Чому Якоб Торрільд Хансен вважає Миколаїв своїм другим рідним містом, які проєкти вже реалізовано за підтримки Данії та чому переконаний, що допомога Україні сьогодні є питанням безпеки всієї Європи - дивіться інтервʼю за посиланням на Ютуб-каналі Української Служби Інформації, а також читайте на сайті.
Ви данський дипломат, але ідеально розмовляєте українською мовою, майже без акцента. Коли відбувся цей момент, що ви від людини, яка просто мешкає в Україні, вже стали людиною, яка хоче вивчати українську мову у тому числі?
Я прибув в Україну у 2019 році. Я на той час був військовослужбовцем з тренувальних місій того часу. Ми вже на той час, думаю, Данські збройні сили, вчили українських військовослужбовців. І я на той час приєднався до цієї місії.
І мені з самого початку надзвичайно сподобалося працювати в Україні. Україна, в багатьох аспектах, — це країна парадоксів, можна так сказати. Але тут ніколи не буває нудно.
І вже на той час, це було до повномасштабного вторгнення, я для себе вирішив, що буду вчити українську мову і що буду тут будувати свій кар’єрний шлях саме на основі співпраці між Королівством Данія і Україною.
І тоді сталося повномасштабне вторгнення у 2022 році. На той час я вже для себе зрозумів, що це і питання безпеки моєї власної країни.
І до сих пір вважаю, що найкраще, що я можу робити для захисту і оборони Королівства Данія, — це допомагати у своїй праці з Україною.
Я чітко пам’ятаю ці години 24 лютого 2022 року. І я зрозумів для себе, якою має бути моя роль
у 2019 році я для себе полюбив Україну, а у 2022 році я для себе зрозумів повноцінно, що це і є питання безпеки і оборони власної країни, і що тут йдеться про свободу всього європейського континенту.
Ви могли будувати кар’єру в будь-якій країні світу, але чому саме Україна стала настільки важливою частиною вашого життя?
Мені завжди було цікаво в Україні працювати не тільки тому, що є багато спільних рис між українцями і данцями в плані почуття гумору, ставлення, світогляду але також тому, що я одразу для себе відчув важливість цієї роботи.
І я вважаю, що я б не зміг знайти іншу роботу в будь-якій точці світу, в якій було б більше сенсу, аніж в Україні.
І тут вже всі мої друзі, знайомі. Я для себе сприймаю Україну майже як другу батьківщину. І зараз я безпосередньо тут, в Миколаєві, — це друге рідне місто.
Фото: UNDP
До роботи в Миколаєві ви займалися оборонною співпрацею між Данією та Україною. Як змінився ваш погляд на війну, коли ви перейшли від військових питань до відбудови зруйнованого міста?
З 2022-го до 2024-го працюючи в Посольстві Данії в Києві я займався безпосередньо матеріально-технічною допомогою для Збройних Сил, для Сил оборони України. Тобто, в тому числі, багато з цієї допомоги вам відомо. Це F-16, Caesar, Harpoon, танки Leopard і так далі. Я цим займався.
У 2024-му я приїхав до Миколаєва і почав займатися саме відновленням критичної інфраструктури.
І тут є дуже тісний зв’язок між відновленням цивільної інфраструктури, тому що ми розуміємо, що тут йдеться про обороноздатність країни.
Без надійного тилу захищати Україну і повертати ці частини України, які зараз перебувають під російським контролем, — це не є можливим.
Нам потрібен сильний Миколаїв. Нам потрібно, щоб тут було належне водопостачання, енергетика, щоб були укриття для шкіл, щоб батькам було комфортно допускати своїх дітей до навчальних закладів.
Без цього продовжувати вести оборону буде неможливо. Тому для мене це був досить такий класний перехід з військової допомоги до цивільної.
Ви кажете доволі часто: «Миколаїв — моє місто». От з якого моменту Миколаїв саме став вашим містом? Коли ви це відчули?
Я, насправді, багато був на Миколаївщині ще до повномасштабного вторгнення, оскільки тут є багато військових частин, з якими ми тоді співпрацювали.
