Зберегти самобутність: як в Одесі працює музей нематеріальної культурної спадщини (фото)

Детальніше про це кореспондентам Української Служби Інформації розповіла директорка Одеського обласногоцентру української культури, керівниця проєкту«Живий музей» Валентина Вітос.

ЩО ТАКЕ НЕМАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА

Нематеріальна культурна спадщина – це знання, традиції, обряди, пісні, танці, а також речі і артефакти, які виражають ці знання і передаються від покоління до покоління. Кожна громада чи творча спільнота може практикувати свої традиції. Цей елемент, і знання, що з ним пов’язані, є власністю громади.

Якщо немає живої передачі знань від покоління до покоління – це може бути елементом історичної чи етнографічної спадщини, але не елементом НКС, – пояснює Валентина Вітос.

Громада може популяризувати цю спадщину, використовувати її у певних обрядах, створювати навколо неї туристичні маршрути тощо.

Для охорони елементів НКС громада вирішує до якого списку подавати елемент – регіонального чи національного.

За словами Валентини Вітос, проєкт «Живий музей» внесений до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України як практику з охорони НКС.

Загалом до системи «Живого музею» входять 35 музеїв у громадах Одещини.

ЧИМ ЗАЙМАЄТЬСЯ МУЗЕЙ НКС ТА ЧОМУ ВІН «ЖИВИЙ»

У межах своєї діяльності «Живий музей» зосереджується на вивченні, дослідженні, документуванні та створенні електронної бази даних елементів НКС. Також в музеї працюють над підвищенням обізнаності населення про елементи НКС.

Найосновніше –це спілкування носіїв традицій з усіма охочими, тому музей і називають «живим».

Під час освітніх заходів, які у нас проводяться, сюди приїжджають носії традицій та ми організовуємо зустрічі з проведенням майстер-класів. На базі музею працює школа традиційних ремесел Одещини за 10 напрямками. З епідемією ковіду ми почали відходити від таких системних занять, але майстер-класи й зараз проходять на постійній основі. Це ліплення з глини, витинанка, степовий південний розпис, акварель, живопис тощо. Найбільш популярним у нас є ліплення з глини причорноморської іграшки свищика, який внесений до регіонального переліку. Всі майстер-класи проводять тільки носії традиції, – розказує Валентина Вітос.

У такий спосіб кожен гість Одеського обласного центру української культури стаєте відвідувачем і водночас творцем «Живого музею».

В музеї працює метод занурення в спадщину. Наприклад, глиняна іграшка «свищик». Ми не просто її ліпимо, ми розповідаємо історію виникнення «свищика» , розповідаємо про виникнення глини, про її властивості, поєднуємо ці знання зі знаннями математики (наприклад, скільки потрібно грамів глини на одну пташку, через які геометричні фігури вона робиться), – додає Валентина Вітос.

ЧОМУ ВИНИКЛА ІДЕЯ СТВОРЕННЯ МУЗЕЮ

Бажання створити такий простір виникло тому, що є багато людей, зокрема молоді, яких цікавить наша культурна спадщина, але ці традиції не можна побачити в Одесі на асфальті. На сьогодні через ці майстер-класи пройшли близько 30 молодих майстрів, які стали лауреатами стипендії президента з народного мистецтва, – пояснює Валентина Вітос.

Також виникла потреба «сконцентрувати» всі елементи НКС в одному місці, адже деякі з них «живуть» лише один день на рік.

Відтворювати їх у інший день не можна, вивозити за межі громади – теж не можна, адже це є загрозою для елемента. Це буде штучна імітація обряду. Тож ми вирішили, що варто знайти місце, де можна всі ці елементи зібрати і потім розповідати про них. Наш музей є платформою для співпраці науковців, носіїв НКС, майстрів, студентів та взагалі всіх людей, кого це цікавить, – каже керівниця проєкту.

