Повішані хом’яки, заморена худоба та сказ: що лишили по собі окупанти у степах Херсонщини?

Кореспондент Української Служби Інформації поспілкувався зі свідками екоциду – волонтерами, захисниками, ветеринарами та екологами, які першими ступили на деокуповану українську землю й побачили, що залишилось від багатої природи Півдня України після російської окупації.

ЛІСОСМУГИ, ПОЛЯ ТА «МІНЕРИ» ХЕРСОНЩИНИ

На відстані тридцяти кілометрів від населених пунктів Херсонщини, у більш-менш вцілілих полях пасуться сотні корів та кіз. Вони не мають пастухів, їх власники чи загинули, чи давно полишили свої будинки. Корови та кози багато місяців недоєні, вони блукають у пошуках їжі, часом підриваючись на мінах.

Одеський історик-дослідник Олександр Бабіч розповів УСІ, що величезні самотні стада домашніх тварин, які пасуться та блукають полями Херсонщини, – то найжахливіша картина, яку він там бачив. Чоловік їздив на деокуповану територію волонтером у групі місії «На щиті». Це команда, яка займається пошуками й ексгумацією з місць недавніх боїв тіл наших захисників, а також російських військових.

Олександр Бабіч (зліва)

Найстрашніше, що я там бачив, то не трупи людей. А саме от ці одинокі стада. Це виглядало дуже апокаліптично. У Херсонських степах багато корів, які ідуть самі по собі. Ми бачили їх регулярно. Повірте, пастуха поруч немає. І взагалі, людей там немає. Часто і густо ми бачимо загиблих тварин. Десятками. Для нас це перший маркер, що туди ходити не можна, – розповів Українській Службі Інформації Олександр Бабіч.

Загибла корова

Місцеві, які залишились у Чорнобаївці та поблизу неї, нічийних корів та кіз називають «мінерами».

В одному з сіл Херсонщини ми зустріли бабусю, яка сказала нам, де краще не ходити, бо там «мінери» гинуть. Ми спочатку не зрозуміли, але згодом вона пояснила, що тепер місцеві так називають корів та кіз, які підриваються на мінах, полишених росіянами, – додав Бабіч.

Після деокупації люди почали повертатися додому. Хтось забирає чужу худобу до себе, аби не загинула в полях. Окрім того, корови та кози – то молоко та їжа. Місцеві зізнаються, що це допомагає їм вижити зараз самим.

ЗА ЩО РОСІЯНИ ПОВІСИЛИ ЧЕРВОНОКНИЖНИХ ХЕРСОНСЬКИХ ХОМ’ЯКІВ?

Однією з найабсурдніших та жорстоких картин, яка відкрилася після деокупації районів Херсонщини, стали повішані гризуни.

Повішані хом’яки

Це фото зробили українські військові. На ньому мертві тваринки, повішані окупантами на деревах за шию чи хвости. Зоозахисники впізнали на світлині рідкісних сірих хом’яків, внесених до Червоної книги України. Відповідь на питання: «Навіщо?» знайти не вдалося. Охарактеризувати цю знахідку ми попросили засновника руху UAnimals Олександра Тодорчука. Він зараз теж боронить Україну у лавах ЗСУ та продовжує опікуватися проблемами беззахисних тварин.

З огляду на те, як і де їх підвішували, те, що хом’яки жодної загрози не несуть, то, скоріш за все, це робилося суто для розваги. Там були й інші знахідки. Є історії з собаками, які були розстріляні теж явно заради розваги на окупованих вулицях. Розіп’яті собаки. Були історії з тваринами, яким відрізали кінцівки. Дуже багато історій пов’язано саме із тим, що заради розваги росіяни знущалися з тварин. Більш того, вони використовували домашніх тварин, як інструмент шантажу. І багато людей розповідали, що тварин домашніх вбивали, бо хтось не хотів іти на співпрацю. Вони, аби тиснути, стріляли в домашніх тварин. В якихось місцях, окрім підривів на мінах, росіяни спеціально переїжджали танками їх. Таких ситуацій дуже багато й це жахливо, – розповів УСІ Олександр Тодорчук.

