Пам’ятник Катерині: історія, значення, контекст (фото)

Екскурс в історію для читачів Української Служби Інформації підготував журналіст та краєзнавець Станіслав Кінка.

У виданні до сторіччя міста проект пам’ятника було названо: «Одесса-порт». Також існує інша назва: «Пам’ятник засновникам Одеси». Див: .: Одесса 1794-1894. Издание городского общественного управления к столетию города. – Одесса: Типография А. Шульце, 1895. – С. 432.

Намагатимемося у даній публікації розповісти про те, як цей пам’ятник виник в центрі Одесі і яке інформаційно-ідеологічне навантаження він несе.

Катерина II та її правління

Фігура Катерини II досить добре вивчена і зупинятися на її персоні ми тут не будемо. Зосередимо увагу лише на ключових моментах, пов’язаних із її правлінням.

Її особисте життя було предметом обговорення та засудження. І зараз тонкощі взаємин всередині двору та її близького кола становлять інтерес для написання численних робіт, від відверто белетристичних до більш менш наукових. Те, що імператриця змінювала своїх коханців, ні для кого не секрет. Непрості взаємини із законним чоловіком також неодноразово описані. Втім, найпоширеніша легенда про причину смерті Катерини II не має під собою будь-якого документального ґрунту*.

*Саймон Діксон (Simon Dixon), автор книги «Катерина Велика» (Catherine the Great), яка вийшла в 2010 році, заперечує можливість її смерті від статевого акту з конем і наводить як єдину причину — смерть в результаті інсульту. Див: indy100.com або life.pravda.com.ua.

Правління Катерини II було ознаменовано остаточним закріпаченням селянства, збільшенням прав дворянства, захопленням великих територій, у тому числі значної частини Речі Посполитої (три поділи Польщі, які остаточно ліквідували державність поляків у 1795 році, прийшли на її правління) та причорноморських земель, у результаті російсько-турецьких воєн (1768-1774, 1787-1781 рр.)

У ранні роки правління Катерини II було суттєво обмежено, а потім ліквідовано автономію українських земель у складі Російської імперії. При цьому на ці території була поширена дія «Жалуваної грамоти дворянам», що залучило велику частину козацької старшини до лав дворянства.

У 1775 році було ліквідовано самостійність Запорізької Січі. Щоправда, частина запорізької старшини та рядових членів невдовзі вступили до т. зв. «Війська вірних запорожців». Саме козаки отаманів Захарія Чепіги та Антона Головатого брали участь у штурмі фортеці «Єні-Дунья» та занятті Хаджибея у 1789 році. Загалом, морські сили російської армії у війні багато в чому складалися з козацьких чайок.

Підходимо до головного: Катерина ІІ ніколи в Одесі не була. Найближчим місцем її фактичного перебування був Херсон та Крим під час її подорожі 1787 року. Саме тоді виник термін «потьомкінські села». Заснування порту та перейменування Хаджибея в Одесу було державною справою, але навряд чи хтось зі свити імператриці передбачав бурхливе зростання міста у першій половині ХІХ століття.

Місце

Площа, обрана для будівництва пам’ятника, спочатку мала назву Генуезькій, і була перейменована на Катерининську тільки в 1820 році. Причому нині є тенденція асоціювати площу не з пам’ятником імператриці Катерині II, а зі Святою Катериною, на честь якої було закладено одну з перших церков Одеси. Церкву збудовано так і не було.

На місці майбутнього пам’ятника у 1860-ті рр. розбивається невеликий сквер, увінчаний фонтаном. Зображення Катерининської площі з фонтаном досить часто можна побачити на листівках та літографіях останньої третини ХІХ століття.

Пам’ятник

До сторіччя заснування Одеси було проведено конкурс на найкращий проект пам’ятника. Переможцем став проект архітектора Юрія Дмитренка, співавторами виступили три скульптори та інженери, у тому числі й Борис Едуардс.

Будівництво затягнулося на шість років, і лише у травні 1900 року монумент було відкрито. Скульптурна композиція була такою: центральна фігура Катерини II та чотири сподвижники: князь Григорій Потьомкін (брав участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр. і помер у 1791 році, тобто до формального заснування Одеси), граф Платон Зубов (фаворит імператриці, обіймав високі посади, але не відповідав їм своїм хистом), інженер Франц Де-Волан (перший архітектор міста) і віце-адмірал, один із перших адміністраторів міста, градоначальник Одеси (1794-1797 рр.) Йосип Де-Рибас. Як бачимо, лише двоє були пов’язані безпосередньо з будівництвом та адмініструванням міста на ранньому етапі його існування.