НОВІ ЕЛЕМЕНТИ В НАЦПЕРЕЛІКУ ТА РЕГІОНАЛЬНОМУ ІНВЕНТАРІ

На рівні регіону у нас створений обласний інвентар елементів НКС Одещини. Громада, оформлює елементи й подає його в цей інвентар. Перебування в обласному інвентарі полегшує дорогу до Національного переліку елементів НКС ( ми допомагаємо з документацією). Також це певна популяризація елементу. Наразі напрацьовується думка спільно із молдаванами, у яких теж є обряд чоловічої коляди, рухати цей елемент у ЮНЕСКО, – розказала керівниця «Живого музею».

В регіональному інвентарі об’єктів нематеріальної культурної спадщини наразі налічується 19 елементів.

У Національному ж списку наразі налічується 11 елементів НКС Одещини.

У селі Банівка Болградського району до внесення до Нацреєстру готується обряд Кукерів. Це святкування Масляни, на якому зима зустрічається з весною.Складність у тому, що в Національному переліку раніше не було елементів з перерваною традицією. Кукури ж з Банівки згадувалися до певного часу, а потім обряд перервався. Двадцять років тому обряд поновився та прижився, – каже Валентина Вітос.

Також у музеї є прояви НКС, які не належать до будь-яких списків.

В громаді побутує НКС, громада її цінить та поважає, але не хоче нікуди її просувати і має на це право. Ми вносимо в наш інвентар лише ті елементи, які пройшли повну інвентаризацію. Не ті, які просто виявили, а саме ті, які пройшли стадію документування, на кожен має бути також складений план охорони, – пояснює керівниця «Живого музею».

За словами Валентини Вітос, на Одещині виявлено понад 70 елементів, які наразі проходять процес документування.

ВПЛИВ ВІЙНИ НА НКС

За словами Валентини Вітос, на будь-який елемент НКС війна має колосальний вплив. По-перше, це виїзд майстрів за кордон. По-друге, зміна складу дієвих осіб в обрядах та зміна самого обряду. По-третє, дійовими особами в обрядах часто є чоловіки, які наразі служать в ЗСУ.

Наприклад, зараз обряд Трифон Зарізан на Одещині проходить із залученням старших чоловіків. Також видозмінився обряд виконання клезмерської музики – раніше основним репертуаром клезмерів були весільні мелодії. З війною весіль поменшало, а клезмерамдоводиться виконувати похоронну музику.

Найстрашніша біда від війни – смерть носіїв. З ними закінчується все. Ті, які виїхали, ще можуть повернутися, а смерть невідворотна, – каже Валентина Вітос.

Змінився й обряд чоловічої коляди Мошул, який проводять з 24 на 25 грудня в селі Орлівка Ренійської громади.

Основна частина обряду за традицією проходила вночі, але через впровадження комендантської години наразі це неможливо. Тож громада вирішила перенести «колядування» на денний час.
Також війна впливає на елементи НКС через екологічний фактор.

Біляївська рибна юшка – це не про рецепт супу. Це про спосіб життя, до якого входить і риболовля, і розчищання русел річок, і боротьба з браконьєрами, і виготовлення риболовних снастей. Це ціла система знань. З початком війни риболовля не всюди дозволена плюс обстріли негативно впливають на екологію – підрив ГЕС змінив хімічний склад води, наслідки цього теракту можуть прийти до нас через кілька десятків років, – пояснює керівниця «Живого музею».

На Одещині, за словами Валентини Вітос, немає обрядів, яким сьогодні загрожує повне зникнення. Водночас під великою загрозою знаходиться обряд маланкування «Дітки» в селі Осички Савранського району.

В селі залишаються лише люди старшого віку і якщо й надалі в Осичках не буде народжуваності, обряд Дітки за десять років може залишитися тільки у нашому музеї, – каже Валентина Вітос.

Проте завдяки напливу переселенців Одеська область збагатилася на нематеріальну культурну спадщину з інших регіонів.

Так в 14 році на Одещині оселилися писанкарки з Луганщини і нині це дало великий плюс писанкарству Одещини. Відбувся обмін знання та взаємозбагачення, попри важке «притирання». Але творчість об’єднує завжди, – розказує Валентина Вітос.

Раніше на  USIonline.com —

Українську писанку визнали культурним надбанням людства

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.