Фото хом’яка зроблено Київським зоопарком

Сірі хом’яки – гризуни із Червоної книги України. Вони допомагають підтримувати біорізноманіття степу, покращують родючість ґрунтів, розповсюджують насіння рослин. Через значне скорочення чисельності, з 2009 року цей вид охороняється законом. Колись ці хом’яки населяли майже всю територію України, але за останні десятиліття зникли в природі через численні фактори, до яких додалася ще й російська агресія. Популяцію, наразі, намагаються збільшити, але вже не на Херсонщини, а на Одещині. В одеські степи привезли родину хом’яків з Київського зоопарку. Адже поки про відродження природи на випалених полях та посадках Херсонщини говорити зарано.

ЗДИЧАВІЛІ СОБАКИ, КОТИ ТА ЩО З НИМИ РОБИТИ

Історії про собак, що їдять трупи, – не жахлива вигадка. Волонтери, які їздять на прифронтові та деокуповані території України, часто згадують саме такі епізоди своєї подорожі. Спеціальні місії прибирають трупи з територій, але проблема здичавілих та голодних тварин залишається відкритою.

Подружжя ветеринарів з Одеси Валентина та Леонід Стоянови одними з перших вирушили на Херсонщину, аби рятувати тварин.

Коли ми виїжджали до Херсонської області вперше (це було ще на початку війни, і Херсон тоді був в окупації), було відчуття того, що ти потрапив до блокбастеру про апокаліпсис. Ми виїжджали на самий нуль, у села, які не з власної волі опинялися на лінії фронту. Над головою постійні вибухи, вперше прямо біля нас прилетіло в два житлові будинки, ми дивом залишилися живими, і в нашу машину залетіла шрапнель, – розповіла УСІ Валентина Стоянова.

На Херсонщині одеські ветеринари облаштували спеціальний рятувальний пункт. Допоміг у цьому місцевий волонтер. Він віддав свій дім із прилеглою територією, куди почали звозити всіх покинутих тварин.

Місце, де розташований наш пункт, двічі було в окупації та двічі було звільнене. Тобто у цьому селі постійно точилися бої. Ми збирали всіх покинутих собак, їх було на вулицях дуже багато. При чому, як породистих, так і дворняг. Також до нас сусідські будинки приносили своїх тварин. Багато хто їхав. Тоді все було трохи в хаосі, і ми просто намагалися допомогти тим, кому можемо, – додала Валентина.

Серед тварин, яких зустрічали ветеринари, були й пошматовані російськими ракетами.

Собак, як і кішок, дуже багато. На жаль, місцеві притулки і так переповнені, а собак без серйозного контролю стає ще більше. Зараз, з приходом весни, з’явилося багато нових цуценят, і їхня смертність висока. Все це для епідеміологічної ситуації дуже погано. Собаки можуть переносити інфекційні хвороби, небезпечні не лише для тварин, а й для людей, – розповіла Валентина Стоянова.

Валентина та Леонід продовжують їздити до притулків, вони возять їжу, ліки, вакцинують та стерилізують тварин.

Вакцинуємо всіх, навіть якщо собака чи кішка нові або тільки прибилися до села. Це дуже важливий момент, щоб запобігти спалаху сказу в цьому районі. І звичайно ж, ми каструємо та стерилізуємо. Це дуже складний і енерговитратний процес, тому що дикого собаку або дику кішку швидко відловити практично нереально. Тих, хто ручніший і йде на контакт, ми ловимо і проводимо всі важливі ветеринарні процедури, – поділилася Валентина.

У Держпродспоживслужбі Півдня України повідомили також про зростання кількості заражень сказом. Через війну у відомстві не можуть проводити вакцинацію диких тварин проти сказу. Отже, вакцинувати від страшної хвороби домашніх тварин просять їх власників. А у разі зустрічі із твариною, у якої є ознаки сказу, варто повідомити у Держпродспоживслужбу.

Ці та численні інші факти негативного впливу повномасштабного вторгнення Росії в Україну призвели до катастрофічних екологічних руйнувань. Численні зоозахисні організації стверджують про екоцид, бо Росія завдала колосальної шкоди екосистемі суверенної держави. А це порушує базові чотири Женевські конвенції від 1949 року та три додаткових протоколи до них, які регулюють поведінку сторін під час воєнного конфлікту. Росія (як підписант) порушує також Конвенцію ООН про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого впливу на природнє середовище.

***

Медіаматеріал підготовлено в межах Грантової угоди ENV2/2022/055 «Екологічна журналістика», що фінансується Фондом Arcadia Philanthropic Trust через неприбуткову організацію Journalismfund.eu vzw.

Раніше на  USIonline.com —

«Тварини з Кінбурну можуть зникнути», – зоозахисниця та чемпіонка світу Ганна Куркуріна

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.