Контекст

Усього 20 років пам’ятник простояв на своєму місці. Навесні 1917 року після лютневої революції до влади приходить Тимчасовий уряд, на території України формуються органи влади Центральної Ради. А незручний пам’ятник-символ царату драпірують тканиною і залишають у такому вигляді до травня 1920 року.

У травні 1920 року скульптури монумента демонтують вже більшовики, які провели перший травневий суботник, після нього пам’ятник було «відправлено до музею»*.

* Див.: На трудовом празднике. Пробуждающийся город // Первомайский субботник. – 1920. – 1 мая.

Вакантне місце було зайняте фігурою Карла Маркса, яку поставили наступного року. Якість виготовленої пам’ятки німецькому мислителю була не на високому рівні.

Маркси на площі змінювали одне одного, але наприкінці 1930-х рр. влада прийняла рішення фундамент пам’ятника Катерині знести, а на його місці облаштувати невеликий сквер, що і було зроблено.

За роки румунської окупації і площа, і вулиця мали назву Адольфа Гітлера. Але пам’ятник йому там ніколи не було встановлено.

У повоєнний час сквер продовжив своє існування до 1965 року, коли тут відкрили пам’ятник морякам із броненосця «князь Потьомкін-Таврійський». Проект також був реалізований на підставі конкурсу, щоправда, закритого. Пам’ятник потьомкінцям простояв тут до 2007 року, доки не був перенесений – за роки каденції мера Едуарда Гурвіца – на Польський узвіз. Це викликало серйозні дебати у місті, справа доходила і до силового протистояння.

*У далекому 2010 році автор цих рядків брав участь в організації та проведенні соціологічного дослідження, яке показало, що лише 25,8% респондентів правильно відповіли та впізнали  пам’ятник «потемкінцям», який було перенесено лише у 2007 році. Тобто, більшість людей схильні ставитися до пам’ятників як до повсякденної рутини, не замислюючись, що за особистість або подія презентує той чи інший монумент. Детальніше див.: dspace.onu.edu.ua.

Відкриття пам’ятника Катерині у 2007 році було обставлене місцевою владою як відновлення історичного вигляду площі Одеси.

Пам’ятник засновникам Одеси становить велику мистецьку цінність. Він буде відновлений таким, яким стояв на площі до варварського знесення багато років тому. Я переконаний, що виступати проти відтворення історичного обличчя Одеси є величезною помилкою, — процитуємо тодішнього міського голову Едуарда Гурвіца.

Виходить, що місцева влада, яка перебувала тоді у пропрезидентському блоці НУ-НС, сприяла появі у публічному просторі відверто проросійського символу.

Використання місця

Ситуація із пам’ятником ніколи не була спокійною. Судові провадження постійно супроводжували існування пам’ятника, а у 2010 року монумент було облито фарбою невідомими. Після цього міська влада почала витрачати чималі кошти на охорону пам’ятника. Останніми роками на це витрачалося більше 2 млн грн на рік.

У період каденції міського голови Олексія Костусєва (2010-2013) пам’ятник Катерині став місцем, яке було вписано в офіціоз святкування дня міста. Період 2010-2013 рр. можна назвати періодом максимальної політизації місць пам’яті в Одесі. Наприклад, у святкуванні дня міста 2012 року брав участь дипломатичний корпус РФ на рівні посла та генерального консула.

Сучасна ситуація

Після ухвалення закону про декомунізацію в Одесі було знято численні символи минулої епохи, перейменовано низку вулиць. Але пам’ятник Катерині, попри активну адвокацію процесу демонтажу символу царизму, залишався на колишньому місці.

З початком повномасштабної агресії РФ проти України Катерининська площа була ізольована, як і переважна частина центру міста. Пам’ятник не було демонтовано місцевою владою, проте хмари почали згущуватися. Наразі площа відкрита для відвідування, а пам’ятник доповнено національним прапором. Проте, демонтаж монумента було віддано центральною владою на відкуп місцевій владі.

