У цей день я хочу щиро сказати: я прощаю всі ті особисті образи, цькування, безпідставні звинувачення і той бруд, який вилився на мене після так званих «громадських обговорень» щодо уніфікованих надгробків нашим Захисникам.
Я прощаю, бо розумію: частина цього гніву — це сліпий відчай і нестерпний біль родин, чиїми емоціями зараз цинічно маніпулюють.
Я схиляю голову перед вашим горем і не тримаю зла. А інша частина образ — це просто страх тих, хто сидить у владних кабінетах і ховає власну некомпетентність за штучними конфліктами.
Але прощаючи особисті атаки, я не маю права закрити очі на те, що зараз роблять з нашою національною пам’яттю. Тому я маю розставити всі крапки над «і».
1. Фарс замість діалогу: обговорення — це не голосування. Згідно із законом, громадські обговорення — це інструмент пошуку консенсусу, де має звучати поліфонія думок. Це НЕ процедура підняття рук чи галочка на папірці. Але замість фахового діалогу влада влаштувала судилище. Коли я взяла слово для обговорення — не як депутатка, а як мешканка Одеси — мою думку зустріли образами та нецивілізованою поведінкою.Найкраще про цей балаган сказав наш Захисник, Дмитро: “Я б не хотів, щоб моя дружина брала участь у засіданні... і демонструвала поведінку, що може виглядати неприйнятною. Такі висловлювання та дії не відповідають принципам, за які ми стоїмо”. Наші воїни захищають гідність, а те, що відбулося в залі чиновниками — це наруга над нею. (До речі, долю міського простору на покоління вперед вирішили 126 голосів на 530 поховань. Це маніпуляція).
2. Естетика ворога замість української традиції. Нам силоміць нав’язують похмурий граніт. Нас змушують ментально і візуально залишитися в культурі поховань Росії — наших убивць. Наші Захисники — це Воїни Світла! Їхня питома традиція від доби козацтва — це козацький хрест у світлому камені. Світлий камінь символізує гідність, стійкість та воскресіння. А нам пропонують радянський морок.
3. Маніпуляція «це занадто дорого». Свідомо розганяють брехню, що білий граніт — це «надто дорого». Створення Меморіалу — це питання нашої ідентичності, а не економії на Героях. Коли влада знаходить мільйони на ремонти, розповідати родинам про «економію на надгробках» — це найвища міра лицемірства.
4. Маніпуляція про «пам’ятник Лесі Українці». Мені закидають, що я довго боролася за конкурс на пам’ятник Лесі Українці, після якого теж були критики. Це хибне порівняння! Леся Українка живе вічно у своїх творах. А наші Захисники, які віддали життя тут і зараз, ризикують бути похованими в темряві, в одній естетиці з окупантами. Це краде у них право зайти до справжнього Пантеону Героїв на віки!
5. Про особисті образи: «негідна», «крадійка». Якщо бути «гідною» у вашій системі координат означає мовчки тиснути кнопки за російську традицію поховань — то я краще буду для вас «негідною». Справжня крадіжка відбувається просто зараз у кабінетах. Ті, хто утримується за податки одеситів, крадуть у нашого міста історичну можливість створити бездоганний Меморіал. Ви крадете простір світлої пам’яті у майбутніх поколінь.
6. Маніпуляція «це не меморіал» і питання «де ви були раніше?». Звернуся до найболючішого закиду від згорьованої матері. Ви написали, що я не прокидаюся з картинкою мертвої дитини перед очима. Я з жахом усвідомлюю: я ніколи не зможу осягнути вашу безодню болю і ніколи не посмію порівнювати свій досвід із вашим.Саме тому я звинувачую не родини. Я звинувачую владу, яка сховалася за вашим болем! Чиновники маніпулюють: “Зараз мова йде лише про надгробки у секторі, а Меморіал збудуємо колись потім”.
Це урбаністичний абсурд і злочин проти пам’яті. Затверджуючи сьогодні ці похмурі надгробки, ми назавжди втрачаємо можливість створити величний Меморіал у майбутньому. Меморіал неможливо збудувати на фундаменті радянського некрополя!Ми створюємо цей простір не лише для того, щоб туди сьогодні приходили згорьовані родини. Ми робимо це для того, щоб туди приходили наші діти, онуки, іноземні делегації та весь світ. Світ має приходити і бачити Пантеон Воїнів Світла. Людей, які стали живим щитом, зупинили рашистів ціною власного життя і не пустили їх у Європу. А що побачить світ, якщо ми все заставимо чорним, депресивним каменем? Вони побачать типову культуру країни-окупанта. Ми не маємо права так принижувати історичну місію наших Героїв.
7. Те, що чиновники розповідають, що «тут у нас просто сектор, а Меморіал збудуємо колись потім» — це злочин проти пам’яті. Кожен клаптик землі, де лежить наш Захисник — це вже Меморіал! Те, що у 2023 році влада без конкурсу затвердила проєкт чорних плит — це їхня колосальна помилка. Але зупинити це ніколи не пізно. Помилку треба виправляти, а не масштабувати.
І головне. На відміну від багатьох інших, я взяла на себе сміливість відкрито висловити свою позицію. Навіть знаючи, що отримаю шквал хейту. Тому що зручне мовчання — це співучасть. А я не буду співучасницею знищення української ідентичності в Одесі! Я про це говорила й буду говорити, попри весь бруд. Я прощаю всі образи. Але я не відступлю від свого права мати в Одесі український простір пам’яті!
