«Зараз у українців вишиванка в серці, а не на вбранні» – отець Василь Вирозуб «фото»

«Зараз у українців вишиванка в серці, а не на вбранні» – отець Василь Вирозуб

Отець Василь Вирозуб є настоятелем одеського Свято-Троїцького храму Православної церкви України. Капелан був на борту пошуково-рятувального судна «Сапфір», яке йшло з гуманітарною місією на острів Зміїний. Священика разом з екіпажем росіяни полонили в перші дні війни. Отець Василь пробув у полоні 70 днів і впевнений, що повернувся уже в іншу Україну.

Про те, як змінилася країна за рік війни, Василь Вирозуб розповів кореспонденту Української Служби Інформації Ганні Бодровій.

Чи змінила ця війна українців?

Вся Україна змінилася за цей рік. 25 лютого я вийшов на судні «Сапфір», щоб забрати тіла загиблих воїнів зі Зміїного. Тоді була інформація, що вони всі загинули. До Зміїного ми так і не дійшли, нас зупинив той самий корабель «Москва». Росіяни тримали мене в полоні 70 днів. Коли я повернувся додому, я побачив, що вийшов я з одної України, а повернувся в зовсім іншу. Я повернувся в Україну, в якій вишиванка була закарбована в серці, а не намальована на фасадах. Де жовто-синій прапор вже майорів з гордістю, а не тому що так модно чи прийнято. Я приїхав в таку Україну, якою вона мала би бути ще з 1992-го року. Якщо вона була би такою минулого року, якщо люди від мала до стара вітались «Героям слава!» та «Слава Україні», то хто би в цю націю захотів вторгнутися?! Хто би на терена могутньої і сильної зміг би собі дозволити вторгнутися?! Ніяка імперія.

Війна почалась ще в 2014 році. Чому, на вашу думку, процес освідомлення себе як нації йде так повільно?

Якщо ми думаємо, що війна в нас рік – ми глибоко помиляємося. Якщо думаємо, що 8 років – теж помиляємося. Ця війна йде вже більше 300 років, починаючи від Катерини, коли були укази про заборону української мови і печатного слова українського. Знищена Січ, знищене Гетьманство. Нищилася і осміювалась сама суть українства. Зараз нас прийшли далі нищити. Скільки разів був спалений Київ, наші міста і села – це ми знаємо. І зараз вони роблять те саме! Тільки якщо колись вони заїжджали на конях, то зараз – на танках. Гаджети змінились, а бажання знищувати и красти так і залишилось.

Ми в дійсності діти козацького роду, ми навчились будувати. Над Києвом вже були золоті купола, а в Москві ще жаби квакали. Вони лише приходили і крали. Бо щоб навчитися будувати, треба мати таланти, треба працювати. А вони працювати не звикли. Наскільки ми продвинуті в технічному плані! Вони крадуть електрочайник, а підставку не беруть. І ось це прийшло нас звільняти.

Далі берем Радянський Союз. Сталінські репресії, Беріївські репресії. Голодомори 1938-39 роки, 1946-47 роки, вивізення в Сибір… Ця війна не закінчувалася. Нажаль, ми не вчилися на помилках наших дідів і прадідів. Коли ви переглядали Шевченка, Лесю Українку, Сосюру та Коцюбинського? А вони нам передавали цю науку, а ми не вчились. Тому й платимо зараз таку велику ціну за ці знання.

А як щодо мови? Багато російськомовних переходять зараз на українську?

Дуже багато молоді переходять на українську мову. Молодь починає думати інакше. Молодь крута, красива і продвинута. Говорячи про радянськи часи, майже всі, хто сюди приїзжав і були україномовними – переходили на російську.

Якщо ти живеш в Україні і знаєш російську, англійську, а українську не знаєш – гріш ціна твоїм знанням. Якщо резюмувати, молодь почала розуміти, що мова має значення.

Чи стало більше людей приходити до ПЦУ?

В нашому храмі стало більше людей. Стало багато молоді, приходять й ті, хто раніше ходив до церков московського патриархату. Міняється менталітет людей. Зараз інформпростір скоріше працює. Коли ЗМІ почали відкривати маніпуляцію та прикривання московською церквою сепаратизму, і коли Христом прикривають колабораціонізм, люди починають це бачити. І коли ЗМІ збирають всі такі випадки до купи, то люди починають розуміти, що це не поодинокі випадки, а система. І ця система направлена на те, щоб придушити Україну. Тоді у людей починають відкриватися очі. Чим більше ЗМІ про це говорять, тим швидше буде йти процес переходу людей до ПЦУ.

Про що зараз моляться найбільше?

Зараз змінилася якість молитви. Раніше молилися за своїх близьких родичів, зараз в першому ряду стоїть – за Перемогу. За ЗСУ. За наших захисників. Люди почали розуміти, що ми втратили саме цінне – мир. І до нас прийшов той ворог, що хоче нас знищити. А захищають нас саме наші воїни. Люди почали молитися за Україну. На ваги поставили сім’ю і Україну. Цінності стали рівнозначними.

А ви особисто змінились за роки війни?

В 2014-му році почався майдан. Але мене він тоді не цікавив. У мене була своя парафія, яка політика! Коли діти вийшли на Майдан – у них було бажання йти в Європу. Це вже їх держава, тож їм і вирішувати, якою вона буде. Але коли наших дітей побили, і жорстоко били, тоді вийшли вже батьки. І батьки сказали: «Ми – вільна нація! Ми не дозволимо нікому бити наших дітей!».

