Куяльницький лиман — європейська перлина Одеси: як виник легендарний курорт і чому він під загрозою
Куяльницький лиман — одна з найвідоміших природних і лікувальних перлин Одещини. Курорт на ньому почав розвиватися ще у 1833 році. У 1892 році побудували будівлю грязелікарні, яка стала справжньою архітектурною окрасою курорту. Проте зараз ця історична будівля перебуває у дуже складному стані.
Краєзнавець, педагог, очільник пошуково-краєзнавчої групи Odesa Incognita Дмитро Жданов розповів історію Куяльника.
За його словами, перші наукові згадки про лікувальні властивості лиману з’явилися ще у 1829 році, коли в Одесі видали французькою мовою брошуру лікаря Епітеса. Згодом лікар Іван Віцман опублікував працю про користь морських і лиманних купань, що сприяло популяризації лікування на Куяльнику далеко за межами міста.
Вирішальним моментом у розвитку курорту став 1833 рік, коли доктор медицини Ераст Андрієвський переконав графа Михайла Воронцова відкрити грязелікарню. Саме тоді почалося формування курортної інфраструктури, а лікувальні грязі та ропа лиману стали вважатися одними з найкращих у світі за своїм складом.
Сучасну будівлю грязелікарні побудували у 1892 році за проєктом архітектора Миколи Толвінського та інженера Йосипа Тимченка. Вона стала справжньою архітектурною окрасою курорту, бо виконана у мавританському стилі та зведена за павільйонною системою, що дозволяло у майбутньому розширювати комплекс.
Вже на початку ХХ століття курорт щороку приймав десятки тисяч відвідувачів.
Навколо грязелікарні поступово сформувалася повноцінна курортна інфраструктура — з ресторанами, кінотеатрами, поштовими відділеннями та приватними санаторіями. У сезон тут проводили концерти та культурні заходи, а лікування на Куяльнику вважалося престижним навіть серед іноземців.
Водночас сьогодні історична будівля грязелікарні перебуває у складному стані. Через використання цементних матеріалів у радянські часи вапнякові стіни почали руйнуватися, оскільки накопичена волога не може випаровуватися. Фахівці зазначають, що унікальна пам’ятка архітектури місцевого значення може опинитися під загрозою подальшого руйнування без належного збереження та реставрації.
Можливо сьогодні ми бачимо останній сезон величної будівлі. Будівля грязелікарні є пам’яткою архітектури місцевого значення, хоча має бути щонайменше пам’яткою архітектури національного значення. Попри всі складнощі, Куяльницький лиман більше 100 років допомагає людям покращити своє здоров’я. Тому, не відкладайте турботу про себе. Відвідайте Куяльник, щоб відчути цілющу силу лиману, насолодитися його пейзажами та повернутися додому з новими силами та бадьорістю,
Нагадаємо, що торік в Одесі вперше показали повнометражну дебютну стрічку ірландського режисера Гара О’Рурка «Санаторій», яка знімалася у Куяльницькій грязелікарні. Цей фільм документує будні курорту «Куяльник», де люди відновлюють сили, знаходять спокій та зцілення не лише для тіла, а й для душі. Стрічка знайомить глядача з історіями пацієнтів та пацієнток і персоналу санаторію, який розташований в гігантському комплексі 70-х років. Фільм вже демонструвався на фестивалях у Копенгагені, Ньоні, Единбурзі, Мельбурні, Києві та Голвеї. Також її претендували на «Оскар» від Ірландії у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм».