Тому вже на той час Миколаїв мені був хоча б знайомим місцем.
А після того, як я переїхав сюди і відчув гостинність миколаївців, мене дуже добре приймали у 2024-му. І досить швидко я себе відчув своїм у Миколаєві.
Коли я гуляю вулицями цього міста, я зустрічаю людей, яких я знаю. В Миколаєві вони знаходять час зі мною побалакати.
Всі ми цікавимося, коли буде чиста вода, що буде взимку, які концерти будуть на вихідні.
Тобто це вже моє місто.
Я думаю, це емоційне ставлення до Миколаєва мене ніколи не покине.
Данія взяла патронат над відновленням Миколаєва. Розкажіть, будь ласка, що вже зроблено, а що ще в процесі?
Так, данський уряд почав відновлення Миколаєва і Миколаївської області вже у квітні 2022 року, коли була досягнута домовленість саме про цю співпрацю.
Ми зазвичай не називаємо це патронатом, ми це називаємо партнерством. Це партнерство між Миколаєвом і Королівством Данія.
За цей час вже дуже багато зроблено в різних сферах.
Наприклад, всі лікарні міста забезпечені своїм опаленням і незалежним постачанням електроенергії.
Всі миколаївці безкоштовно можуть набирати дуже якісну питну воду з точок видачі води, які знаходяться по всьому місту.
Дуже багато було розміновано територій в області.
Також співпрацюємо з навчальними закладами. Профтехосвіта для нас є дуже важливою, оскільки ми знаємо, що багато робіт, які зараз виконуються, наприклад, відновлення насосних станцій, будівництво нових водоочисних споруд у різних містах області, неможливі без хороших фахівців, а наразі таких нам дуже не вистачає.
Тому ми працюємо із закладами профтехосвіти для того, щоб вони могли більше випускати фахівців, які потім будуть залучатися до наших проєктів.
Як на ваш погляд взагалі змінилися українці? І що б ви могли в нас відокремити відзначити?? Що вас надихає, мотивує?
Я думаю, не тільки мене, а всіх данців дуже надихає опір, незламність і стійкість українців у цих просто неможливих умовах, в цій (повномасштабній?) війні, яка триває вже п’ятий рік (бо ВСЕ-ж таки з 2014!)
Ми багато чому вже навчилися і досі вчимося в українців стосовно стійкості цивільної інфраструктури саме в умовах викликів війни.
Всі наші оборонні сили вже вивчають український досвід, особливо застосування дронів.
У багатьох аспектах українці роблять те, що ніхто інший ще не знає, як робити, або собі навіть не уявляє, що таке можливо.
Просто зараз дивимося на те, як українці за дуже короткий час практично з нуля побудували спроможності виробництва далекобійної зброї, якої не було в Україні раніше.
І те, що нас тут надихає, — це, напевно, те, наскільки гнучко і швидко українці працюють без зайвого формалізму, але з дуже чіткою метою і розумінням, яке є завдання і як будемо спільно його виконувати.
Тому нас всіх це дуже надихає.
Нас, мабуть, як загальне явище в Європі, і точно так є в Данії, дуже багато років життя в комфорті, без війни, без якихось екстрених викликів, трохи відучило діяти швидко.
І це означає, що нам зараз треба знову призвичаїтися діяти гнучко в нештатних ситуаціях.
Я думаю, це все саме те, чого українці можуть нас навчити.
Фото: Danish Refugee Council
Сьогодні в нашу редакцію, наприклад, надіслали відео, де рибальські сітки захистили автівки від «шахедів». І я знаю, що серед цих сіток є сітки данських рибалок. Чи знаєте ви взагалі, як відбувається ця передача?
Так. І цікавим фактом є те, що дуже багато з цих сіток походять саме з мого рідного регіону в Данії.
Тобто з Північної Ютландії — півострова в Данії, де дуже багато рибалок і де дуже багато саме тих сіток, які в якийсь момент вже не можуть використовуватися, але можуть послужити Україні саме захистом від дронів.
