Одеський туризм в умовах війни: нові запити, пошкоджена спадщина та прощання з міфами
Одеса — місто з різноманітними культурними пам’ятками, багатогранною історією та цікавими особливостями. Саме тому вона була завжди місцем, яке приваблювало мандрівників. Однак повномасштабне вторгнення вплинуло на туристичну сферу в Одесі.
УСІ поспілкувалася з гідесою і екскурсоводкою Віолеттою Дідук про те, хто сьогодні відвідує місто, як етично репрезентувати його в нинішніх реаліях та як трансформувався образ Одеси.
Від релаксу до пошуку правди: портрет сучасного туриста
Повномасштабне вторгнення не знищило туристичну сферу в Одесі, але змінило її. Зокрема, постало питання безпечних умов для відпочинку, що вплинуло на туристичний потік. Віолетта розповідає, що сьогоднішні гості міста — це передусім українці.
Я помічаю, що зараз до нас найбільше приїжджають із різних куточків України. Це, наприклад, люди, які не можуть виїхати за кордон. Або люди, які сильно обмежені в часі: військові під час відпусток зі своїми сім’ями, — каже гідеса.
За словами пані Дідук, українці зазвичай відвідують місто, щоби перезавантажитись, відпочити та побачити його наживо. Окрім цього, співвітчизники їдуть, щоб дізнатися більше про історію Одеси.
Багато людей знають таких постатей як де Ришельє чи де Рибас, але нині аудиторія цікавиться й іншими іменами, — каже екскурсоводка.
Водночас вона акцентує, що мандрівників цікавлять розповіді не тільки про одеситів:
8 березня в мене був захід про Квітку Цісик. Хоча вона ніколи не була в Одесі, але в людей був значний інтерес до її постаті, що я організувала цю подію.
За словами Віолетти, попри обстріли та небезпеку, Одесу відвідують іноземні туристи, але їх поменшало в десять разів.
Зараз до нас їдуть найсміливіші, ті, хто нас апріорі підтримують і демонструють це в такий спосіб. Зазвичай це журналісти та волонтери, які хочуть висвітлити реальність в умовах війни, — говорить гідеса.
Тобто, якщо для українців туризм в Одесі — це більше про релакс, то для іноземців — пошук правди.
Коли вони бачать війну, то перебувають у шоці. Іноземців вражає в місті різне, але я виділила для себе такий момент, що вони часто дивуються роботі генераторів на вулицях. Я пояснюю, що це необхідно, аби бізнес розвивався, люди працювали, а держава отримувала податки. Після цього вони захоплюються нами, але не завжди розуміють ступінь усієї трагічності та болю, особливо для наступних поколінь, — пояснює пані Дідук.
Також екскурсоводка зауважує, що нині до дослідження Одеси активно долучаються і місцеві жителі. Віолетта ділиться, що якщо раніше одесити подорожували іншими містами України або за кордоном, то сьогодні все частіше обирають туризм у межах міста й області. Гідеса додає:
Насправді цей попит розпочався ще із часів «COVІD-19». Особливо в міжсезоння добре помітно запит саме одеситів на різні туристичні екскурсії та заходи.
Реалії туризму в умовах викликів
Велика війна в Україні змінила не лише відвідувачів, а й саму Одесу. У місті є пам’ятки архітектури й локації, які були пошкоджені або знищені під час збройної агресії. У зв’язку із цим у туристичній галузі вирує дискусія про те, як демонструвати це гостям міста. Віолетта пояснює, що на маршрутах немає стратегічних чи інфраструктурних об’єктів з міркувань безпеки. Також у її практиці мандрівники рідко просять показати саме місця руйнувань. Однак екскурсоводка говорить:
У межах оглядових екскурсій ми проходимо повз місця прильотів, бо вони, на жаль, є в самому центрі Одеси. Якщо мої слухачі — українці, я не сильно акцентую на цьому. По-перше, щоб зайвий раз їх не травмувати. По-друге, оскільки ми живемо у війні, то вони бачать такі руйнування у своїх містах.
Водночас пані Дідук вважає, що іноземцям потрібно демонструвати такі локації, аби вони розуміли реальність. Як приклад вона наводить Спасо-Преображенський кафедральний собор:
Я показую, що зовні вже наче не видно пошкоджень, проте ми заходимо всередину й там бачимо іншу сторону. Я акцентую іноземним туристам на тому, що це не військовий об’єкт, а звичайна релігійна споруда в центрі міста.
Окрім цього, гідеса показує іноземцям наші методи захисту архітектури:
У нас, на жаль, немає одного прийнятого стандарту оборони історичних пам’яток. Однак навіть мішки з піском можуть врятувати їх від ушкоджень. На прикладі пам’ятників «Леву й Левиці» в Міському саду, «Петі та Гаврику», а також «Дюку», я допомагаю мандрівникам скласти картину того, як ми боремося за свою спадщину та як це важливо.
