Бажання жити чи «бенкет у чуму», – як не перетнути межу і відзначити свята без почуття провини? (відео)

Про це Українська Служба Інформації поспілкуватися з Юлією Стрельцовою, кризовим психологом, психологом ГО «Спільно UA».

Дивіться відео на нашому Youtube-каналі.

Як часто Вам доводиться відповідати на питання «Чи доречно сьогодні відзначати свята?»

Не перший рік, перед святами, я проводжу багатогодинний тренінг на цю тему. Запит дуже великий! Люди запитують, яким чином можна святкувати, коли в країні йде війна? Адже немає жодної родини, яку б так чи інакше не торкнулася ця трагедія.

Що бентежить людей? Чому і за що українці відчувають сором, провину?

Внаслідок війни українці отримали колективну травму. І такий «колективний українець», який сидить всередині кожного з нас, вступає в супротив з нашим Я. «Як я можу відчувати радість, коли навколо стільки горя?» Але так чи інакше сум і радість – це два відчуття, які йдуть поруч. І саме утримання балансу між ними є дуже важливим!

Ми зараз всі знаходимося в бойовому стресі. Коли ми радіємо, у нас змінюється рівень гормонів. І гормони щастя дозволяють нам боротися зі «стресовими» гормонами. Тому нам неодмінно потрібні позитивні емоції, маленькі радості. Без них неможливо підтримувати своє ментальне здоров’я на нормальному рівну.

Ми не повинні пильнувати і стримувати в собі позитивні почуття від звичайних життєвих подій. Тому, що така стратегія призведе до стану депресії, апатії. Людина просто не зможе впоратися з високим рівнем кортизолу в організмі.

Чи є межа між природним бажанням людини жити, святкувати і тим, що називають «Бенкет у чуму»?

Для спротиву стресу і підтримки ментального здоров’я не потрібні нічні бари і клуби. Для цього достатньо не обмежувати себе у звичайних радощах, як то Різдво, Новий рік, День народження та в інших проявах життя.

Радість матері, яка бачить перший крок своєї дитини – це здорова радість. І вона ніяким чином не ображає почуття військових, які знаходяться на фронті. Навпаки, – якщо радість помірна, якщо ми радіємо приємним подіям нашого життя, то хлопці говорять, що саме для цього вони нас захищають. Я не раз чула від них такі слова: «Ми там задля того, щоб наші родини могли спокійно жити, щоб наші діти раділи святам та подарункам».

Коли ж «прояви щастя» перетинають межу звичайної радості життя, звісно, військові обурюються. І насправді обурюються всі нормальні люди, які розуміють, що відбувається в країні.

Ми маємо розуміти, що є ми і є суспільство, в якому ми живемо. Якщо я проявляю радість, я повинна розуміти, що ця радість прийнятна і для інших. Наприклад, якщо в під’їзді будинку йде похорон військового, який загинув, а я в той самий день поверхом вище влаштовую гучне свято, то це ненормально. Я порушую певні норми суспільства, я порушую це тим, що я транслюю свою радість, попри горе інших людей.

Неприйнятно, наприклад, коли люди часто «зависають» в нічних клубах, постійно і надмірно транслюючи свою, по суті, безпричинну радість. Це обурює. Хлопці ціною власних життів захищають наші життя, наші інтереси, нашу землю і нашу країну. І це дуже висока ціна! А є люди, які просто не звертають на це увагу. Ця грань для кожного особиста і людям дуже важко її усвідомити. Тому є ті, хто не сприймає війну, вона начебто не для них і їх не стосується. Ці люди цієї межі не бачать. Люди, які дотичні до війни, перед тим, як святкувати, думають про це.

Як самі захисники відзначають Різдво і Новий рік?

Насправді по-різному. Дехто просто вранці прокидається, каже «Зі святом» та і все. Багато залежить від ситуації, в якій знаходяться захисники. Іноді бувають моменти, що під час свята у них бій, то вже ні про яке святкування не йдеться.

Але можу розповісти одну з останніх ситуацій, якою зі мною поділилися. Хлопці знайшли ялинку, спиляли її ножем, притягли в окоп і прикрасили її. У них були цукерки, які передали їм волонтери. А ще кулі. Ось цим вони й прикрасили цю ялиночку. Розповідали та сміялися, а потім надіслали мені фото тієї ялинки з коментарем «Подивіться, які у нас «сосульки» на ялинці!».

Вони намагаються святкувати. Я думаю, багато людей бачили в тому ж TikTok, в інших соцмережах, як побратими беруть якусь там цукерку або шоколадний батончик, втикають у них свічку і вітають свого побратима з Днем народження. Дехто намагається навіть домовитися про те, щоб тортик привезли. Або обігрують звичайнісінький обід зі звичними стравами так, що він стає особливим, – святковим. Вони справді намагаються святкувати.