Тобто це чисто добровольча ініціатива.
Люди в Данії, в тому числі, почали просто збирати ці сітки і знайшли способи доставляти їх в Україну.
Так само везуть дуже багато вживаних автівок з Данії до України і передають їх Збройним силам.
Тобто, мабуть, це і є саме те натхнення від українців.
Ми, як данці, дивимося на українців і самі починаємо трошки більш креативно підходити до питань, мислити більш нестандартно і придумувати хороші рішення.
Тобто мене це трохи заспокоює, коли я бачу такі історії, тому що я знаю, що мої співвітчизники точно не будуть байдужими до тих викликів, які зараз стоять перед Україною.
Ми обговорюємо теми більш оптимістичні, про натхнення, про якісь дії, але ж насправді це ще й страшно. Чи були у вас теж такі моменти, як у звичайної живої людини, яка зараз живе в Миколаєві, коли хотілося все кинути, чи була якась зневіра? І що мотивувало вас все ж таки рухатися далі?
Я, насправді, ніколи не відчував якогось страху в самому Миколаєві.
Я знаю, що в місті дуже надійна ППО.
І, як всі миколаївці, я сиджу вночі і читаю канали «Миколаївського Ванька», «Корабела» і всі інші, намагаюся розуміти, що відбувається у повітрі.
Але в самому Миколаєві я ніколи не відчував страху.
І взагалі всі ці безпекові питання досить мало впливають на мою роботу.
Єдине, що я пам’ятаю, — це жовтень 2022 року, коли в Києві почали дуже масово атакувати критичну інфраструктуру.
І на той час ще трохи не було розуміння цієї загрози.І тоді це було досить неприємно.
Але минуло кілька тижнів — і вже це стало звичкою.
Це неприємно, але здатність людей призвичаюватися до таких речей, як повітряні атаки, вона дивовижна.
І я теж до цього звик. У мене та у Посольства є свої заходи безпеки, яких я дотримуюся особисто. І за цей час я вже почуваюся відносно комфортно.
Часто доводиться чути про те, що втомилися, Європа втомилася. Ви спілкуєтеся із данським суспільством, ви спілкуєтеся з владою безпосередньо. На ваш погляд, чи втомилися?
Багато говорять і довго говорять про втому. Звичайно, я бачу втому українців від цієї війни.
Але такої втоми я не бачу в Данії
Тобто ніхто не готовий здатися, тому що ми вже розуміємо, що немає альтернативи.
Нам, - Данії та Європі, - треба продовжувати підтримувати Україну всім, чим ми можемо.
І говорити про втому в цьому плані — це трошки таке…
Звичайно, це людський фактор, але це не той фактор, який впливає на нашу політику, тому що це наше святе завдання — продовжувати підтримувати Україну.
Тому я такої втоми не бачу серед своїх знайомих або рідних.
Я теж не бачу втоми серед данських політиків, наших депутатів чи наших міністрів.
Жодної такої втоми щодо підтримки України я не бачу.
Всі намагаються якомога краще підтримувати Україну, придумувати нові способи надавати допомогу українцям — і в цивільному плані, і в військовому.
Тобто ніхто в Данії не говорить про втому.
Якщо уявляти Миколаїв майбутнього, що б ви хотіли звідти прибрати, а що б ви хотіли там лишити?
Мені комфортно, приємно і цікаво жити в Миколаєві.
І це не тільки тому, що я дипломат і маю так висловлюватися. Мені реально дуже подобається Миколаїв. Це місто корабелів, це місто вітрил.
Тут регати, тут дуже багато спорту. Є літні майданчики, де проходять концерти, люди збираються. Для данця така погода в нас ніколи не буває. У нас прохолодно і дощить.
Дуже часто до Миколаєва приїздять делегації з Данії.
Різних цілей — політичні делегації, енергетики, спеціалісти з водопостачання або інші.
Вони всі дуже хвалять Миколаїв за те, що місто дуже зелене.
