Повернення червонокнижного хом’яка: як після окупації степів Херсонщини Одещина стала плацдармом відновлення виду (фото, відео)

Попри війну, заміновані землі й загрозу зникнення, хом’яки повертаються до українських степів. Як це відбувається і чому їх порівнюють із архітекторами природи – читайте у матеріалі.

Фото: Rewinding Ukraine

Червонокнижні хом’яки під прицілом війни

Повномасштабне вторгнення росії зруйнувало не лише міста й села, а й природу. З різних регіонів надходять новини про цілеспрямоване знищення тварин, підпали унікальних природоохоронних територій, нищення заповідників. Херсонщина не виняток.

Одним із найбільш болючих прикладів стали червонокнижні сірі хом’яки над якими знущалися окупанти. Їх вішали на гілки за хвости та шиї – для маленьких тварин вагою всього 30–40 грамів це означало повільну й болісну смерть. Локації із такими знахідками виявляли військові після деокупації правобережжя Херсонщини. Згодом фото опублікував зоолог Михайло Русін.

Найбільше сірі хом’яки проживали на Присивашші, нині окупованій території, але ми фіксували й поодинокі локації на правобережжі, у районі Берислава та Дар’ївки, – говорить зоолог. – Ми роками вели боротьбу за збереження сірих хом’яків. У мирні часи вони страждали від фермерської отрути, розкладеної для мишей – на полях знаходили цілі сім’ї мертвих тварин. Це була постійна робота: моніторинг, пошук колоній, збереження та розмноження.

Таку моторошну картину побачили військові на деокупованій Херсонщині: хом’яків прив’язали за шиї. Джерело: Михайло Русін

Повномасштабна війна лише посилила загрозу. За словами Михайла Русіна, бойові дії руйнують природні умови, комфортні для проживання та розмноження сірих хом’яків.

Найстрашніше для хом’яків – активні бойові дії. Землі перекопані окопами, траншеї руйнують нори. У бліндажах тварини часто гинуть, бо потрапляють у пастку й не можуть вибратися. Від військових я чув багато свідчень, коли ворог використовував маленьких хом’яків фактично як живих приманок під час боїв: прив’язував їх до дронів, щоб застосовувати в якості наживки, яка мала відволікати живу силу чи техніку, – говорить пан Михайло.

Зоолог Михайло Русін шукає способи зберегти хом’яків. Його підхід – унікальний і згодом знадобиться на Херсонщині Джерело: Фейсбук-сторінка  науковця

І все ж у цій історії є парадокс: відсутність техніки та господарських робіт, у деяких зонах де нині не ведуться активні бойові дії, тимчасово створила для хом’яків своєрідний «тихий притулок».

Парадоксально, але війна могла дати й певний шанс. Через зупинку сільського господарства багато територій залишилися необробленими. Це давало хом’якам час і простір для виживання. Ми вже мали позитивний досвід у мирні часи: під час будівництва вітряків ми переселяли колонії в межах області. Вони приживалися, відновлювалися й розмножувалися. Це доводить: з ними можна працювати й рятувати популяцію, – каже Михайло Русін.

Михайло Русін разом з колегами здійснили  найбільший випуск хом’яків у Східній Європі. Джерело: З Фейсбук-сторінки  науковця

Як хом’яки з Херсонщини знаходять новий дім на Одещині

Після звільнення частини Херсонщини увага природоохоронців перемістилася на Одещину.

Уже понад 100, – каже Михайло Нестеренко, біолог і лідер Rewilding Ukraine, – про кількість хом’яків, які сьогодні проживають у відновлених степових екосистемах.

У Тарутинському степу організація Rewilding Ukraine разом із Центром порятунку хом’яків та Київським зоопарком з 2022 року займаються реінтродукцією – поверненням тварин у природні місця, де вони колись мешкали.

Кілька років тому ми розпочали нашу співпрацю з Київським зоопарком. Перші хом’яки походили зі штучного розпліднення саме звідти. Інша частина тварин, яких випускають, походять з Центру порятунку хом’яків. Навіть, коли люди мають гризуна на своєму городі і вони не дуже щасливі від такого сусідства, то викликають фахівців Центру порятунку хом’яків. А ті вже їх рятують і переселяють до Тарутинського степу або в інші місця, – розповідає пан Михайло.

Для багатьох хом’яків, врятованих на Херсонщині після боїв чи вивезених із городів місцевих жителів, переселення у Тарутинський степ стало єдиним шансом на виживання. Перевезення таких тварин потребує особливої обережності – адже навіть коротка дорога у клітці стає для них сильним стресом.

Ми розуміли, що тварини, які жили в умовах війни, мали виснажений організм і втрачали свої природні нори. Тому перед випуском у степ ми кілька днів тримали їх у спеціальних вольєрах, щоб вони звикли до нової їжі, відновили сили й поступово пристосувалися до іншого ґрунту, – пояснює біолог Михайло Нестеренко.

