Своя історія
Доки мої пішли на похорон односельчанина, що загинув під Бахмутом, я сама вдома. Я завжди так любила. В городі гуде машина, яка відповідає за розмінування. Співають птахи. Пече сонце. Вулиця прогріта. Нею їздять солідні машини і ходять сучасні люди. А ось екстер’єр ніби зі старої хроніки про війну. На фоні час від часу лунають вибухи…
Під єдиною стіною, що лишилася стояти від нашого гаражу, сидить Лорд. У нього своя історія.
Це покинуте цуценя знайшов літній чоловік, здається, на одному з херсонських кладовищ. Він довго ходив зупинками, пропонуючи добрим людям забрати знайду. Так довго, що песик встиг підрости.
Саме тоді на Центральному ринку ходила мама, і не змогла пройти повз. І хоча вся сімейка репетувала, що собачка нам не на часі (особливо проти був рудий Антон), мама посадила його у татів бус, мовляв, він тепер з нами – і крапка.
Першою в нашій сім’ї, до кого підійшов новий член родини, була я. Він просто підійшов і влігся біля ніг. По інший бік лежав Антон. З тих пір між ними почалася конкуренція і цікаві стосунки, котрі людським розумом спробуй осягнути.
Лорд ганяв Тошу. Але коли його прив’язували рудий кіт любив всістися неподалік Лорда, при тому демонстративно повернувшись до нього спиною. І як би той не заливався гавкотом, Тоша гордо не зважав.
Коли ж у першу Лордову зиму його забирали до хати ночувати у морозні ночі, Антон збунтувався. Почав мітити у хаті, показуючи, що це його територія, і всіляким собакам тут не місце.
Проте на довгі і страшні п’ять місяців війни вони залишилися удвох на хазяйстві. Сусід розповідав, що обидва ночували в магазині. Як уживалися, поняття не маю. Але гадаю, між ними був свій особливий зв’язок. Принаймні коли ми везли їх на задньому сидінні автівки у Збараж, ніхто не мав нічого проти один одного.
На Тернопільщині Антон прожив три місяці. Моя величезна втрата. І досі марю рудим котом. Але завести маленьке кошенятко, живучи на з’ємній квартирі, не ризикую. Хоча найбільше, чого зараз хочеться, це обіймати котика.
Лордик, дяка Богу, вижив. Набрав вагу, відійшов. Хоч і досі ховається, якщо чує гуркіт грому. Він загалом і лишився тим веселуном на позитиві. Як і Тоша до останнього лишався непередбачуваним і гордим.
Батьки везли Лорда додому бусом. Він встигав погавкати на всіх, хто проходив повз машину, коли вони зупинялися на заправках. Обгавкав навіть поліцію в комендантську годину. На півдні сміливі не тільки люди, а й собаки, це безумовно.
Тепер він удома. Зустрічає мене, подаючи лапку і лижучи руки. Іноді зазирає у вікно спаленої хати, в якій колись ночував під незадоволеним поглядом рудого кота.