Евакуація крізь кіл-зону: як працює медична служба бригади «Лють» на найгарячішому напрямку
Одним із найгарячіших і найбільш напружених відрізків фронту зараз є Костянтинівський. Через шалену активність ворожих FPV-дронів та намагання окупантів взяти під контроль логістичні шляхи, вивезення поранених із поля бою суттєво ускладнилася. Військові змушені чекати на евакуацію певний час.
На одній з евакуацій поранених бійців до Краматорська медичною службою «Щит життя» ОШБ Нацполіції «Лють» побували кореспонденти УСІ.
ЕВАКУАЦІЯ І АТАКА ДРОНІВ
Як розповіли поліцейські, перший етап надання допомоги пораненим — телемедицина. Побратими постраждалого військовослужбовця зв’язуються з медиками для консультації щодо надання першої допомоги. Далі людину доставляють до пункту збору поранених, де чергують працівники медичної служби. Ліки, їжу та інші необхідні засоби на позиції доставляють дронами типу «Хевішот» та «Вампір». Також використовують НРК.
За першої безпечної можливості за пораненим вирушає броньований евакуаційний транспорт, але інколи доводиться чекати. Наразі російські FPV-дрони прицільно атакують весь транспорт, який їде трасою з Краматорська через Дружківку у бік Костянтинівки, адже дорога є критично важливою логістичною артерією. Для захисту від атак уздовж дороги використовуються антидронові сітки, але це не убезпечує проїзд.
Окрім того, ворожі дрони на оптоволокні, які не фіксують РЕБи, дістаються відстані понад 20 км, тож дорога — суцільна кіл-зона.
Після того, як «броня» забирає пораненого, у більш безпечному місці його приймає команда евакмобіля. Головна задача поліцейських на цьому етапі — стабілізувати стан бійця та доставити його до стабпункту.
НЕ ВТРАТИЛА ЖОДНОГО ПАЦІЄНТА
На точці прийому поранених на броньовані машини чекає кілька евакмобілів. Медикиня одного з них має позивний «М’ята». Молода вродлива жінка з довгою косою, вона — капітан поліції. У складі ОШБ «Лють» жінка працює з початку створення бригади — з 2023 року. У правоохоронних органах ж — з 2005-го.
М’ята перелічує напрямки, на яких вже працювала: Кліщіївка, Курдюмівка, Торецьк, Костянтинівка. Каже, найважче було на перших двох.
Вона показує нам обладнання в евакмобілі й каже, що тут є все: починаючи від холодильника з кров’ю — до апарата ШВЛ, дефібрилятора та концентратора кисню.
Коли приймаєш поранених — викладаєшся на 200%, робиш усе можливе і неможливе, щоб довезти їх до стабу. Був випадок — ми приймали кількох важких поранених з ампутаціями, було важко надавати їм допомогу одночасно. Але я всіх довезла. За час роботи в медслужбі я не втрачала пацієнтів,
Вона каже, що для неї робота у складі медичної служби «Щит життя» — честь. Водночас це тяжка фізично й емоційно робота.
М’ята спокійно розказує про атаки FPV-дронів, під які неодноразово потрапляли під час евакуації. Додає, що евакуацію проводять за будь-яких обставин, навіть якщо чи не єдиним безпековим заходом для команди евакмобіля є молитва.
Підтримує жінку на її шляху родина.
Я знаю, що я врятую ще не одне життя, я щаслива бути тут корисною. Закликаю усіх небайдужих до нас у команду,
«Я ПОТРІБЕН ТУТ»
Водій евакмобіля — поліцейський Микола. На війну чоловік пішов добровольцем із самого початку.