Фото: Випускають хом’яка

Після цього для переселенців у степу облаштовували штучні нори – маленькі «будиночки», де гризуни могли перечекати перші дні, сховатися від хижаків та пережити адаптаційний період.

Вони норні тварини. Коли їх перевозять у клітках, вони не дуже задоволені. Для них створюють штучні нори, де тварина може переночувати, прийти до тями і потім вже будувати власну нору. Це важливо, адже після переселення вони ще не можуть швидко реагувати на хижаків, – додає пан Михайло.

До процесу долучається і місцева громада. Люди повідомляють про хом’яків на своїх городах, а фахівці Центру порятунку виїжджають на місце, відловлюють тварину гуманними «живоловками» і транспортують у степ. Частину таких випадків навіть документують у соцмережах, залишаючи контакти для охочих викликати спеціалістів.

Гуманні живоловки

Так крихітні переселенці із замінованих і зруйнованих полів Херсонщини поступово знаходять новий дім. Відновлюючи свої колонії у степу, вони знову стають «інженерами природи» й допомагають оживляти українські екосистеми. Адже червонокнижні хом’яки не лише створюють нори, які стають домівкою для безлічі дрібних тварин і комах, а й поширюють насіння рослин, формуючи різноманітний рослинний покрив. Запаси зерна, які хом’як закладає на зиму, часто залишаються невикористаними й стають поживою для інших мешканців степу. Він також є важливим елементом харчових ланцюгів — від нього залежать хижаки, серед яких є види, що самі перебувають на межі зникнення.

Українські біологи переймають досвід європейських програм відновлення хом’яків

Ми знаємо – хом’як розповсюджений по всій Європі. Від Нідерландів, Бельгії до України й далі на схід. У багатьох країнах він під охороною. Є активні проєкти з відновлення хом’яків. Наприклад, на півночі Франції у дуже відомому винному регіоні Ельзас був такий проєкт, з якого ми намагаємося отримати досвід. Є проєкти в Польщі, Чехії. Є дуже відомі проєкти в Австрії. Наразі найбільша популяція хом’яка в Австрії мешкає на цвинтарі Відня, – каже біолог Михайло Нестеренко.

Популяція хом’яків у Відні стала своєрідним символом співіснування людини й дикої природи. На центральному кладовищі, поряд із могилами Бетховена та Шуберта, можна побачити невеликі норки та навіть яблука, які приносять туристи. Місце, де знайшли останній спокій видатні композитори, вже багато років вважається «столицею» європейських хом’яків. Тут вони живуть сім’ями, харчуються свічками та смаколиками, які залишають відвідувачі.

Фото з Відня

Червонокнижні європейські хом’яки обрали кладовище через спокій, відсутність хижаків та м’який ґрунт. Їх охороняють офіційні структури та природоохоронні організації, адже цей вид вважається критично зникаючим.

Якщо ми нічого не зробимо – польовий хом’як до 2050 року зникне. Це спричинить ланцюгову реакцію: зникнуть інші види, які залежать від хом’яка. Захистимо хом’яка – захистимо біорізноманіття Відня, – пояснює австрійський експерт з біорізноманіття Лукас Меус.

Не дивно, що побачити цих зникаючих тваринок приїжджають туристи з різних куточків світу. Це нагадує: навіть найменші види здатні привернути увагу до теми збереження природи й стати рушіями змін. Журналісту Української Служби Інформації теж пощастило побачити червонокнижних хом’яків в їх природному існуванні.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений УСІ Новини Півдня (@usionline)

Попри успіхи європейських програм, створення самодостатньої популяції хом’яків в Україні завдання надзвичайно складне.

Немає досвіду або фахівця в Європі, який би сказав, скільки треба переселити хом’яків, щоб створити нормальну популяцію, яка здатна сама себе підтримувати. Це все дуже залежить від їх виживання, від їх охорони. Система моніторингу ще на етапі розробки, і базові методи, як чіпування тварин, поки що тестуються спільно з Одеським політехнічним університетом, – пояснює Михайло Нестеренко.

Щоб рухатися вперед Rewilding Ukraine розширює свою діяльність на півдні країни та у дельті Дунаю.

Ми хотіли створити хаб, який би опікувався охороною дрібних ссавців не тільки у Тарутино, а й на всьому півдні Одеської області. Можливо навіть у транскордонному аспекті  на півдні Молдови, у Румунії. Ми над цим працюємо. Він ще не створений на 100% потужності, але ми плануємо це зробити, – додає біолог.

Програма з відновлення степу не обмежується лише хом’яками. Rewilding Ukraine поступово повертає у дику природу бабаків, куланів, оленів і ланей. І тут важливим партнером стає місцева громада.

