«Люди пили воду з усього, намагались вижити», – історія маріупольця про блокаду та окупацію (фото, відео)

Олексій М. розповів кореспонденту Української Служби Інформації про життя в блокадному місті та про те, які порядки зараз встановлює в Маріуполі окупаційна влада.

Задля безпеки рідних, які залишилися в окупованому місті, розмова з Олексієм відбулась анонімно.

Олексій народився і виріс у Маріуполі, всю війну він був у місті та після 24 лютого, коли росіяни знов почали штурмувати місто, він, як і багато інших маріупольців, не міг уявити масштаби руйнувань і складність ситуації. Тому особливих запасів продуктів й води не робили.

За словами Олексія, він бачив все, і навіть те, про що б ніколи не подумав. Щоб нагодувати вагітну дружину, йому доводилося братися за різну складну роботу, багато працювати, проводити дні у пошуках їжі та дров, ховати незнайомців, зокрема рити братські могили. Колись улюблені місця маріупольців, каже він, перетворились на руїни, місто охопило справжнє пекло.

Розкажіть про блокаду міста. Через що довелось пройти?

Всю війну був у Маріуполі, бачив усе і допомагав людям. На початку березня місто потрапило у повну блокаду, виїхати стало неможливим, лише у бік росії і те за хабарі. Ми були оточені, і відтепер залишались повністю відірваними від інших територій. З того дня сенс життя обмежувався виживанням.

Пам’ятаю той момент, коли росіяни скинули авіабомбу що палає на дев’ятиповерховий будинок. Це сталося вночі, десь о 2 годині 7 березня 2022 року. В той момент я був у підвалі, почув крики людей, вийшов на вулицю і бачу – горить усе навколо. Це був просто жах: люди стрибали з вікон на землю, на вулиці був мороз – скільки градусів, не пам’ятаю. Я кинувся спускати дітей на вулицю, чув крики, потім шукав старших і тих, хто потребує допомоги. Обгорів весь, дивом залишився живий.

Наслідки авіаудару по житловій будівлі у Маріуполі

У підвалі, де ми ховалися від обстрілів, було +3°С тепла, води не було кожного дня. Ходив шукав під обстрілами воду, їжу, – бувало таке, що і нижчого не приносив. Тоді люди пили воду з усього – я у тому числі – намагались вижити. Через цю воду і голод в мене всі зуби “посипалися”. Жінка у мене з Житомирської області, теж була зі мною, на той момент вона була вагітна. Я не спав ночами, думав як би прожити день у тиші й піти жінці поїсти десь узяти.

Люди сходили з глузду, бо був страшний голод й ця війна: снаряди летіли у нашу будівлю, загарбники закидували будинки пекельними авіабомбами, багато чим обстрілювали – артилерією, мінометами, РСЗВ. Росія не жаліла нікого: мертві лежали повсюди, хтось ще дихав, але допомогти їм не було змоги.

Лютий 2022. Дорога смерті біля Маріупольського металургійного комбінату Ілліча

Город мертвий був: опалення немає, світла теж, ще й газ перебила росія. Якось мені сказали перехожі, що їм вдалося доєднатися до інтернету та в новинах вони прочитали, що росія обстріляла газову станцію.

Через два тижні блокади у місті почалось мародерство. Чи пам’ятаєте той час?

Багато хто у місті ходив п’яний, на ногах не стояли. Орудували мародери, ходили з ліхтарями, сокирами та зі зброєю, грабували, били. Українських військових ще не було, та ці злодії зі зброєю пограбували військову частину і поліцейський відділок. Одяг теж там узяли, перевдягнулись. Одного разу йду містом та нічого не можу зрозуміти: чому пів міста ходить у воєнному одязі, та чому поліції так багато? Думав, невже українці наші обороняють місто.

А потім спитав у людини, де це вони узяли ці речі, – один каже, що зайшов у поліцію і там перевдягнувся. Цього не розумію… Ну, й потім, коли зайшли ДНРівці, вони стріляли у людей у військовій і поліцейській формі, бо вони думали що це азовці передягнені, але це були цивільні люди.

