Куяльницький лиман - дивовижний цілющій подарунок з України

«Давній причал» (слов’янський переказ): деякі розповіді поєднують Його назву не тільки з тюрською мовою, а й зі слов’янським вимовом «куяла» — місце для причала лодок, простіше кажучи, — пристань. 

«Сльози моря», це вже легенда про те, що лиман утворився, коли Чорне море «віддалилося від суші пісочною косою (пересипом), і вода пішла у озеро, яке стало залишками давніх морських вод, що стали лікувальними через деякі промішки часу».

 «Рожева вода» незвична у повсякденні: рожевий колір водоймищ. У середині літа вода лиману набувала рожевого окрасу, що було наслідком того, що велика кількість води випарювалася. Саме цей коляр і почали поєднувати з магічною силою солоної води. 

Історія заснування і формування території

На території самого селища Куяльник археологами виявлено залишки городища, заснування якого відносять ще до початку першого століття нашої ери, а в околицях Куяльницького лиману виявлено прадавні скіфські кургани й залишки грецького (еллінського) поселення – III–IV століть нашої ери. Елліни в означений час на своїх фрегатах і кораблях переселялися на північне узбережжя Чорного моря. Морем на кораблях вони здолали значну відстань і заселили прибережні райони Чорного моря. Найдавнішою торговою факторією,  поселенням (і першою давньогрецькою колонією) вважається «Борисфенід» (інакше його називають  «Борисфен») на острові Березань у гирлі Дніпро-Бузького лиману, заснований у середині VII ст. до н.е.

Потім з’явилася «Тіра» (на околиці сучасного м. Білгород-Дністровського, Одеська область), «Ніконій» (у межах сучасного села Роксолани, Одеська область), «Керкінітида (у межах сучасного місті  Євпаторія), «Херсонес» (у межах міста Севастополя), «Пантікапей» (у межах сучасного міста Керч).

Більшість міст разом з оточуючими сільськими поселеннями мали полісне самоврядування. У східному Криму та на Таманському півострові виникло Боспорське царство зі столицею у Пантикапеї. Основу населення складали греки-переселенці, але з часом все відчутнішою ставала частка варварського населення – скіфів, фракійців, таврів, меотів.

На самому початку другого тисячоліття нашої ери цю місцевість довгий час контролювали монголо-татари, які називали її лиманом Кунгаліком. На плато, що підноситься на лівому березі лиману, в 1300 році відбулася битва між нащадками Чингісхана (хан Золотої Орди Токтою) і однооким темником Ногаєм за право володорювати в Улусі Джучі. Ногай зазнав нищівної поразки та загинув.  

Після відділення лиману від Чорного моря, а це сталося біля XIV століття, солоність води почала підвищуватися. Результатом таких подій вже в Середньовіччі лиман був великим соляним промислом, на його берегах регулярно прибували чумаки, які були мандрівними візниками у ХVI- XIX століттях. Вони на волах перевозили сіль із Криму та Північного Причорноморря. На возах знаходилось місце для риби та інших товарів. Вани були першими підприємцями, що займалися артільним промислом.    

Колись на місці Куяльницького лиману розташовувалося гирло річки Великий Куяльник. З часом гирло стає затокою Чорного моря. Потім через відкладання річкового й морського піску, за певний час затока стала Лиманом.    

Віддалення від Моря відбулося приблизно в ХIV столітті, значно пізніше, ніж відділення розташованого поблизу Хаджибейського лиману. Про це є можливість судити хоча б з того, що пересип у Куяльнику втричі вужчий, ніж у лимана Хаджибея.

 До 1917 року теперішній, звичний «Куяльник» мав назву – «Андріївський лиман». Нині «Куяльник» - це один з давніх і дуже дивовижний Лиман.

Розташування Лиману:

Він знаходиться біля самої Одеси на відстані біля 3 кілометрів, на північно-західному узбережжі Чорного моря і є одним із групи одеських лиманів. Відокремлений лиман від Чорного моря піщаним Куяльницько-Хаджибейським пересипом, ширина якого складає до 3 км. До лиману впадає Річка Великий Куяльник. Рівень води в лимані і його солоність регулярно зазнають змін. Багаторічні спостереження показали, що в період з 1878 року по 1968 рік солоність в лимані коливалася від 29 до 269 проміле. У роки з високою солоністю на дно лиману випадала сіль в осад. У посушливі роки, коли пересихала ще і річка Великий Куяльник, площа водоймища зменшувалась майже вдвічі. Двічі, у 1907 і 1925 роках, для порятунку лиману від пересихання в нього запускалася морська вода.

Розміри Лиману

Площа його залежить від рівня води і коливається в межах 52–60 квадратних кілометрів. Довжина складає 28 кілометрів, ширина — понад 3 кілометри. Середня глибина - близько 1 метра. Історія виникнення Першої лікарні. 

