«Окупанти палять трупи на свалці», — що відбувається в окупованому Херсоні (фото)

Як змінилося життя в окупованому Херсоні, місцевий мешканець К. анонімно розповів кореспондентці Української Служби Інформації Тетяні Горбонос.

Чи можна зараз виїхати із Херсона? Що чекає на тих, хто намагається залишити місто?

Сестра виїхала ще у квітні, їй пощастило через Снігурівку. Вона згрупувалася із друзями, коли дорога ще була відкритою. А друзів, які виїжджали, вертали назад. Вони біля блокпосту добу стояли. Ще одні знайомі  тиждень назад через Запоріжжя, Василівку намагалися виїхати, вони простояли близько п’яти діб, ночуючи або в селі, або на трасі. Останній раз, коли вони доїхали до сірої зони, вийшло так, що там вони потрапили під обстріл. Перелякалися.

У колеги дружини на роботі племінник займався вивозом людей та збирав колони. Вони проходили як раз через Миколаївське направлення, через Снігурівку. Оцей племінник наразі загинув, тому що їх розгорнули назад. Свою машину він розвернув, але в колоні була жінка, яка не змогла розвернути авто та попросила його це зробити, щоб усі вони поїхали назад у село переночувати. Вони наїхали на міну, яка розірвалася. Племінник отримав близько 80% опіків, він вибрався з машини, пройшов метрів сто до посадки і залишився там лежати. Його там вже знайшли місцеві жителі, нажаль загиблим. Жінка загинула на місті, та двоє діточок здається в лікарню відвезли. Його колега по роботі ще тиждень намагався забрати тіло, та росіяни не дозволяли. Він їздив в комендатуру та лише через тиждень вдалося вивезти.

Як зараз живе Херсон? Які настрої у місцевих?

Проукраїнські налаштованих активних людей, чим далі, тим їх менше стає. Вони, нажаль, все ж таки виїжджають. Ще є певний відсоток. Вони намагаються ще щось робити та волонтерити, але це також небезпечно. Навіть, якщо ти розвозиш якусь їжу або передаєш ліки. Це не афішується та розповсюджується через знайомих або перевірених людей. Декого викликають та проводять бесіду, декого забирають і довго не відпускають, а інших залякують.

А по вечорам у нас страшний сморід стоїть. Одні по запаху кажуть – схоже на палене волосся, інші – на запах зубів у стоматології, коли свердлять. Дихати неможливо. Хоч вікна зачиняй. Ми думаємо,  вони палять трупи на свалці.

Звідки місцеві беруть інформацію?

З 31 травня у нас вирубили мобільний зв’язок та налагодили російський інтернет та телебачення. Інтернет через Крим провели. Тому отримувати інформацію людям, які не можуть VPN встановити та обійти це, дуже складно. Часто стикаюсь з тим, що від безвихіддя дехто дивиться російське телебачення. Хто плюється, а хто каже: «Ну треба вислухати іншу сторону». Це вже вказує на те, що люди дещо зневірилися. Українські новини сюди дуже важко потрапляють. І якщо ти ходиш розповідаєш комусь, то треба бути обережним, щоб не натрапити на ту людину, яка  може донести на тебе в комендатуру. Ті хто знаходяться ближче до лінії розмежування, в селах північніше, вони ловлять антеною хоч декілька українських каналів.

Окупанти захопили «Наддніпрянську правду», газету «Гривна». Вони друкують місцеву газету, але новини знов же формуються через російські наративи. Коли у перший раз у нас відключили інтернет, мені знайомий каже: «Це Україна зробила». Я дивуюсь, мовляв,  хто так сказав. А він посилається на новини з місцевих газет.

В тих газетних статтях пишуть, що Україна від вас відмовилась, сказала, що “ви всі їй не потрібні і ви усі колаборанти”, а ми вам будемо допомагати і зараз все налагодимо, а ви будете як сир у маслі кататися.

Також по місту багато розвішано російських бігбордів з рекламою: «Херсон – це Росія», «Українець та росіянин – це один народ».

Фото: Російські пропогандистські  білборди

Чи сподіваються  херсонці на швидке визволення?

Це болісна тема. Тут ситуація двояка. Багато хто чекає, що наші прийдуть, і супротив у місці йде. Але тут є ще один нюанс: коли наші політики, блогери робили інфовброси такі як, наприклад: «Наші війська йдуть по четвертій вулиці Херсона», то херсонці від подібного були у шоці – які війська… і нікого тут нема. Якщо б наші цього не робили, то росіяни цим би не користувалися. Я стикався з цим три рази, коли мені казали: «Ну що, де тут ваші, по якій четвертій вулиці вони йдуть? Вам брешуть і вас кинули давно, кормлять незрозуміло чим». Якщо б не було інфобросів, не було б більшого відсотку зневірених.