Але, звісно, хлопці бувають в таких ситуаціях, що забувають, який день тижня, яке число. Ситуація на фронті дуже складна, просто нереально складна. Ми про це мало говоримо зараз, але насправді іноді їм там буває не те, що до не до свята, їм буває просто не до себе.Що можна порадити людині, яка і хотіла б порадіти святам, але їй соромно за це бажання?

Найперше, людина має усвідомити, що вона радіє не тому, що йде війна, не через те, що хтось гине. Ви радієте святу. Особливо, якщо в родині є маленькі діти, дорослі просто не мають права забирати в них радість свята. В них має бути дитинство, незалежно від того, що відбувається навколо. Дитяча радість – це потужна мотивація для наших захисників.

Коли я кидаю хлопцям відео святкових виступів дітей, де вони співають, танцюють, захисників ці відео тішать і мотивують. Вони кажуть, що це те, задля чого вони знаходяться на фронті. Тому ми просто не маємо права лишати дітей свята. Тому і мамі не варто сидіти набундюченою біля ялинки, а може навіть без неї. Бо через такий її настрій і дитині ніякого свята і ніякої радості не буде.

Ми повинні розуміти, що життя наші продовжуються і бути за це вдячними. Знаєте, якось я йшла по Дерибасівській, грала музика і мені зателефонував знайомий, який знаходився на «нулі». У них була складна ситуація і він телефонував мені як психологу. І каже: «О, в тебе там музичка грає! Я кажу: «Так, грає. Ти знаєш, іноді просто бісить!» І він спитав: «Навіщо ти применшуєш те, що ми робимо?» Я перепитала: «В сенсі?» І він відповів: «А навіщо ми по-твоєму зараз тут? Ми зараз тут для того, щоб люди могли жити своє життя». Для мене та розмова стала певною відправною точкою. Бо до неї для мене, як для волонтера, кризового психолога, людини, яка працює з військовими з 2014 року, існував певний бар’єр, який я не могла подолати. Я теж вважала, що не можу святкувати, що це не на часі.

Дійсно, є військові, які говорять, що цивільні в тилу не мають права розважатися, а мають допомагати війську, армії і т.д. Так, ми повинні це робити. Тому, що без підтримки тилу хлопцям на фронті дуже важко. Але для цього ми повинні бути в ресурсному стані.

І будь-яка позитивна емоція для нас – це джерело цього стану. У мене в офісі вже стоїть ялинка. Люди, які приходять, спочатку дивуються: О, ялинка стоїть! А потім, під час бесіди, я спостерігаю, що вони весь час дивляться на цю ялинку й отримують позитивні емоції. Тому що людям це просто потрібно.

Чи варто викладати в мережу фото і відео святкування?

Насправді питання двобічне. З одного боку – ми, які викладаємо якийсь святковий контент, з іншого боку – люди, які сприймають цей контент. Тому дам дві поради.

Як найперше, варто розуміти, що коли ми викладаємо якийсь контент, він не має зачіпати інтересів і почуттів інших людей. Немає нічого забороненого в відео новорічної ялинки, світлині з дитячого свята, навіть загального фото з корпоративу, або спільної дружньої зустрічі. Але коли люди виставляють фото з нічних клубів, якихось гоцалок, то це може зачепити інтереси і почуття інших людей. Тож, перш, ніш викласти певний контент, варто подумати про тих, хто, можливо, зараз переживає горе через втрату близької людини.

І з іншого, боку не слід забувати, що нас самих часто дратує контент, який викладають інші люди. І тут варто замислитися і зрозуміти, а чому він нас дратує? Чи він дійсно за межею? Чи це відгукується щось наше, внутрішнє? Можливо, доволі нейтральне фото або відео іншої людини ми сприймаємо через свою особисту травму. І тут дуже важливо розуміти власну травму, її вплив на сприйняття. Якщо я зараз переживаю втрату, горе, то люди, яких сьогодні не спіткала біда, в цьому не винні.

До того ж ми взагалі часто не знаємо, хто та людина, яка виклала допис. Це може бути військовий, який приїхав додому у відпустку. Це може бути людина, яка волонтерить, донатить, їздить до хлопців на фронт, а от зараз виклала цей допис. Ми насправді не знаємо, що відбувається. Іноді буває, що навіть люди, які мали втрати на війні, викладають певний контент.

У мене був випадок, коли бабуся виклала допис про дитяче свято свого онука і їй написали: «У тебе син загинув, а ти виставила такі радощі!». Так, для неї це радість. Це маленька дитина, це її онук, який її тішить незалежно від того, що відбулось. Тому ми повинні дуже зважено і, як мінімум, з двох боків, підходити до цього питання.

І завжди варто пам’ятати, що конфлікти, які іноді виникають, вони не те, що нам не на руку, вони на руку іншій стороні.

Матеріал підготувала Наталія Костенко

Раніше на  USIonline.com —

Найбільша підземна резиденція Святого Миколая – на Одещині зафіксували світовий рекорд (фото)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.