Основна моя задача — сидіти за кермом. Але якщо складний випадок, працюємо з М’ятою у чотири руки. Допомагаю. Взагалі кожна евакуація запам’ятовується. А от коли додому у відпустку їду — хочеться скоріше повернутися сюди. Саме тут відчуваю себе «у своїй тарілці». Якщо я вмію це і не боюся, чого мені вдома сидіти? Працюємо на Перемогу. Я тут потрібен,
ПРИЙОМ ПОРАНЕНИХ ТА СТАБПУНКТ
З броньованих автівок, які прибули до точки передачі, виводять поранених. Хлопці з опіками та з різноманітними уламковими травмами. До евакмобіля М’яти медики допомагають піднятися військовому з турнікетом на нозі. Чоловік ледве йде.
Далі його перевозять до стабпункту, де все заздалегідь підготовлено до прийому поранених. На чергуванні перебувають два хірурги, медичні сестри та інші фахівці. Загалом тут працює понад 20 спеціалістів, серед яких анестезіологи, травматологи, медсестри й санітари.
Після прибуття чоловіка розміщують на операційному столі. Медики уточнюють, які препарати вже були введені, а також час накладання турнікета. Після цього лікар робить рентген — потрібно упевнитися, що у рані не залишилося уламків.
Далі рану обробляють та зашивають. Після стабпункту бійця направлять на лікування в інший медзаклад.
Командиром зведеного стабілізаційного пункту є лейтенант поліції Євген Віталійович. Родом із Сум, до початку повномасштабного вторгнення він працював дитячим хірургом у місцевій лікарні. За словами лікаря, досвід роботи в прикордонному регіоні став важливою підготовкою до нинішньої служби. Із перших днів війни в Сумах йому доводилося оперувати дітей із вогнепальними пораненнями, тому робота у стабілізаційному пункті не стала для нього новим викликом.
Відповідно до встановленого протоколу, поранений може перебувати на стабілізаційному пункті до 30 хвилин. Однак у разі тяжкого стану пацієнта та за наявності необхідних умов медики продовжують надавати допомогу стільки, скільки цього потребує ситуація.
Найдовша операція тут тривала три години. У бійця була масивна травма, три турнікети на кінцівках, пошкоджені грудна клітка і черевна стінка. Довелося ампутувати руку на рівні передпліччя — турнікет був більше ніж вісім годин, почалися невідворотні зміни. До цього також був боєць з ампутацією правої ноги та іншими множинними травмами. Руку ми йому змогли зберегти, бо там також постало питання ампутації. У нього зупинилося серце, проводили реанімацію 50 хвилин. Вдало, він на реабілітації,
Лікар зазначає, що тепер найчастіше у бійців поранені кінцівки. Каже, що з погіршенням ситуації у Костянтинівці поранених побільшало.
МЕДПУНКТ ТА ВАЖЛИВІСТЬ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ
З бійцями працюють також у медпункті.
Його керівниця Ольга розказує, що тут працюють більше з соматикою, також забирають і легких поранених. Бувають також і звернення з інфарктами та інсультами. Якщо працівники медпункту не можуть надати допомогу в повному обсязі, відбувається взаємодія з іншими лікарнями.
Психологиня Дар’я своєю чергою розказує, що тут приймають поліцейських у стресовому стані, які вийшли з позицій.
Працюємо, намагаємося стабілізувати психоемоційний стан. Розказуємо, що таке ПТСР. Хлопці не розуміють, що після виходу на позиції вони вже ніколи не будуть такими, як до виходу. Запити бувають різні. У більшості — гострі реакції на стрес, сімейні відносини. Якщо цієї допомоги замало, направляємо до лікарні,
Жінка каже, що особисто її підтримує донька. Таїсії зараз 7 років, бачаться вони рідко, а от у кожну вільну хвилину спілкуються за відеозв’язком. Кабінет психолога прикрашають малюнки доньки.
Я у поліції 12 років. Сама я родом із Сіверськодонецька. В один момент я зрозуміла, що маю бути тут і що я хочу бути корисною. Несу службу тут і допомагаю чим можу,
За кожним врятованим бійцем на фронті стоїть робота десятків людей. Від тих, хто накладає перший турнікет на позиції, потім — бригади евакмобіля і до лікарів, які проводять операції у стабпункті. Саме так щодня працює команда, яка робить усе можливе, щоб війна забрала якомога менше життів.