З’являються люди зневірені, які кажуть: «Ну що вже зробиш. Доводиться щось терпіти». Хоч в душі вони і чекають, але відсутність українських новин і масована інформаційна атака росіян, яка майже усюди, і наратив один «россия тут навсегда» – все це впливає.

Хоча сопротив є, він не такий масовий, який був на початку в березні. Коли підходили до солдатів – їх ругали, обзивали. На жаль, активна частина людей вибралась звідси. Ті що залишилися, не настільки активні. А ті, що є активні, вони намагаються комусь допомогати. Тому що у місці залишилося багато літніх людей, пенсіонерів і багатодітних сімей.

фото:  Ірина Мєзєнцева

Чи правда, що багато сімей з дітьми зараз шукають способи та шляхи для виїзду? Чула, що це коштує чималих грошей.

Якщо є родичі в вільній Україні, то вони намагаються заплатити за тих, хто тут знаходиться. Є люди, які безкоштовно вивозять. Взагалі виїхати без коштів дуже важко. Тому що, навіть у кого є своє авто, його треба заправити, потім жити 4-5 днів у полі, щось покупати. На днях був п’ятий місяць як почалася війна, запаси, навіть у кого були, вже закінчуються. Ще йде тиск на безготівковий розрахунок: банківські системи не роблять, тут одиниці магазинів, які ще можуть приймати по картці.

А є ще й магазини, в яких, наприклад, ціни російські, а курс такий хитромудрий – скоро майже дійде один до одного (гривні до рубля, – ред.). Тому не у всіх є ті запаси, щоб виїхати. Це доволі болюча тема, тому що нема від держави зелених коридорів. Люди організовуються, виїжджають на свій страх і ризик. Дехто виїжджає через Крим. Є в мене знайомі, які виїхали до Європи через Крим, Литву, Латвію, Польщу – 4,5 тисячі кілометрів вони проїхали. Но це ще більше коштів треба, ніж виїхати через обстрілювану територію.

Наскільки подорожчали продукти у магазинах?

У березні ми купували муку по 70 гривень за кілограм. Потім ціни вдалось мінімізувати. Один із магазинів перед тим як закритися, розпродавав товари з величезною скидкою та по картці можна було розрахуватися. Там мука була по 20 гривень. Інші продукти, наприклад м’ясо, дуже подорожчало.  По-перше, в нас вже немає Чорнобаївської фабрики, яка на пів України виготовляла курятину. Тепер курятину, та і всі продукти завозять нам із Криму. Грудинка коштує 230-250 гривень за кілограм. Вчора в магазин ходив, там печиво Roshen до кави, раніше я його брав за 24 грн, зараз воно стоїть 72 гривні.

Цінники у магазинах окупованого Херсона

Яйца, які завозили нам до Пасхи, продавали приблизно за 80 гривень, зараз ціна впала до 45 гривень. Знов же, вони всі російські – з Адигеї. Дякуючи тому, що Херсон – це аграрна область, у нас овочі всі дешевші. Картоплю можна купити до 10 гривень за кіло, але це від безвиході. Тому що ці овочі в Україну не вивезеш, іх або вивозять в Крим, в Беларусь навіть, або забирають за безцінь.

Знайомий фермер розповідав, що він вирощував кабачки. Рашисті сказали, щоб здавав товар по одній гривні. Він стільки вклав туди труда, добрив, йому все одно сказали, що аби нікуди, або по одній гривні. Тобто ставлять в жорсткі рамки. А ось інші товари нереально дорогі. В квітні шукав пральний порошок української марки, мені продали упаковку по 75 гривен – 400 грамів. Проблемна річь – зубна паста: 100 г. Aquafresh – 120 гривень, крем для фіксації зубних протезів 470 грн, дезодорант жіночій Nivea – 140 гривень. Вот така ціна на гігіену.

Чи роздають гуманітарку?

У нас перший час було багато людей, які  займалися саме гуманітаркою. Вони закупали продукти і розвозили по селах. Були ще інші організації, які займались закупкою ліків з вільної України. Зараз місцеві намагаються купувати продуктові набори через картку, або перекидати з картки на картку, щоб по безналу щось затарити та розвести по селах. В цьому плані дуже важко там: неможливо обналічити кошти, які приходять на карту.

Потім з’явилися люди, які стали обналічувати, брали спочатку 1%, потім 3%, потім 5%, зараз все місцями доходить і до 10%. Щоб зняти та перевести кошти, треба інтернет зв’язок, якого нема.

