Давала координати, перевіряли по цілях: вчителька із Чорнобаївки про партизанську боротьбу з окупантами (фото)

Кореспондентка Української Служби Інформації Тетяна Горбонос дізналася у вчительки Інни Лісової, як живе Чорнобаївка, зайнята російськими військовими.

Розкажіть, яким був ранок 24 лютого в Чорнобаївці?

Були вибухи, але на самий перший я не зреагувала, тому що у нас до цього більше ніж півроку відбувався ремонт та будівництво нової траси «Херсон – Миколаїв – Одеса». Це навпроти мого дому, і ми знали, що там працюють люди, і що буває якийсь шум. Але потім, коли я о сьомій прокинулась та прочитала робочий чат, тоді все будо видно та зрозуміло. За вікном ми бачили, як їдуть російські танки, БТРи, як літали вертольоти.

Наші якщо їхали, то вночі. Бо у нас льотна військова частина і більшість наших хлопців “літуни”, тому за добу вони розлетілись по всій Україні. У нас воєнні не тільки з Чорнобаївки, а й з Херсонської області, взагалі з усієї України. У них були навчання до війни, деякі діти батьків військових вчаться у нашій школі й ми тісно спілкувалися. І у моїх подруг чотирьох теж чоловіки військові – було видно, що вони готуються, але ніхто не був ані в чому впевнений.

Що відбувалось, коли російські військові заходили у місто?

Окупанти заходили мимо села, у нас є траса в об’їзд села та є траса в Херсон – напряму, через саме місто. Однак більшість техніки йшла та йде через об’їзну, щоб люди не бачили. Вони одразу окупували ферму: «Ми поживемо тут трохи». Але після того, як туди кілька разів прилетіло, думаю, там вже ніхто не проживає.

Взагалі було страшно, як окупанти поводили себе з місцевими?

У них є свої колаборанти. Один з них живе навпроти моєї бабусі – напередодні 9 травня він вивісив в себе на воротах совєтський прапор. За вечір це усі побачили та він, мабуть, злякався, що до нього теж може прилетіти, та швиденько його зняв.

Окупанти сиділи в наших сільських чатах, де ми писали й продавали щось, обмінювались якимось нагальними справами та повідомленнями. Ми стали помічати, що наші  проукраїнські місцеві зовсім виходять з цього чату, або з’являлись повідомлення, що їх викрали. Так викрали кількох військових, вбили одного хлопця, тому що він щось знімав чи просто прогулювався з собакою, рашисти там щось про нього подумали.

Ми виходили тільки по хліб та намагалися не маякувати по селу. Взагалі перший місяць сиділи в підвалі, коли було дуже страшно через російські обстріли касетними снарядами. Бо коли касета летить, вона розділяється на дуже дрібні частини і це дуже небезпечно. Так, був один прильот по стихійному базарчику. Двоє людей загинули відразу, двоє отримали серйозні поранення ніг: жінка та чоловік. Жінка потім померла, тому що вона втратила дуже багато крові. Взагалі з перших днів війни вона торгувала російськими цигарками з Криму та продавала м’ясо за занадто високою ціною. На мій погляд, вона отримала на те, на що заслуговує, навіть не дивлячись на те, що в неї двоє маленьких дітей.

Чи складно було дістати харчові продукти, чи піднялись ціни?

Ціни були досить високими. З українськими банківськими картками працювали три-чотири магазини. Можна було не просто піти в крамницю та й ще написати через групу тої самої крамниці та оплатити своє замовлення онлайн. Були черги, але потім люди почали везти з Криму та якісь свої запаси викладали.

Були й російські гроші. Наприклад, давали по 10 тисяч тим, хто бажав, але в обмін на свої документи. Та коли такі люди приходили до крамниці, щоб розплатитися рублями та просили у продавчині здачу гривнями, вона казала «які ви принесли, такі й отримуєте». Видавали російські рублі й лікарям, але вони одразу ж їх змінювали в місті на гривню.

Усі чули оці самі «привіти» від ЗСУ, навіть рахували. Як саме реагувало місцеве населення на ці прильоти по базах окупантів?

Було гучно, але тільки для тих, хто живе в районі військової частини. Саме тому більшість населення звідти виїхала: це родини військовослужбовців або сім’ї з маленьким дітьми, біля об’єкта майже чотири вулиці виїхало.

