Одеський капелан з «Сапфіру» розповів про російський полон (фото, відео)

Про мандрівку на Зміїний і полон у окупантів капелан Леонід Болгаров розповів корреспонденту Українськоъ Служби Інформації Арсену Подосяну.

Дивіться відеоінтер’ю на нашому каналі в Youtube.

Леонід Болгаров

Про місію «Сапфіра»

Мені зателефонував капелан 35-ї бригади морської піхоти Олександр Чоков і попросив допомоги для того, щоби забрати тіла загиблих воїнів-погранців, які загинули на острові Зміїний. Він заїхав за мною, і ми поїхали разом.

«Сапфір» – це пошуково-рятувальне судно, міжнародна місія. Я розумів, що все-таки їдемо до росіян, але я не думав, що нас можуть взяти в полон. Тим паче, що нам сказали, що домовилися, що росіяни представляють «зелений коридор» для нашої місії. Ми були впевнені, що все буде добре.

Про захоплення судна

Ми підійшли до острову Зміїний десь о 7-й ранку, і, мабуть, уже о 10-й капітан по гучному зв’язку сказав, що зараз сюди підійметься оглядова група російських військ. Нас вивели всіх на палубу, поставили на коліна. Ми стояли хвилин 15-20, потім нам дозволили встати на ноги й перевели на корму. Години 2 ми провели на кормі, поки вони обшукували судно. Потім нас зібрали у кают-компанії і ми до вечора там сиділи під наглядом військових.

Нам вже було відомо, що тіл нема — старший групи, Олексій його звали, показав нам фото, що всі наші військові знаходяться у полоні у Севастополі. І ми питали: «А що з нами? Як з нами буде?» І він: «Не переживайте, 2-3 дні — і вас відпустять, закінчиться військова операція». Вони були впевнені, що за 2-3 дні вони завершать цю «операцію».

На судні було більш-менш лояльно. Цей Олексій дозволив нам зв’язатися з рідними, і я жінці сказав, що ми заарештовані. Вночі 27-го нас пересадили на морський буксир «Шахтер», в трюм, і відправили до Севастополя. Там нас зустрічала військова поліція, нас посадили в автозак маленький і привезли на гарнізонну гауптвахту у Севастополі.

Про «обвинувачення»

Спочатку вони нам сказали, що це, мабуть, провокація зі сторони нашої СБУ, що нас послали туди: щоби росіяни розстріляли наше судно і СБУ покаже, що російські війська збили цивільне судно. Потім нас цілий день водили на допити різні служби. Вони нас звинувачували в тому, що ми нібито диверсійна група, яка прийшла, щоб підірвати острів Зміїний. А нас було двоє євангельських священиків, православний священик Василь Вирозуб і дитячий лікар.

Телефони в нас забрали ще на «Сапфірі», вся інформація була вже у ФСБшників. Вони показували мені всі мої фотографії — де я з Ярошем, де я в «Азові», тобто, відшукували все, що їм потрібно. Питали: яка ваша місія, чого ви тут у військовій формі, ваше відношення до Майдану, до того, що сталося 2 травня 2014 року в Одесі.

Коли ми вже були у СІЗО, я прошу: дайте мені мою Біблію. «Ні, не можемо віддати вашу Біблію — ваша Біблія на перевірці на екстремізм».

Про «губу»

На «губі» (севастопольській гауптвахті — ред.) ми просиділи 11 днів. Маленька камера 3х4, туалет не закритий, все на виду, всі запахи. З камери нікуди не випускали. Їжа була більш-менш, тому що нам давали їжу зі столової військової частини. А уже в таборі для військовополонених і в СІЗО — там так, щоби тільки не здохли.

Нам забороняли розмовляти українською. Коли ми були на «губі», вирішили поспівати наших пісень. Вони нам зробили пару зауважень. Ввечері питаємо: чому нас не ведуть на вечірню прогулянку? «У вас були зауваження, тому ви покарані».

Про табір

У табір військовополонених у Курську нас перевезли на великому транспортному літаку. Нас було десь коло 200 чоловік, нам зв’язали руки і ми летіли 3,5 години. Прилетіли вночі, на вулиці було -22 градуси, а ми в одних джинсах, кофточка тоненька, курточка тоненька, кросівки демісезонні. Нас дуже жорстко зустріли, всіх поставили на коліна на морозі на снігу, і ми так простояли з третьої до п’ятої ранку. Потім ще перевіряли, і тільки потім дозволили поспати. Коли через дві години нас підняли, у мене на колінах лід не розтанув. Ще досі ноги не відійшли, коліна, як тільки маленьке навантаження, починають боліти.

Ми всі були там ніхто. Ти не мав права подивитися в обличчя слідчому без його дозволу, запитати без дозволу — ми не мали права ні на що.

Про прогулянки і «перевірки»

Коли нас виводили на прогулянку — це був самий страшний час. На допит нас водили по одному, але вели нас чотири чоловіка і собака. А на прогулянці могли і вдарити, і собаку нацькувати. Їм не подобалось, чи сильно швидко йдемо, чи повільно. До нас, як до священиків, ще більш-менш ставились, хлопцям більше діставалося.

Коли ми були в СІЗО — нас перевели у Старий Оскол, намагалися перевіряти нас: «Ви священик? А де борода? А прочитайте псалом 90-й». Вони не вірили, що ми священики, намагалися довідатися, яка в нас «місія».

Про Василя Вирозуба

Нам сказали, що кожного ранку о 6:00 буде звучати гімн Росії, і ми зобов’язані стояти по стійці струнко всі. Я запропонував: давайте будемо співати тихенько наш гімн. Я почав співати, а Василь почав молитися, хреститися. Зробили йому пару зауважень і перед обідом його забрали з речами, і ми його не бачили більше.

Чоков розповідав, що бачив його: він був у робі з написом «Карцер», казав, його дуже били, знущались. Коли нас звільняли, його перевдягли у цивільне з тої роби — тобто, теж мали відпустити. Але за кілька годин знов сказали перевдягатися назад в робу.

Раніше на USIonline.com —

Пытали каждый день: вырвавшись из плена, врач с судна «Сапфир» рассказал о пережитом

Читайте нас у Facebook, Telegram и Instagram, дивіться на Youtube.