Процитуємо Міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка: «щодо пам’ятника Катерині ІІ у мене очевидна думка: навряд його треба залишати. Проте це першочергово має бути рішення одеських депутатів із відповідним зверненням до нас. Якщо воно надійде – не сумнівайтеся, ми дамо згоду».

Не секрет, що нинішній міський голова Одеси був проти демонтажу пам’ятника до початку повномасштабної агресії.

Верховний Суд України поставив остаточну жирну точку у цьому питанні, визнав, що пам’ятник встановлено законно, та відхилив вимоги про перенесення пам’ятника. Ми зняли напругу, суперечка вирішена цивілізовано, — приведемо слова чинного мера від квітня 2019 року.

Вже у травні поточного року він заявив, що пам’ятник є частиною історії міста, яка передбачає переосмислення.

Що буде з пам’ятником? Дискусії про демонтаж та процес деколонізації

Біля тижня тому в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Грушевського пройшла перша із чотирьох запланованих дискусій щодо деколонізації Одеси. Два професійні історики – Олег Луговий та Андрій Красножон – спробували сформулювати та відповісти на цілу низку питань. Не будемо переказувати дискусію, але навіть дві години було замало, щоб виробити більш менш точний категорійний апарат щодо деколонізації та Одеси.

Резюмуючи, можна сказати, що пам’ятник Катерині зараз сприймається як маркер ворожої сили, яка, мімікруючи під російсько-радянсько-царську маску, хоче знищити українську державність. І чим більше буде руйнувань і «прильотів», тим більша ймовірність, що монумент буде демонтований без дотримання формальних вимог.

Інше питання, чи виступав пам’ятник Катерині єдиним, чи основним «місцем пам’яті» для проросійської частини жителів міста?* Історія одеського євромайдану та антимайдану у 2013-2014 рр. показала, що перший як символ/місце збору обрав монумент дюка де Рішельє, а другий — символічне місце (Куликове поле), де колись був розташований пам’ятник Леніну (перенесений звідти ще 2006 року). Тобто, важливий і контекст, а не лише конкретне місце з конкретною пам’яткою.

*Термін запроваджений французьким дослідником П’єром Нора в 1980-ті рр.

До речі, під час періоду революції гідності сили антимайдану використали пам’ятник Богдану Хмельницькому для проведення своїх масових акцій, що вкотре наголошує на важливості саме контексту, а не самого місця пам’яті.

Один із найвідоміших істориків української діаспори Пол Роберт Магочий впевнений, що політика пам’яті, якою займається влада, є важливим чинником, так як «протягом століть [історичні факти] спотворювалися російськими імперськими та радянськими ідеологічними маніпуляціями та навмисною брехнею»*. Тому зараз для впровадження нової історичної пам’яті українцям не потрібна згода когось з-за меж країни.

*Див.: ukrweekly.com

Як в інших?

Перейменування та демонтаж пам’яток – ситуація не унікальна для України та інших країн. Ще наприкінці 1980-х років у країнах Балтії до влади прийшли сили, які виступали за ревізію радянського періоду, і, як наслідок, історична політика вже незалежних країн була спрямована на формування концепції «трьох окупацій» (двох радянських та німецької), створення музеїв окупації (як правило, це приватні ініціативи з державною субсидією та наданням приміщення для експозиції) та видалення радянських символів з публічного простору (можна згадати баталії, що розгорнулися навколо перенесення «бронзового солдата» в Естонії 2007 року і початок повного демонтажу радянських військових пам’яток вже цього року).

Найближчий у часі приклад — це кампанія зі зносу монументів та пам’ятників у США в рамках руху Black Lives Matter. 2020 року її «жертвами» стали десятки монументів, пов’язаних з історією США. Серед неугодних — президенти-рабовласники, воєначальники, мешканці півдня, тобто конфедерати, і навіть першовідкривач Америки Христофор Колумб.

Таким чином, видалення пам’ятника Катерині не прибере всю царську історію з Одеси й на цьому деколонізація не закінчиться, тому що зараз навіть не вироблені, не проговорені й не засвоєні у певному консенсусі критерії процесу деколонізації.

Раніше на USIonline.com —

В Одесі розпочали дискусію щодо імперської спадщини в Україні (фото, аудіо)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.