Ми читали Телеграм-канали й через те, що я народилась в селі та батьки місцеві, ми знали і розуміли, де відбувся приліт. Також, коли батьки пересувалися по селу, їм розповідали – де і що, знайомі писали. Всі раділи, однак переживали за тих, хто живе поряд з прильотами. Всі ми писали в чат-боти, чи справді… чи таке справді відбулось та контактували за нашими хлопцями з ЗСУ. Або хлопці давали якихось своїх знайомих в інших підрозділах і ми їх інформували, вони потім просили нас перевірити, чи так точно, чи саме влучили, та що там відбувається на цей час.

Тобто ви партизанили. Що треба було робити, як зв’язувалися з нашими захисниками?

В основному це було чітке спілкування через Signal чи через месенджери, та ми кидали тільки точку координат. Писали: де проживають, де знаходяться колаборанти, ім’я та прізвище, їх номер телефону. Допомагали пенсіонери: треба було вийти один раз до крамниці – і можна було зібрати велику кількість цікавої корисної інформації. Так ми й передавали: чітко, точно, без зайвого.

Крім цього, мій дядько волонтер, він депутат в Херсоні, та допомагає нашим хлопцям на південному херсонському напрямку. І звісно, я йому теж передавала інформацію, бо раніше він проводив тренування із хлопцями в селі та  непогано знає Чорнобаївку. Йому не складно було впізнати, перевірити на 100% чи хто там є.

Що відбувалося у дні так званого референдуму?

Окупанти ходили по домівках, але не ломилися – просто так постояли, покричали та пішли. Собаки реагували. Мама каже, що вони сиділи готові, але ніхто не ломився та самі люди не відкривали двері.

Хтось там проголосував – це місцеві колаборанти, місцева аклкашня та ті, хто ніколи за мирного часу не працював, оця категорія співпрацювала з окупантами.

Коли ви виїжджали з Чорнобаївки, як це було?

Як вчитель молодшої школи, я планувала виїхати. Пізніше вийшов закон, який не дозволяє виконувати вчителям свої повноваження на окупованих територіях, тому я остаточно  прийняла рішення це зробити.

Виїжджала з перевізником, було домовлено за три дні та було обговорено, звідки мене забирають, це було в кінці серпня. З окупованої території виїхали ми доволі легко. Єдине, ми довго стояли в полі, цілу ніч після того, як приїхали в Запоріжжя.

Чи були спроби окупантів домовитися з вчителями напередодні 1 вересня?

У нас дві школи в Чорнобаївці – навчально-виховний комплекс, який містить в собі дитячий садочок та ліцей, і наша санаторна школа, в якій я працюю. За словами рідних та батьків вчителів, які залишилися вдома, – так, були спроби домовитися. Окупанти ходили по дворах і, навіть, приходили до директора, але він сказав, що він пенсіонер і вже не працює і «нікого я збирати не буду». Таким чином він зняв з себе відповідальність.

Окупанти обіцяли місцевим одну школу, іншу, але ніхто з ними не співпрацює. Потім вони говорили, що будуть возити дітей у місто Херсон, але це ризиковано. Наскільки я знаю, вони нічого не відкрили.

Зараз ви викладаєте в Келераші, як опинилися у Румунії?

Моя сестра заміжня за румуном та вони із сім’єю проживають у Брашові. Спочатку війни вони мене одразу запросили до себе. Потім в Телеграм-групах сестра дізналась, що у Румунії багато українців та вона запропонувала приїхати, говорить – «Потім знайдемо тобі роботу». Поки збиралася виїжджати, вона моніторила і підбирала мені вакансії. Так саме мені до рук потрапила об’ява, що в місто Келераш шукають вчительку. Я зв’язалася за номером телефону і мені запропонували вести перший клас.

Дистанційно я веду перший клас чорнобаївських дітей. Більшість з них виїхали. Одна дівчинка навчається зараз в естонській школі. Ми з нею домовилися: поки вона там, буде вчити також естонську мову. А більшість дітей роз’їхалися по Україні, кілька діток – в Польщі.

Тут, у Келераші, я проводжу заняття очно – у мене в класі п’ятеро дівчат та один хлопчик. Ми вчимося, спілкуємося і тренуємося. Тут також відкрили хаб для українських дітей (школярів тут близько п’ятдесяти), на базі Українського освітнього культурного центру.

Проводяться зустрічі, читання, майстер-класи, уроки танців та взагалі багато чого цікавого.

Раніше на USIonline.com —

За шість днів 25 блок-постів рашистів: дорога із окупованого Херсона до вільної України

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.