До того ж Віолетта звертає увагу гостей міста на захист за допомогою статусу ЮНЕСКО:
Я розповідаю про спеціальні позначки ЮНЕСКО на різних пам’ятках. Це важливо пояснювати, тому що їх одразу почали сприймати як стовідсотковий оберіг для архітектури, хоча це не так. Люди мають розуміти, що це інформаційні мітки, які стануть доказовою базою під час майбутніх міжнародних судів та процесуальних дій у разі пошкодження об’єкта.
Для екскурсоводки не менш важлива й загальна етика репрезентації Одеси в умовах війни. Пані Дідук дотримується позиції, що якщо гіди будуть вилучати якісь об’єкти, факти або теми, то картина про місто не буде повноцінною.
Попри війну я не можу сказати, що свідомо уникаю якихось тем, пов’язаних з історією Одеси. Моя думка, що треба розповідати максимально про все. Але, звичайно, обираючи для цього правильні формулювання та етичну подачу, — коментує гідеса.
Поза стереотипами: нова ідентичність міста
Віолетта виділяє таку тенденцію: сьогодні Одеса відходить від кліше про місто гумору, бандитів і контрабанди. За її спостереженнями, люди прагнуть пізнати справжню історію:
Туристи цікавляться різними постатями, реальними подіями, а не тільки хочуть чути міфи про місто. Показником цього є те, що зараз значно рідше замовляють екскурсію «Кримінальна Одеса».
Це свідчить про трансформацію загального сприйняття міста в соціумі. Гідеса пояснює, що потужним поштовхом до змін стали деколонізаційні процеси: перейменування вулиць, демонтаж пам’ятників і загалом українізація простору.
Я бачу, як довкола дедалі частіше звучить українська. У кав’ярнях, на вулиці, у магазинах люди молодого та середнього віку частіше спілкуються рідною мовою, — коментує пані Дідук.
Проте прощання з усталеними наративами — процес складний і не миттєвий. Тому як одесити, так і гості міста мають різні погляди щодо відходження від цих уявлень. Екскурсоводка пригадує випадок у Міському саду:
Я розповідала, що Фелікс де Рибас майже збанкрутів, тому запропонував міській владі забрати сад в обмін на списання боргів. Я цитувала його звернення близько до тексту, а поруч сидів чоловік на лавці. Він почав говорити, що я розповідаю повні нісенітниці, бо де Рибас ніколи в житті не писав українською.
Також Віолетта додає, що досі бувають випадки, коли мандрівники просять розповісти саме про одеських бандитів чи крадіжки, вважаючи це візитівкою міста.
На думку гідеси, нове сприйняття Одеси має утвердитися серед людей поступово. Вона вважає, що ми не маємо комусь доводити правильність своїх поглядів, адже це створює враження, ніби ми виправдовуємося. Позиція Віолетти така, що треба показувати панорамний погляд на нашу історію, і тоді туристи самі пізнають реальну сьогоднішню Одесу.
Майбутнє галузі: локації, туристи та відновлення
Майбутнє туристичної сфери в Одесі, за словами Віолетти, залишається дискусійним питанням, допоки триває війна. Вона зазначає, що для розвитку туризму потрібні певні умови: відновлення авіаперельотів, відкриті кордони та впевненість людей у безпеці.
Однак гідеса прогнозує наступне щодо майбутнього туризму в Одесі. На її погляд, гості міста матимуть особливий запит на локальну кухню, автентичні звичаї та унікальні речі, які неможливо знайти в інших куточках світу.
Мені здається, що в нас буде найбільший попит на локації Одеської області, крафтові виробництва, простори, до яких не дійшла музеєфікація, — коментує пані Дідук.
Як приклад таких місць, екскурсоводка називає Куяльницький цвинтар та маршрут 20-го трамвая.
Коли ми їздимо туди з одеситами, навіть вони вражені. Ти потрапляєш в інший вимір. Ти ще в межах міста, але це абсолютно паралельна реальність», — ділиться Віолетта.
Гідеса також зачіпає тему майбутньої реставрації пам’яток. Вона нагадує, що є чимало фотодоказів відновлення будівель, зруйнованих під час Другої світової війни. У зв’язку із цим пані Дідук виступає за те, щоб усе з часом реставрувалося. Проте Віолетта не приховує іншу сторону цього процесу. Вона згадує ситуацію з пошкодженою каріатидою на готелі «Бристоль»:
Навколо неї виникли значні суперечки через те, який вигляд мала фігура після відновлення. Я б, мабуть, залишила ту дірку після влучання, тому що вона настільки промовиста. Її можна було б показувати як ілюстрацію жахів війни.
Тому екскурсоводка повідомляє, що зараз невідомо, чи захоче суспільство згодом повністю відбудувати місто або щось залишить як свідчення для майбутніх поколінь.
