Психологічний фронт
Була спеціальною гостею на зустрічі психологів. Ні, не піддослідною. Читала вірші наприкінці події. Та доки до мене черга дійшла, прослухала кількох спеціалістів про наше ментальне здоров’я.
Тезисно ділюсь:
– наше тіло потребує зняття напруги. Коли ми відчуваємо стрес, заціпеніння, ми маємо попригати, потанцювати, пройтися, пробігтися. Порівняння з косулею, яка тікає від гепарда, їй це вдається, згодом, вона рефлекторно трясеться, так знімає стрес. От так і люди мають. Хто обере секс, теж ок. Ми ж не косульки.
– відносини на відстані. Чоловіки на фронті чи вдома, дружини (подруги) за кордоном. Психологи радили згадувати один одному найкраще, що є в партнері. Те, за що ви колись покохали, згадувати щасливі моменти разом, писати добрі слова. Ось це «ти там переш шкарпетки зі спідньою білизною? Я так і знала…» виключити з обороту. Стосунки підтримати можна тільки любов’ю, повагою, турботою.
– ставитися лагідніше один до одного взагалі. Тобто, скрутити на мінімум бажання когось засудити. Тих, хто поїхав, чи тих, хто лишився. Як мінімум, то не ваша справа. Краще займатися своїм життя, але то я вже сама додала.
– викорінювати ненависть. Мені це дається важко, але кажуть, що ненависть вбиває людину зсередини та не несе ніякої шкоди об’єкту ненависті, хоча хотілося б. Моя стрічка, напевно, як і стрічки багатьох українців, сповнені некрологами… друзів, знайомих, знайомих знайомих… не ненавидіти дуже важко. Уявіть вимикач в своїй голові та пробуйте перемикати ненависть на любов до своєї землі, до рідних, до ЗСУ, до чого завгодно, що може замістити ненависть.
– дякуйте за те, що маєте. Це важливо.
– під час панічних атак, називайте предмети навколо. Таким чином, ви даєте мозоку розуміння, що навколо безпечно, шафа не нападе, гуркіт зверху – то сусід. Я ще говорю собі, що будь-яка війна скінчиться, але не даю строків її закінчення. Жити зараз. Життя одне. Хочеш чогось? Скажи. Любиш когось? Скажи. І можна не доводити, нема часу.
– пийте воду, ходіть пішки. Це елементарні навички, які необхідно формувати. Я почала ходити вранці по 5 км без зупинки, бо маю тривогу, від якої хочу позбутися.
Щодо спілкування з військовими, то я хотіла б дізнатись більше інформації, наскільки поважно та обережно треба говорити з тими, хто бачить війну наживо. Наскільки ненадокучливо та заспокійливо. Але це буде окремий досвід. Усі спікери зійшлися в тому, що треба мати багато любові в серці! Мені хотілося б її зберегти.
Тому я вийшла зі своїм… з віршами про любов, світло та безумовну перемогу добра над злом. Та попросила слухачів писати, малювати, вчити мови, танцювати, робити все, що завгодно, аби зберегти резерв любові на післявійни.