Дуже класно, що тут є пляжі. Практично за декілька сотень метрів від центру міста. Їм комфортно.
А потім вони зустрічаються з миколаївцями. І ці миколаївці починають їм розказувати про те, що тут насправді те не функціонує, це не працює, ми не задоволені ось цим і цим.
І ці данці такі: «Ну, а нам ваше місто видається класним». Тобто є така цікава різниця у сприйнятті цього міста. Мені тут комфортно.
І я би хотів, щоб ще більше відбувалося культурних заходів і концертів, тому що люди реально цього потребують. Але, на велике щастя, тут є люди, які організують концерти і виставки. І ми бачимо, що дуже багато миколаївців беруть у них участь.
Це, звичайно, говорить про те, що, особливо в умовах війни, людям потрібні ось ці душевні задоволення також.
Звичайно, в Миколаєві, коли ми говоримо про технічні питання — про енергетику, опалення, водопостачання, стан громадських будівель — тут є дуже багато, що треба покращити.
Ми працюємо і будемо продовжувати протягом, напевно, багатьох років удосконалювати всі ці системи, ремонтувати все, що було пошкоджено.
Особливо стараємося підвищити енергоефективність будівель — утеплення, заміна насосів на насосних станціях, щоб вони були менш енергозатратними.
Всі ці питання роблять місто кращим і більш ефективним.
Тобто, звичайно, є багато речей, які можна покращити.
Але ми вже досить чітко разом із місцевою владою для себе визначили, що треба зробити, і будемо продовжувати працювати за цими пріоритетними напрямками.
Дипломат Данії Якоб Торрільд Хансен: «Миколаїв — моє друге рідне місто»
Ви добре знаєте данське суспільство, добре знаєте вже українське суспільство. Яких рис не вистачає в данському суспільстві? І навпаки, на ваш погляд, чому варто повчитися?
Як я вже сказав, нам точно варто в українців повчитися саме креативному підходу до вирішення, особливо технологічних викликів.
Всі ми знаємо, що відбувається в оборонній промисловості України
Але це не тільки оборонка. Це також комунальні підприємства, приватні компанії.
Українці проявляють дуже великий креатив.
Часто, не маючи тих ресурсів, які могли б бути у нас, вони придумують технічні рішення, які кращі за ті, які придумуємо ми.
Тому ці навички працювати креативно за умов дефіциту ресурсів — людського або фінансового — нам точно варто перейняти.
Чому українці можуть навчитися у вас?
Напевно, у нас є дуже довга історія прозорого державного управління.
Кожен данець, данський журналіст може отримати безперешкодний доступ до всіх моїх електронних листів, навіть до повідомлень у WhatsApp, тому що вони мають на це право.
Вони мають знати, що я є посадовцем, я служу Данії, я є чиновником.
І тому я працюю на кожного данця.
Відповідно, кожен данець має право отримати доступ до службової інформації, яка стосується моєї роботи.
Звичайно, якщо безпекові міркування це дозволяють.
Я думаю, для того, щоб трохи підвищити довіру українців до своєї держави, до своїх керівників і посадовців, у цьому є чому повчитися українцям у данців..
Але це, , частина багатьох проєктів, які ми ведемо не тільки тут, у Миколаєві, а й в інших місцях.
Тобто саме чесність, прозорість закупівель — усі ці речі.
Керівник офісу посольства Данії у Миколаєві Якоб Торрільд Хансен
Довідка:
Якоб Торрільд Хансен проживає і працює в Україні з 2019 року. Він колишній військовий, брав участь у різних міжнародних навчаннях, курсах підготовки для Збройних сил України. У кінці 2021 року у нього закінчився контракт, але вже у жовтні 2022 року Якоб повернувся в Київ працювати у Посольстві Данії як заступник військового аташе. У травні 2024 року він очолив Офіс Посольства Данії у Миколаєві.
Раніше УСІ розповідала: від того, наскільки прозоро буде висвітлено відновлення країни, залежить не лише довіра суспільства, а й майбутнє української демократії, вважає данський журналіст Мортен Хансен.
