«Тварини з Кінбурну можуть зникнути», – зоозахисниця та чемпіонка світу Ганна Куркуріна

У гостях у Ганни Куркуріної побували кореспонденти Української Служби Інформації Ніна Ляшонок та Ганна Бодрова.

Яким було ваше життя до війни?

Його не було. Тяжко згадувати, а потім повертатися до реальності. Ми щодня їздимо розбитими селами, а нещодавно завітали до Миколаївського кінного клубу. Було таке відчуття, що війни немає: снаряди до нього не потрапляли жодного разу, довкола природа, краса! І такий контраст, як Північний та Південний полюси: війна та мирне життя. Важко потім адаптуватися до військових реалій, тому живу сьогоднішнім днем ​​із вірою у перемогу.

Ганна Куркуріна

Чи вдається зараз хоч трохи продовжувати спортивну діяльність?

Мені зараз дуже важко тренувати людей. Я не лише тренер тренажерного залу, а й фітнес-тренер. Але зараз я просто не можу вмикати музику та веселитися. Тож я перестала вести групові тренування. Зараз я безкоштовно треную воїнів ЗСУ та поліцейських у своєму клубі. Після перемоги я особисто планую виступати на змаганнях, підготовку вже розпочала, незважаючи на травму (відірваний грудний м’яз). Ми повинні піднімати прапор України!

До війни ви тренували молодих людей із діагнозом ДЦП. Чи продовжуєте зараз роботу з ними?

Важка атлетика – це коли тренер поруч. Мій підопічний Діма Полович зараз у Кишеневі. Ми підтримуємо зв’язок, він хоче виступати на чемпіонатах і надалі. Зараз він поставив за мету побити рекорд, який ми з ним «взяли» до війни. За ваги 52 кг Діма зробив станову тягу 82,5 кг, а тепер пише, що хоче 90. Він продовжує займатися в Молдові, я даю йому поради та рекомендації онлайн. Діма завжди каже, що вдячний мені за роботу з ним. Але насправді це я вдячна йому! Дивлюсь на його силу волі, і у мене не опускаються руки.

Дмитро Полович підіймає штангу вагою 82.5 кг

Ви думали виїхати з України?

Ніколи! А як? Подивися на моїх тварин! Пропозицій було багато, мене запрошували 6 чи 7 країн, давали житло та можливість забрати всіх домашніх хвостиків. Але як я можу кинути тварин, які перебувають у мене в місті? Хто я після цього буду?

До війни ви теж дбали про вуличних тварин?

Так, безумовно. Але меншою мірою. Тоді моєю основною діяльністю був спорт, я заробляла гроші та могла допомагати. Коли почалася війна, спортивна діяльність призупинилася і я почала користуватися тим, що мене знає весь світ, і просити допомоги.

Ганна Куркуріна

Хто допомагає?

Пам’ятаю свій перший дзвінок у Польщу. Нас тоді страшно бомбили, і я набралася зухвальства і попросила стільки корму, скільки дадуть. Нам виділили 5 тонн. З доставкою допомогли хлопці, які тренувалися у моєму клубі. Поступово почали допомагати люди з інших країн, самі дзвонили мені та казали, що зібрали для моїх тварин допомогу. Потім я опублікувала у своїх соцмережах пост про те, що збираю гроші на корм. Тоді вдалося зібрати майже 2 млн. гривень.

Яка допомога у пріоритеті зараз?

Що далі війна, то менше допомоги приходить. А треба навпаки – більше. Надворі виявилося дуже багато покинутих тварин, вони не стерильні і розмножуються в геометричній прогресії. Тому гостро постає питання не лише з кормами, а й зі стерилізацією. Мені потрібні лікарі, стерилізаційний матеріал та транспорт. Підійде і стара розбита швидка, яка ще на ходу. Ми її переобладнаємо та пустимо по селах. Зараз із Німеччини йде одна така машина, але цього замало.

Допомагаєте одеським притулкам з тваринами?

Так, допомагаю трьом одеським притулкам. Привозимо корм, оплачуємо деякі операції.

Розкажіть найважчий випадок за свою волонтерську діяльність.

Якщо говорити про людський чинник, то це відвідування села Благодатне на Миколаївщині, яке стерте з лиця землі. Я дві доби не могла прийти до тями після цієї поїздки. Серед руїн продовжують жити 2 людини та кілька собак. Усі поля та дороги у селищі заміновані. Це дуже страшно: вщент зруйновані будівлі, неймовірна холодина та повні жаху очі тварин.

Якщо говорити про варварство, яке пережили тварини, то це історія про покинуту лайку, якій під час обстрілу відірвало 2 лапи та ще половину третьої. Тварину хотіли приспати, але я забрала її до собе. Назвала Феніксом. Миколаїв постійно обстрілювали, а того дня «прильоти» були зовсім поряд із моїм будинком. І цей собака на своїх культях намагався забратися до мене в спальню на 2 поверх, шви розійшлися і за ним тягнувся довгий кривавий слід… Але зараз у Фенікса все добре, його забрали в сім’ю в Англію. Поки що він пересувається на спеціальному візку, але йому вже замовили протези.

Де берете сили продовжувати?

За кордоном це були б антидепресанти. А в мене – пухнасті антидепресанти. На даний момент у моєму будинку живуть 6 котів та 3 собаки.

Що зробите після перемоги?

Справ буде після війни вдвічі більше! На один день хотіла б кудись виїхати на природу для зміни картинки перед очима. І – знову за роботу. Поруч із нами Кінбурн, там засіли орки. Це нацпарк, наша гордість, там багато червонокнижних тварин, і нам треба подумати вже зараз, як ми їх рятуватимемо. Після того, як ЗСУ виб’є орків із Кінбурна, ті почнуть обстрілювати його, як і Херсон. Тварини загинуть, а це генофонд, його згодом не відновити.

Зараз ми працюємо над тим, щоб залучити міжнародну спільноту, створити на базі кінно-спортивного клубу «Золота підкова» простір, де якийсь час будуть перебувати звірі. Нам треба зараз там побудувати вольєри, запастися кормами для диких тварин і знайти для них лікарів, щоб якнайшвидше звідти евакуювати тварин, як тільки це стане можливим. Тому відпочивати поки що ніколи.

***

До матеріалу додаємо реквізити карти Ганни Куркуріної для допомоги:

Приват: 4149629357624501
Моно: 4441114445954769
PayPal: enot1998@gmail.com

Раніше на USIonline.com —

У Миколаївському зоопарку померла найстаріша тварина (фото)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.