Громада сама зацікавлена в цьому. Громада розуміє, що ми робимо. Ми тримаємо постійний контакт, доводимо до людей всю інформацію. Навіть про наші плани ще до того, як починаємо щось робити, – каже Михайло Нестеренко.

Своєю чергою зоолог Михайло Русін наголошує, що розмноження сірих хом’яків на Херсонщині напряму залежить від відновлення територій. Першочергово потрібне розмінування та ліквідація військових укріплень, які становлять смертельну небезпеку для диких тварин. У перспективі планується створення програм розмноження на базі зоопарків і заповідників.

Кожен вид у природі має своє значення. Чим багатша екосистема, тим вона стійкіша, – підкреслює Михайло Русін. – Якщо зникають дрібні тварини, це запускає ланцюгову реакцію: ґрунт втрачає мікроорганізми, виникають спалахи шкідників і патогенів, страждають врожаї. Тому відновлення сірих хом’яків – це не лише питання збереження окремого виду. Це питання стабільності всієї екосистеми. Відновлення популяції сірого хом’яка має стати частиною стратегії відновлення природи після війни.

Тритижневі хом’ячки, частину з яких випустили для відновлення популяції. Джерело: архів науковця

Якщо лівобережжя не вдасться повернути під контроль України, Михайло Русін пропонує створити філії заповідників на правобережжі Херсонщини, де науковці зможуть створити умови для розмноження не лише хом’яків, а й інших червонокнижних тварин. Таким чином, історія відновлення хом’яків стає частиною ширшої трансформації: від точкових переселень до створення цілої інфраструктури охорони степової фауни, у якій науковці, міжнародні експерти й місцеві мешканці діють разом.

«Асканія-Нова»: тварини в окупації

Понад три роки в руках загарбників перебуває й унікальна природна перлина Херсонщини – біосферний заповідник «Асканія-Нова», розташований у Генічеському районі на лівобережжі Дніпра. Російська окупація обернула його на зону екологічної катастрофи: розграбовано ресурси, знищено унікальні види тварин і рослин, частину тварин вивезено до Криму та країни-агресорки. Серед них – коні Пржевальського, зебри Чапмана, американські бізони, олені Давида та інші.

Тварини, яких росіяни вивезли до Криму, прикриваючись «порятунком» Джерело: пропагандистські ЗМІ

Ворог розміщує техніку прямо на території заповідника, риє окопи, провокує пожежі, створюючи смертельну загрозу довкіллю. Саме по собі неналежне забезпечення умов утримання тварин є фактом жорстокого поводження, але проблема набагато глибша і серйозніша. Є численні факти загибелі, розповідає директор заповідника Віктор Шаповал.

Практично знищили колекцію кафрського буйвола – цих теплолюбних тварин не завели на зимівлю вчасно. Загинули орієнтовно 200 антилоп сайга, причини невідомі, їхні рештки виявили лише після пожежі, яка охопила 350 гектарів Великого Чапельського поду. Причиною займання степу стала робота російських засобів протиповітряної оборони, що базуються поблизу. Багато молодняку, зокрема бізонів, гине через неякісне водопостачання. А польоти літаків та гелікоптерів викликають паніку у тварин та призводить до їхньої загибелі. Відомий випадок, коли антилопа Нільгау розбилася об огорожу, – говорить Віктор Шаповал.

 Майже тисяча гектарів степу згоріла в «Асканії-Новій». Доля тварин залишається під питанням. Джерело: Біосферний заповідник «Асканія-Нова»

Підрахувати втрати наразі неможливо – жодних міжнародних природоохоронних норм на окупованій території не дотримуються. Тому наразі єдиним рішенням фахівці бачать створення науково-дослідного полігону та вольєру для відновлення популяцій на підконтрольній Україні території.

«Асканія-Нова» переїжджає на Одещину

У червні «Асканія-Нова» отримала у постійне користування земельну ділянку в Болградському районі Одеської області. Там планують відтворювати степові біотопи й розводити диких тварин, використовуючи багаторічний досвід заповідника. Це лише перші кроки. Відновлення екосистем, зруйнованих війною, триватиме десятиліттями, і частину втрат ми вже ніколи не зможемо компенсувати, – додає директор заповідника.

Екологи наголошують: головна небезпека – для тих рідкісних тварин і рослин, які розмножували лише на Херсонщині. Це трагедія глобального рівня, адже вони зникають назавжди. Чи вдасться бодай щось відновити та масштабувати на Одещині – поки невідомо, але наші науковці на це сподіваються, аби після звільнення лівобережжя вже було з чим повертатися.

Матеріал підготовлено у співавторстві редакціями «Херсон плюс» та «Українська служба інформації» (Одеса).

Автори: Ірина Мєзєнцева, Поліна Дайнега, Тетяна Милимко,  Тетяна Горбонос

Раніше на  USIonline.com —

Попри війну та втрати: історія одеського подружжя Стоянових – ветеринарів, які рятують тварин

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.