Зруйнована вулиця в Маріуполі/ фото Міністерства оборони України

Ваше житло вціліло?

Ні, на жаль моя квартира згоріла з документами. Коли це сталося, ми залишилися на вулиці без нічого. Ми з дружиною переїхали потім в інше житло, яке нам тимчасово надали добрі люди.

Біля мене снаряд раз п’ять вибухав. Одного разу я шукав укриття, зайшов у будинок і, коли  підіймався сходами, мене відкинуло по сходам на шість сходинок вниз через вибух. Добре, що я був у капюшоні й мене не контузило. Я замурзаний заповз під сходинки та 15 хвилин оговтувався.

Здалося на якийсь час, що мені відірвало руки й ноги, не відчував їх деякий час. Я торкаюсь їх – все на місці, так зрадів. Потім, коли вийшов, побачив біля будинку воронку у метри чотири глибиною. Підняв голову – вікон не було, все завалено.

Вбиті у наслідок обстрілів окупантів цивільні мешканці. Люди готували їжу біля власного будинку, коли стався прильот

Під час блокади у місті працювали лікарні або якійсь медичний пункт? Чи можна було отримати медичну допомогу?

Ні, на жаль. Пам’ятаю, коли почався черговий обстріл, снаряд попав у машину нашого сусіда. Він відбіг від машини, але уламками йому спороло ногу. Прийшлось наживо зашивати ногу звичайними нитками, у мене така ситуація була вперше у житті.  Він кричав: біль пекельний. Після цього мене нудило, рвав, на три дні пропав апетит. Дякувати богу, у того чоловіка залишилася нога, він одужав.

Третя місцева лікарня

Через російське вторгнення та блокаду місто перетворилося на великий цвинтар серед руїн. Чи доводилося вас хоронити знайомих, чи друзів?

Сусідів хоронив. Ця війна… наче в іншому світі побував. Картинка в очах, знаєте, інша. Було й таке, що чотири дні не спав, не міг спати, через адреналін. А тільки заснеш, – то двері виб’є, то обстріли, інше.

У Маріуполі, за неофіційними даними, загинули приблизно 100 тисяч людей. Росіяни ховали у першу чергу цивільних, а військових усіх скидали у чому є до моргу, вони там загнивали заживо. Знімали з них усе цінне, золото.

На під’їзді до центру міста/ Alexander Ermochenko

Всіх українських військових скидали ось у цю яму (вказує на світлину). Я влаштувався на роботу закопувати ями, а коли дізнався, що наших закопують, я перестав працювати.

Місце масового поховання у Маріуполі

Ви дали прихисток військовим ЗСУ. Як довго переховували наших бійців і чи здійснювали рашисти перевірки у вашому житлі?

Два солдати жили у мене, знайомі дали будинок – він на дровах був. Сірники шукав, вони мокрі були, сушив у будинку, папір та дрова теж сушив, зате тепло у будинку було. Як згадаю – у підвалі так намерзлися, що нічого не хотілося, пальці на ногах відморозив. Я спав сидячи, а дружина на матраці. Ковдру і все що було на собі тепле, дітям все віддав. Одяг шукав на вулиці, у розбитих магазинах. Пам’ятаю – принесу чотири мішки й сусіди беруть кому що підійшло, і так кожен день, але все одно було холодно.

Під час захоплення Маріуполь був оточений росією, ДНР і чеченцями. Вони групами заходили. Повз мій дім кульгали на обидві ноги двоє хлопців, побачили мене – а це вечір, темно було – я ліхтариком посвітив їм на дорогу. Вони такі змучені були й голодні. Це були наші хлопці з ЗСУ, вони замерзлі, казали «Ніг не відчуваємо» та запитали, як дійти до найближчого підвалу, щоб зігрітися. Я кажу – йдіть швидко до мене, поки людей немає, щоб не побачили вас, зброя нехай буде у вас, а каски можете викинути, або я закопаю їх у землю…

Ось вони зайшли до мене в хату, дружина розтопила піч на дровах… у нас був чай розсипний, варення, а на вулиці – 15. Тоді дружина приготувала кашу без нічого. Люди давали мені в кого що є, хто тушонку одну дасть, а я води принесу, то щось попросять – дров нарубати під обстрілами та принести, підняти вручну, – зате було що поїсти нам всім.

