Страху нема

Вранці: їду на роботу, бачу як летить ракета та згодом – бах – й хмаринка після збиття.

Через п’ятнадцять хвилин: записую інтерв’ю про благодійний вечір поезії на підтримку воїна ЗСУ. Із посмішкою.

Ми всі розуміли, що вони почнуть біснуватись. Співчуття рідним загиблих. Страху нема. Бо навіть страх треба заслужити. А до терористів – жодної емоції.

Любимо життя. Тримаймося. Бережемо один одного та себе.
Буде тобі, враже, як Залужний скаже!