Перша лікарня

Першу лікарню на території Кальницький лиману було побудовано в 1933році,за ініціативою військового лікаря Андрієвського Ераста Степановича (1809-1872), який був на службі при генерал-губернаторі М.С.Воронцову. Метою будівництва стало використання лікувальних властивостей місцевих лиманів. 

 До речі і сам лиман у 19 столітті називали «Андієвській». У 1894 році сюди було проведено залізничну вітку з Одеси, яка існує і понині. Паралельно навкруги почали виникати дачі. Як повідомляє вказівник по Куяльницькому Лиману за 1902 рік, «нова міська лікувальна установа займає 5300 метрів і складається з 96 кабін, що розташовані у восьми павільйонах».

 А в 1934 році на Куяльнику вже функціонувало 10 санаторіїв на 2500 чоловік. Складні хімічні процеси і «робота» різноманітних бактерій додали грязі безцінних лікувальних властивостей. Сульфідно-ілові Куяльницькі грязі за своїми властивостями визнані еталонними. Вони сприяють зменшенню хворобливих процесів, зміцнюють імунітет.

Що важливе 

Поблизу Куяльницького лиману розташована найнижча точка України: 5 метрів нижче рівня моря.

Курорт «Куяльник»

На південно-східному березі лиману розташований грязьовий Куяльницький курорт. Цей курорт – один з найстаріших у світі гірськолижних курортів. Ще за часів, які ледь пам’ятаються, саме в цьому місці добували сіль. Чумаки, торгівці, які розвозили сіль на своїх возах, розвозили оповідання про лікувальні можливості саме у цьому місці по усьму світі. Вздовж берега лиману розташовані пляжі для відпочиваючих і тих, хто проїжджає поруч.  

Температурний режим води в озері «Куяльник»

Температура води в літній час досягає 28–30 °C (за шкалою Цельсія). Це один з давніх і широковідомих курортів із лікувальними грязями, соленою водою (ропою) і мінеральною водою. Усі ці компоненти застосовуються для лікування опорно-рухової системи, нервової системи, допомагають з проблемами в гінекології, косметологічними захворюваннями кожних покровів та волосистої частини голови. Грязь регенерує тканину і насичує кожний покрів мінералами, укріплює судини, покращує імунітет, стимулює розщеплення, вирівнює рельеф шкіри, зупиняє випадіння волосся.

 Курорт носить ім’я Миколи Івановича Пирогова, а ним яким було створено декілька нових розділів медицини, а саме: топографічна анатомія людини, наука об орієнтуванні в тканинах, і відповідний підхід до хірургії, коли «кожним розрізом скальпелю розрізується відомий слій, і вся операція закінчується в точно визначений проміжок часу». 

Консервативний підхід до медицини, виведений з досвіду експедиції на Кавказ, призвів його до відмови раніш впроваджених ампутацій і «гонитьбі за хірургічними додатками на перев’язочних пунктах». Микола Іванович Пирогов задокументував триста операцій і другим у світі провів наркоз у польових умовах. Саме їм був створений Атлас розрізів, вона мала величезну наукову цінність. Саме Пирогов мав впевненість у природі інфекції в пораненнях, приймав і пропонував антисептики. 

Велика колекція документів, пов’язаних з життям і діяльністю Миколи Івановича Пирогова, його особисті речі, медичні інструменти, прижиттєве видання творів зберігаються у Військово-медичному музеї у Санкт-Петербурзі. 

Особливу зацікавленість являють двотомний рукопис ученого «Питання життя. Щоденник старого лікаря» і залишена ним передсмертна записка з вказанням визначеного діагнозу своєї хвороби.  

Український Національний музей-садиба М.І.Пирогова знаходиться на Поділлі, у Вінниці. Його було відкрито 9 вересня 1947 року в колишній усадьбі «Вишня». Музей відноситься до найважливіших об’єктів культурної спадщини України і займає особливе місце у внутрішньому і міжнародному туризмі.

Набальзамоване петербурзьким лікарем Д.І.Виводцевим тіло Миколи Івановича Пирогова було перенесено до його родинної усипальниці, над якою 1885 року за проєктом академіка В.І.Сичугова була побудована церква і освячена на честь святого Миколи Чудотворця.

Практично цим і було покладено початок Пироговському музею у Вишні. Метою музею стало збереження культурного середовища, яке було за життя вченого. 

 Біота Лиману «Куяльник» та його берегів.

 Єдині, окрім бактерій, живі організми, які тепер мешкають в Лимані, — язяброногий рачок Артемія і личинка комара-мотиля. Під час шлюбного сезону від величезної кількості рачків  вода стає червоною – хвилі викидають на їх берег. Товстий червоний шар вкриває місцеві пляжі.