Ми жили з солдатами, думали, як нам бути, щоб військових не вирахували. Я пішов до знайомих, вони дали мені одягу теплого та взуття. Потім почалося зачищення будинків, окупанти перевіряли паспорти й у хлопців з ЗСУ теж повинні були перевірити. Запитують: а чого ви разом живите? Я відповів, що ми сусіди, а у хлопців все згоріло і тому тепер живемо тут. Мене в жар кидало: думав,  якщо зрозуміють, що я ховаю військових, то стратять мне. Але пощастило.

Хлопці з Маріуполя були, контрактники, їм по 20 років було. Вони жили в мене до травня, потім виїхали до своїх дружин у Німеччину, я їх провів на автобус, зброю я викинув у кущі, а одяг залишив собі.

Одяг, який залишили військові Олексію

Яка ситуація зараз у місті?

Російських військових багато, вони пруть-пруть, танками. Хоча, яка в них задача, куди ви їдете? Ми бачимо, як вони замість вантажу возять танки, блок-пости ту є в нас. Слово Україна тут краще не говорити, адже можуть розстріляти. Російська влада передає по телевізору заклики: «Якщо ви побачите підозрілі обличчя, повідомляйте нам й ми розберемося».

Які настрої у людей?

Люди дуже вразливі та дерганні, дехто погодився з тим, що українська влада – нацисти. З відчаю та через постійні ствердження окупантів, що українські ЗСУ та азовці розстрілювали людей, дехто перейшов на «російські стандарти».

Щоб влаштуватися на роботу, потрібен російський паспорт, де вказано, що Маріуполь належить до Ростовської області. Платять копійки, а без паспорта ти бомж. Наприклад мінімалка у Маріуполі 30-40 тис. рублів, з 8 до 17 години треба працювати. Я працював три місяці без вихідних, але паспорт руський так і не взяв. Ходив там і там за об’явами. Гуманітарку їсти було неможливо, заробив собі виразку шлунку.

Хліб у місті коштує 50 рублів, типа «Пепсі», але не справжній напій, два літри – 250 р., горілка найдешевша 250 р., нормальна – 1 000 р., цигарки «Пріма» – 300 р.

Чи примушують окупанти місцевих брати російскі паспорти?

По місту висіли оголошення: хто не змінить паспорт на російський до грудня 2023 року, того будуть виселяти з квартир та будинків, як іноземних громадян. А куди – людям не говорять. Коли подаєшся на нові документи, вони забирають українські, ставлять на військовий облік та змушують дати присягу державі-агресору.

Моїм сусідам пропонували взяти квартиру під іпотеку, 2% річних. Де взяти ці гроші кожного місяця? Квартири забирають, коїться безлад. Якщо людина не з’являється у житлі два місяці, його забирають окупанти.

Окупанти влаштовують перевірки на вулиці містянам?

Так, по вулиці небезпечно ходити з телефоном, в якому є якась заборонена інформація. Навіть якщо ти видалиш файли, то фсбшкники все відновлять і можуть вбити на місці.

Якось я закачав українське радіо, слухав на вулиці, але перехожі сказали, що викличуть міліцію. Ми коли були у місті, деколи тихо, але іноді літають вертольоти російські, дуже гучно, та безпілотники.

Чи можна зараз виїхати з Маріуполя?

Так, можна, але це дуже небезпечно. Ціна виїзду, від перевізників, приблизно 700 доларів.

Тетяна Горбонос

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції

Раніше на USIonline.com —

Давала координати, перевіряли по цілях: вчителька із Чорнобаївки про партизанську боротьбу з окупантами (фото)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.