Чотири роки великої війни: що Україна зберегла, що втратила і куди рухається
Чотири роки тому світ прокинувся від вибухів у Києві, Харкові, Херсоні та Одесі. Повномасштабне вторгнення Росії змінило не лише Україну, а й усю систему міжнародних відносин. Чи можна було зупинити війну дипломатією? Чи був Стамбул-2022 реальним шансом на мир? Чому 2022 рік став піком військових успіхів України, а 2023-й – роком завищених очікувань і, як наслідок, розчарування? І яким може бути фінал війни?
Про це в ефірі УСІ розповів політолог, експерт Центру міжнародних досліджень ОНУ ім. І. І. Мечникова Денис Кузьмін.
Чи можна було зупинити вторгнення дипломатією
За словами Кузьміна, восени 2021-го – взимку 2022 року одночасно існувало кілька сценаріїв розвитку подій. Частина експертів очікувала масштабних ракетних ударів і ескалації на Донбасі, але не повномасштабного наступу з кількох напрямків.
У міжнародній політиці завжди готують різні сценарії. Ніхто не може зі стовідсотковою впевненістю сказати, чи почнеться велика війна, і якою вона буде. Багато хто допускав ескалацію, але не всі вірили, що Росія піде на повномасштабне вторгнення, – пояснює експерт.
Він вважає, що теоретично шанс стримати агресію існував – через жорсткі превентивні санкції та більш рішучі сигнали з боку Заходу ще до 24 лютого.
Можливо, більш жорсткі санкції, запроваджені заздалегідь, могли б вплинути на розрахунки Кремля. Але остаточне рішення все одно ухвалював Путін, і це було його особисте політичне рішення, – зазначає Кузьмін.
Водночас ключовим чинником перших тижнів війни він називає внутрішню стійкість України – рішення керівництва залишитися в столиці та масову мобілізацію суспільства.
Стамбул-2022: реальний компроміс чи ілюзія миру
Переговори навесні 2022 року в Стамбулі, за оцінкою експерта, були складною і неоднозначною історією.
Теоретично певні компроміси могли обговорюватися. Але ціною могли стати серйозні поступки – питання територій, нейтрального статусу, безпекових гарантій. І головне – не було впевненості, що Росія зупиниться, – каже він.
Після звільнення Київщини та оприлюднення фактів масових злочинів у Бучі довіра до будь-яких домовленостей фактично зникла. Крім того, Україна значною мірою залежала від підтримки партнерів.
Без підтримки США і Великої Британії ми просто не могли б продовжувати оборону в тому форматі, в якому це відбувалося. Тому будь-які домовленості мали враховувати позицію наших ключових союзників, – пояснює Кузьмін
На його думку, навіть у разі формального погодження на окремі вимоги Москви не існувало гарантій, що війна не спалахне знову.
Контрнаступ 2022 року і завищені очікування від кампанії 2023-го
Звільнення Київщини, Харківщини та правобережної частини Херсонщини експерт називає піком наступальних можливостей України.
У 2022 році ми мали ефект несподіванки, високу мотивацію, слабкість російського планування і ще не повністю вибудувану оборону противника. Це дозволило провести успішні операції, – зазначає він.
Натомість контрнаступ 2023 року відбувався вже в інших умовах: глибоко ешелонована оборона РФ, мінні поля, перевага в авіації та обмежені ресурси України.
Щоб дійти до Азовського моря, потрібні були значно більші ресурси – авіаційна підтримка, далекобійна зброя, достатня кількість техніки. У нас цього не було в повному обсязі. Тому очікування були завищені порівняно з реальними можливостями, – пояснює Кузьмін.
Він також підкреслює, що сучасна війна стала надзвичайно технологічною, але контроль території все одно потребує значного людського ресурсу.
Території звільняють не тільки дронами чи ракетами – туди заходять військові. І для масштабного прориву потрібна концентрація сил, якої об’єктивно не вистачало, – додає експерт.
Чому Захід часто запізнювався зі зброєю
Кузьмін вважає, що затримки з наданням озброєння були частиною стратегії обережної ескалації.
Захід діяв поступово, щоб не спровокувати прямого зіткнення з Росією. Це була стратегія контрольованої ескалації: крок за кроком, без різких стрибків, – пояснює він.
Передача HIMARS, танків Leopard, систем Patriot і далекобійних ракет щоразу супроводжувалася тривалими дискусіями. Частково це пояснюється і внутрішньополітичними процесами в країнах-партнерах, і обмеженими виробничими потужностями.
ЄС і НАТО: шлях інтеграції без ілюзій
Отримання статусу кандидата в члени ЄС у 2022 році експерт називає важливим політичним сигналом, але застерігає від завищених очікувань.
Нам потрібно будувати європейську державу всередині – через інституції, верховенство права, економіку. Членство – це фінальний етап, а не стартова точка, – наголошує він.
Щодо НАТО, то, на його думку, Альянс діє обережно, уникаючи формальних кроків, які автоматично втягнули б його у війну.
Головні перемоги і втрати за чотири роки
Найбільшою перемогою України Кузьмін називає збереження державності та стратегічного курсу.
Головне – ми зберегли незалежну державу. Україна вистояла як суб’єкт міжнародної політики і остаточно визначилася зі своїм цивілізаційним вибором, – підкреслює він.
Українська армія трансформувалася, а країна стала частиною широкої міжнародної коаліції підтримки.
Головні втрати – це не лише території, а й люди та економічний потенціал.
Ми втратили тисячі життів, мільйони людей виїхали за кордон, зруйновано інфраструктуру і виробництво. Це колосальна ціна, – говорить експерт.
Яким може бути фінал війни
На переконання політолога, питання миру – це не віра, а баланс сил.
Мир настане тоді, коли сторони зафіксують певний баланс і зрозуміють, що продовження війни не дає стратегічних переваг. Це питання ресурсів, тиску і міжнародної конфігурації, – пояснює він.
Можливим варіантом він називає тимчасові домовленості або перемир’я, але наголошує: стійкий мир потребуватиме глибших змін у системі міжнародної безпеки.
Головне завдання України, за словами експерта, – зберегти державність, посилити власні інституції та мінімізувати ризик повторної агресії. І саме внутрішня стійкість, на його думку, залишається ключовим фактором у довгій війні.
Матеріал підготувала Наталія Костенко