У колишні часи у Лимані водилася риба.

Французький інженер і військовий картограф XVII століття Гійом Левассер де Боплан в «Описі України» відзначив: «Озеро Куяльник знаходиться не ближче ніж на дві тисячі кроків від моря і кишить рибою.

 На рибний лов на ці два озера приїжджають каравани більш ніж за п’ятдесят льє; тут зустрічаються коропи, щуки такої величини, що просто дивно».

Навколо Куяльника зберіглися унікальні ділянки ковилового степу. Саме тут зустрічаються леонтація одеська – ендемік, що росте переважно в Одеській області, горицвіт весняний, півник болотяний, тюльпан Шренка, мишачій гіацинт.

З представників фауни можна зустріти жовточеревного Dolichophis caspius і чотирьохлінійних полозів Elaphe guatuorlineata, борсука, степового тхора, лисицю, кам’яну куницю.

Особливо різноманітним є світ птахів. На островах в низинах і у верхів’ях лиману утворюють  свої багатотисячні поселення колоніальні птахи: крячки, чайки і кулики, в’ють гнізда рябодзьобі та річкові крячки, шилодзьобки, а також червонокнижні кулики-ходулочники, морські зуйки, лісові дерихвости. На прольоті зустрічаються: журавлі сірий і степовий, чорний лелека, великі і середні кроншнепи, один з найменш досліджених птахів України – Лежень. Життєво важливого значення для пернатих Куяльницький лиман набуває взимку. Унаслідок високої солоності вода не замерзає навіть у люті морози, тому сюди на зимівлю злітаються зграї водоплавних птахів.

Охорона

Дуже небезпечним фактором для лиману є незаконне добування піску на склонах лиману, оскільки існує загроза порушення склонів і втрати рекреаційних ресурсів. Залишається актуальною і проблема забруднення Куяльницького лиману через стік річки Великий Куяльник і з оточуючих полів.

З метою збереження, відтворення та ефективного використання природних комплексів у басейні Куяльницького лиману, у січні 2022 року указом президента України створено Національний парк «Куяльницький». Місія Національного парку «Куяльницький» полягає у збереженні унікальної екосистеми Куяльницького лиману та прилеглих територій, охорона біорізноманіття, відновленні природних ресурсів та розвитку екологічного туризму.

Парк є частиною Смарагдової мережі Європи.

Справжнім скарбом парку є його унікальні природні ресурси. Куяльницький лиман, увесь входить до складу  Національного парку «Куяльницький» і славиться лікувальними грязями, цілющими водами які здавна використовуються для оздоровлення і лікування. Окрім того, Національний парк «Куяльницький» є домівкою для багатого біорізноманіття флори та фауни, багато видів яких рідкісні або зникаючі. Природний парк — це не лише про природу. Тут зберігаються сліди давніх цивілізацій та пам’ятки, які розповідають про багату історію краю. 

Це місце, де гармонійно переплітаються і живуть поруч: Природа, Історія, Сучасність

Перед сучасниками постає велике завдання — зміцнити українську ідентичність постійних мешканців Одеської області. Для цього необхідно популяризувати культурну і історичну спадщину, застосовувати новітні технології. Для приваблення сюди туристів, може бути сформований туристичний маршрут. 

 Українці завжди возили сіль з Криму, з Кінбурна. Якщо узагальнити, то перед туристами стане міцний, завзятий чолов’яга, готовий до усіляких негараздів, аби забезпечити свою родину. Довгий і затяжний спів має звучати над Куяльником, палахкотіти прапори козаків, скрипіти вози, а поруч обов’язково мають пастися сірі трудяги воли. Це і буде «Шлях до себе».   

Як можливо дістатися до Куяльнику

По-перше можна сісти на маршрутне таксі біля залізного вокзалу «Одеса». До Одеси їдуть поїзди, автобуси, машини.

Зараз транспортні перевезення порушені через війну, в яку втягнута Україна з Росією. Люди мають надію, що скоро бойові дії завершаться і курорт матиме змогу надавати послуги усім бажаючим отримати покращення здоров’я і незабутній відпочинок.  

Спільна праця з туристичними фірмами надасть можливість брати участь у національних і міжнародних туристичних виставкових заходах, де розповідати про цілющі можливості «Курорту Куяльник» і про історію і природу лиману. А головне — запросити на лікування і відпочинок.

Нині також триває розробка цільових туристичних маршрутів, чим опікується туристично-креативний кластер “Долина Куяльник” в рамках проєкту “Чумацький Шлях”. Зокрема, ці маршрути включатимуть відкриття для туристів з України та світу історичних традицій, найсмачніших гастрономічних локацій, площ для фотосесій та ментального відпочинку 

Туристичний потенціал Куяльницького лиману - надвисокий та можливий з точки зору реалізації у найближчі роки.