Фото: волонтер Ігор Макар

Про ліки – це окрема історія, в мене батько сердечник та після операції йому треба пити спеціальні ліки, вони виробляються у Словенії. Запасів не було, мені дали телефон одного чоловіка, і він сказав, що може закупити ці ліки із Криму. Але розрахунок буде такий одна гривня – один рубль, вже дорожче, плюс поїздка буде коштувати 300 гривень. Але потім мені вдалось знайти запаси деякі по Херсону. За ліки космічна ціна і вони всі з росії.

У знайомої дитина народилася та потрібні були ліки. Тут вона їх знайшла по 600 гривень, у вільній Україні такі ліки продавалися за 205 гривень. Спочатку окупації всі медикаменти розійшлися і всі аптеки закриті були. Були ділки, які їздили в Крим закупатися і ставили машини на вулиці в яких торгували. Таке і зараз є.

Потім почалось віджимання аптек. В якийсь день зайшли росіяни і сказали: «У вас 10 хвилин забрати власні речі та можете собі на згадку взяти якісь ліки і виходьте». Потім в аптеці де працювала знайома поміняли назву на «Ромашку». Цих «ромашок» у місті вже багато з’явилось.

Як окупаційна адміністрація готується до референдуму? Як збирають дані, чим приваблюють людей? Що взагалі кажуть?

Так вони пишуть, що хочуть провести 11 вересня одночасно в Запорізькій і в нашій області. Але яким чином вони хочуть це зробити, не можу сказати. Сюди привезли якихось політтехнологів, можливо поява цих білбордів по всьому місту на кшталт «Херсон – це росія», це початок.  Мало місцевих погоджуються йти працювати туди в їхні ізбіркоми. Є колаборанти, але їх дуже мало.

Відомо, що орки захопили архів, в якому зберігались голоси попередніх виборів. Чомусь його не перевезли та не знешкодили. Можливо вони спробують ними скористатися, щоб відзначити свій референдум. Але є сподівання, що до того часу їх або виб’ють, або ще щось трапиться.

Окупаційна  влада більше мені нагадує «потомькінські деревні». Вони там перед росією розповідають, що вони те, або те зробили. Мені сподобалось, як оцей Сальдо наш відзвітував, що у нас все в порядку, мов, електропостачання і вода є. Гроші він за це отримав, хоча комунікації і так були. Можливо, він намагається вдавати те, що є, за якісь свої справи.

Якогось колаборанта вбили, він перейшов на сторону росії. Про нього сказали, що «був гарним хлопцем», він очолював міністерство молоді та спорту, але тільки отримав гроші з росії його одразу ж прибрали. Ось чимось таким  вони тут і займаються: відмиванням грошей, віджатієм бізнесу.

По місту висять оголошення: «Херсон – це Україна», смерть окупантам тощо. Чи бачили ви такі листівки, наскільки їх багато, чи зривають їх?

Вони є, і їх намагаються замалювати. У нас є на дорозі ділянка, на якій хтось написав великими літерами, що думає про росію – «подохніть», щось таке. Напис кілька днів був. Потім хтось приїхав і замазав його. Нічого, наступного дня написали десь поряд.

Воно з’являється, або якісь малюночки, а ще плакатики, наліпки, стрічки, на світловому стовпі хтось пише: «раше – хана» чи ще щось таке. Або «російський окупант – тобі капець». Біля входу в одну з поліцейських дільниць хтось крейдою написав на кшталт: «скоро прийде ЗСУ, бойтесь, вам всем капец», а навпроти на стіні «раше конец» – взагалі там інші співзвучні слова, ви розумієте.

Іде супротив, він є, але вже не такий активний. По людям стріляли, забирали. Ввечері місто засинає, супротив просипається. Взагалі небезпечно навіть ходити по місту вночі, тому що бувають постріли. Якось вранці знайшли розстріляне авто.

Взагалі, через місяць окупації сюди завезли ФСБшників та росгвардію, вже почались жорстокі розгони мітингів, вони і по людях стріляли, лупили і забирали. Вони завезли оптику, фотографували, потім намагалися виявити організаторів.

Самий жах у нас був 1 березня, коли розстріляли близько шістидесяти людей, які намагалися зупинити бронеколонну військ РФ. У них були тільки коктейлі молотова та декілька автоматів. Трагедія сталася в Бузковому парку. Люди стояли за деревами, їх розстріляли прямо з крупнокаліберних кулеметів, дерева позрізало. Від людей майже нічого не залишилось. Потім вони там лежали та їх не дозволяли ховати. Був у нас тут один  місцевий священик, він вже виїхав, так він на свій страх і ризик спробував зібрати дані про загиблих: сфотографував усе, записав. Він знає, де  їх поховали. Потім його ФСБ захопило, катувало, вони його відпустили і він виїхав.

Раніше на USIonline.com —

Пережиті людьми жахи за місяць окупації – ціле життя, – інтерв’ю з Олександром Станкевичем

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.