Люди благали про допомогу: розповідь того, хто вижив під час повені на окупованій Херсонщині (фото)

Як це було, кореспонденту Української Служби Інформації розповів Антон, який зумів вибратися з окупованих Олешок.

До війни вся Україна знала Олешки через природну пам’ятку – Олешківські піски. В пустелю їздили туристи, яких щиро пригощали місцеві жителі. Наразі через рф – це зона катастрофи. Антон не назвав своє прізвище. Він поліцейський з окупованих Олешок, який допомагав ЗСУ. Чоловік своїми очима бачив, що відбувалося на окупованій росіянами території після підриву дамби.

Від Олешків до Каховської ГЕС десь 50 кілометрів, і через особливість місцевого ландшафту – це найбільш постраждала від повені територія. А дізналися люди про біду що насувається з інтернету, українських новин або дзвінків близьких з не окупованої території. Адже окупаційна влада – мовчала. Наразі офіційно озвучують, що лише в Олешках загинули понад 500 людей. І це, звісно, не точні цифри.

Далі – розповідь Антона від першої особи.

Важче за всіх було пенсіонерам

По українськім новинам в інтернеті пройшла інформація, що росіяни підірвали ГЕС. Потім ми зрозуміли, що це правда. Вода піднймалася поступово, тобто був час, але окупаційна влада не проводила нормальну евакуацію і брехала, що все гаразд.

Найважче було літнім людям, адже в них не було інтернету, не було змоги прочитати новини, не було запасів продуктів.

«Орки евакуювали тільки своїх» 

В перший день російські військові забирали всіх, хто просив про допомогу і з українськими, і з російськими паспортами. Але це був тільки перший день. А вже наступного дня вони питали: «А какой у вас паспорт? А дети есть?» Тобто вони забирали тільки тих у кого російські паспорти, або є діти.

Якщо не було дітей, або їхнього паспорта, то все пропливали далі. Люди сиділи на дахах будинків і буквально благали про допомогу. Вони просили хоча б привезти їм їжу та воду. А орки плили далі й не звертали ніякої уваги на ці благання та сльози, тільки підбирали трупи своїх військових. А потім вони взагалі почали вимагати гроші, тобто намагалися заробити на цьому горі. Говорили, що якщо є пару тисяч доларів, то вони евакуюють людей, а якщо ні, то сидіть собі далі.

Стріляли по човнах та рятувальникам

Російські військові заборонили виходити на воду плавзасобам. Тобто навіть якщо у людей був човен, врятуватися було важко.

Був створений телеграм-канал, де можна було дізнатися про час та місце, коли зможуть спробувати забрати людей українські рятувальники. Але на жаль, здавали ці точки оркам свої ж. Тобто колаборанти з Олешків, яких на жаль теж є не мало.  І потім ці човни обстрілювали. Але я знаю, що багато наших все одно заходили на свій страх і ризик, щоб забрати людей.

Шлях порятунку

З першого дня я тримав зв’язок з нашими військовими. Ми вийшли на човні вночі, у човні був я, моя бабуся та наші сусіди. Я місцевий, тож добре знаю усі обхідні шляхи. А далі на точці нас вже чекали українські військові, які нас забрали.

Окупація та полон

Взагалі я – поліцейській. І ще до 24 лютого нас відправили в Херсон. Там і почалася для мене повномасштабна війна. Коли ворог окупував Херсонську область, я переховувався та намагався удати, що я просто місцевий житель.

Але я тримав зв’язок з військовими, та можна сказати, що був партизаном. Розповідав про позиції орків та іншу важливу інформацію. Але здав мене мій же колега. Здав за можливість отримати гарну посаду при окупаційній владі.

Тож так я потрапив до російського полону. Мене тримали в в’язниці, де постійно катували. Вони використовували електрошокер та били, годували дуже погано, намагалися вибити інформацію. Коли наші військові відбили Херсон – мене перевезли до Олешків. Там теж тримали деякий час, а потім несподівано відпустили. Вони так і не пояснили, чому.

Багато хто загинув

Особисто я бачив двох загиблих людей. Це були тіла стареньких, які плавали у воді. Але я знаю, що загинуло багато людей, а ще загинуло багато тварин, не тільки домашніх, а й худоба й дикі тварини, яких в нашій місцевості було дуже багато. Їхні мертві тіла я теж багато бачив.

Дуже багато домівок постраждали і навіть ті хто зумів вижити, не зможуть повернутися туди. Адже будинки можуть завалитися. Наразі там теж багато трупів, і все це гниє. І через цю екологічну катастрофу я думаю, що ще багато років там не можна буде жити.

Раніше на USIonline.com —

Врятувати за будь-яку ціну: у Херсоні волонтери під обстрілами вивозять тварин з затоплених районів (фото, відео)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.