Позитив як зброя: боєць 120 бригади ТрО з позивним «Гусь», про те, що тримає на війні

Історію воїна Сергія Голумбовського  Українській Службі Інформації розповіли у 120 окремій бригаді сил Територіальної оборони Збройних сил України.

«Я присягав народу»: шлях до війська

Я – дружина декабриста. Я нікуди не поїду». «Я присягав на вірність українському народові та державі Україна, і я вірний цій присязі, – сказав Сергій і вступив до лав територіальної оборони.

Перші дні, за спогадами «Гуся», були вкрай важкими: не вистачало ресурсів, налагодженого постачання та чіткої організації. Все відбувалось в умовах невизначеності. Бійці мали якось ідентифікувати один одного. Тоді Сергій згадав свою строкову службу в прикордонних військах. Там існувала традиція: призовників осіннього призову називали «гусями», а весняного – «фазанами». Так за ним і закріпився позивний. Сергій жартував:  «Гусь – птах благородний, він колись Рим врятував». Згідно з легендою, гуси на Капітолії здійняли галас під час нападу галлів, чим і вберегли місто.

Але навіть у наш час трапився випадок, коли російський літак був збитий гусьми: у березні 2022 року над Херсонською областю зграя диких гусей потрапила в двигун літака під час польоту, що спричинило аварію та падіння літака в болото. Це сприймається як незвичайна допомога з боку природи Україні у війні, а гуси стали символом несподіваного опору ворогу.

Від піхоти до БпЛА

Згодом він потрапив на Донбас у складі БТГр, сформованої на базі вінницької тероборони. Тоді їхній підрозділ підпорядкували 95-й бригаді. Серед бійців панував високий бойовий дух: ніхто не відмовлявся від завдань, билися пліч-о-пліч. «Були моменти, що 95-ка відходила, а наш БТГр залишався на позиціях». Сергій разом з побратимами провів на позиціях 67 днів майже безперервно.

В 2014 році війна була іншою. Ховалися від стрілецької зброї, від артилерії – від усього. Нині ж усе відбувається одночасно: постійні “прильоти”, а до цього додалися дрони, які дошкуляють без упину, – ділиться боєць.

Перебування на передовій навчило Сергія цінувати момент: «Коли лежиш під обстрілом цілодобово, коли поруч кілька разів падає 152-й калібр і тебе засипає землею – тоді доходить: життя або є, або його нема. І жити треба зараз». Страх був, але найважчим було відчуття безпорадності, коли від обстрілу неможливо ані втекти, ані сховатися.

Гумор як запобіжник

Родина та бойові епізоди

Моя жінка сильна. Вона тримається, – каже він.

На фронті вистачає історій, які закарбовуються в пам’яті. Одного разу Сергій із побратимом «зняв» ворожий «Мавік». Вони висунулися на позиції, але трохи проскочили потрібну точку. Під час перебігання дороги їх помітив дрон. Бійці встигли заскочити в бліндаж, звідки Сергію і вдалося збити безпілотник. Забрати трофей не дозволив fpv-дрон, що летів слідом.

Довелося відступати. Згодом у той бліндаж прилетіло ще три fpv та кілька мін 120-го
калібру.

Мабуть, сильно образились на нас за збитий «Мавік», адже він же коштує купу грошей», – сміється «Гусь». Завдання було виконане, а бійці вийшли цілими, хоча побігати довелося добряче. «Останній раз я так бігав ще в піхоті. Якщо зараз сидимо й спокійно балакаємо – значить, усе минуло успішно», – каже Сергій.

Сергій переконаний, що паніка на війні дуже небезпечна: «Були пацани, які постійно нили: Нам кінець, нас кинули. Їм швидко пояснювали, щоб не розганяли паніку. Бо вже за п’ять хвилин ти з ним в одному окопі – він прикриває тобі спину. Своє “я” треба засунути глибоко і не витягувати. Бо якщо постійно думати про кінець, він прийде швидше».

Він пояснює, у чому полягає його витривалість: Ми намагаємося не жити війною в голові. Дивимося на життя як на щось смішне, живе та справжнє.