку під дикою вишенькою, дивився на ту Кліщіївку, сидячі у тому бліндажі, облаштував собі пічечку, топив, ймовірно курив, їв і витирався оцим рушником.

Мене це дуже вивело, я написав пост. Цей рушничок я забрав і намагався його випрати, як міг, додавав усяку хімію і дружина допомагала прати, я їй передавав, але, на жаль, повністю не вдалося його відбілити, плями так і залишилися. Цей рушничок я передав у Херсон Оксані Погомій, лідерці осередку ГО «Справа громад». Вони там створили музей, куди передаються різні речі, і я передав цей рушник туди, щоб люди дивилися і розуміли з ким ми маємо справу, хто наш сусід.

А так я багато чого знаходив, різних речей. Ці орки тягнули що завгодно: посуд, одяг, навіть дійсно знаходив, правда рештки, вже пральної машини. Але і її тягнули, в посадці вона валялася. Тобто люди ці, якщо їх можна назвати людьми, тирили все, все виносили.

Які ще знахідки вам траплялися?

Одного разу я знайшов російську книжку з порадами військовому, написану афганським союзом росії. В цій книжечці  писалося, хто такі українці, що це неправильні руські, що «ми їх переможемо і навчимо жити» і так далі. Тобто увесь цей бред, який вони несуть у себе по телевізору. Я її виклав у Фейсбуці, пост недовго протримався і я його ще раз виклав.

Якось до мене звернулися з Херсонської прокуратури, запитали чи дійсно в мене є така брошурка, вона їм була потрібна, сказали вони, для справи щось на кшталт геноциду проти українського народу, якщо правильно розумію. Приїжджали до мене СБУшники, я складав акт передачі, розповів де знайшов, що в ній було. І вона стала доказом у справі агресії росії проти України.

Ви склали свої херсонські нотатки у збірку й звернулися до видавництва, яке погодилось її опублікувати. Книга вже вийшла?

Книжечка з окупації готується, сподіваюсь до кінця цього року вона вийде. Буде електронний варіант й книжка. Я сам ще не бачив макету та іншого, над виданням працюють. Туди я зібрав всі свої розповіді, розмірковування, навіть додав розмови й листування з людьми. Багато світлин у книжці буде, звісно, із моїм котом Фоксом також, який підтримував людей в окупації. Книжка називається «Я, Фокс і окупація».

Наразі я продовжую службу, ми все там, південніше Бахмута. Я вже навіть бачу Бахмут у бінокль. Дуже сподіваюсь, що скоро ми звільнимо нашу землю, виженемо ворога з усіх країв. Не буду казати, що важко, а насправді дійсно важко, але терпимо, скажемо так. У нас виходу немає, не ми почали цю війну, цю агресію проти нас. І я б хотів, щоб мої діти жили в мирній і сильній Україні, хай краще ми будемо воювати і зараз вирішимо це питання, ніж вони. Сподіваюсь на нашу перемогу, все в нас вийде.

Тетяна Горбонос

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.

Раніше на USIonline.com —

«Окупанти палять трупи на свалці», — що відбувається в окупованому Херсоні (фото)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.