Я вийшов, щоб змінити хоча б щось в цій державі. Ось так почався мій Майдан, і так змінився мій кругозір священика. Потім почалися Луганськ і Донецьк. Ці діти, які були на Майдані, пішли на Схід захищати державу. Де має бути пастор? Зі своїм народом. І я поїхав туди допомагати як волонтер. Бо в той час армія була гола і боса, не було навіть термобілизни, не кажучи вже про берци, зброю та бронежилети. Ми вишукували всі ці речі щоб допомогти тим дітям, які стоять і боронять державу. І навіть за таких умов хлопці зі звичайними рушницями в руках зупинили «другу армію світу».

Що найважче в службі капелана?

Якщо ти приступаєш з душею і серцем до служіння капеланського, ти стаєш другом, братом, батьком, ти стаєш усім для цього солдата. І для його рідних. Бо ти стаєш їхнім. Коли ти привозиш загиблого героя додому, бачиш очі його дитини, і треба знайти слова, щоб її втішити, ти розчиняєшся в тих очах, у тебе з тою родиною болить серце.

Я не знаю, яке повинен той народ покаяння принести і перед богом, і перед нашим українським народом, щоб його було пробачено. Я не знаю, скільки їм поколінь відмолювати те, що вони наробили на нашій землі. Ми повинні не впустити цю війну в свою душу, щоб не стати злобними орками. За те і молимося, щоб не війшли злоба і ненавість в серця.

Як же тоді відноситись до росії?

Ми повинні пам’ятати. Ось цей гріх, що вони створили, ось цю злобу, що вони вчинили – це повинно бути записано десь на мармуровій стіні золотими буквами щоб десятки поколінь пам’ятали, що зробила росія. Але ми не повинні плекати злобу в серці, щоб ми не стали ордою. Ця війна між добром і злом. Між тоталітарним режимом і цивілізованим світом. Війна між сонцем і темрявою. Ми повинні перемогти, бо інакше нас просто знищать.

Я був в полоні. Я бачив, проти кого ми воюємо. Вони нас просто ненавидять. Ця нація нас ненавидить. Подивіться на Бучу, Ірпінь, – скільки знищено народу! Ізюм – стертий з лиця землі, Мариупіль – знищений, Оленівка – близько 50 чоловік спалили в бараках, щоб приховати свій злочин! Це не люди, це сатана йде! Я навіть не знаю, що треба росказати людині і про які цінності, щоб йти вбивати сусідів. Вони просто нас ненавидять. Але Бог і весь світ на нашій стороні.

Розкажіть про полон. Про що вони хотіли дізнатися під час допитів?

Спочатку нас привезли до Севастополя. Там на гаупвахті ми пробули близько десяти днів. Було багато допитів. Питали одне й те саме. «На какую службу работаешь», «в каком отделе, поп, работаешь», «на какую разведку работаешь» и «знаешь ли место нахождения Бандеры». Я спочатку не міг зрозуміти, що це за останнє питання таке. Ну хто не знає місто знаходження Бандери? А потім я зрозумів. Вони настільки необізнані, що мислять за аналогією Кадиров – кадировці, Бандера – бандерівці. Настільки вони непросвідчені. Таким народом легко маніпулювати і керувати. В полоні у мене було дежавю, що я знову попав в СРСР.

У мене колись була ілюзія, що путіна повинен зупинити його народ. Невже настільки народ нерозумний? Його повинен був зупинити народ, його олігархи, його радники. Вони мали сказати, що це абсурд – робити війну в центрі Європи. Ніхто його не зупинив. Цей весь народ винен. Винна церква. Путін і Кирилл – дві руки однієї системи.

Після Севастополя нас перевели вже в росію, в СІЗО міста Старий Оскол, там почались катування. Били, катували струмом, заганяли під нігті цвяхи. Пам’ятаю, більш трьох діб був без води, їжі і сну, мене роздягали до гола і кинули в холодну кімнату, де температура була 6-7 градусів. Кімната 2.5 на 3 метри, оббита резиною, вона так і називалася – «резинка». Катували заради катувань, щоб насолодитись своєю зверхністтю. Коли нас водили на прогулянки, на нас травили собак. Якщо заповільно йшов, били резиновою дубиною по нирках і коли ти падав, доганяли чоботами. Іншого полоненого капелана руський солдат одного разу вдарив ногою. Той спитав його, за що. Росіянин відповів «было бы за что – убил бы». За те, що ти є. За те, що ти українець.

Як вас зустріли в храмі після всього пережитого?

Коли я був в полоні, йшов пасхальний тиждень. Я мріяв, що на Великдень встану в храмі та привітаю всіх «Христос воскрес!» і почую у відповідь «Воістину воскрес». Шостого травня, в п’ятницю, я повернувся до Одеси, та вже в неділю проводив службу. Люди плакали та обіймали мене, я теж плакав.

Зараз ви продовжуєте допомагати захисникам України?

Зараз теж їзджу на фронт. Допомагаємо нашим морпіхам, 28-ій бригаді. Привозимо гуманітарку. Збираємо на колеса для автівок, на дрони, на пристрої нічного бачення тощо. Забезпечення армії зараз, звичайно, покращилося порівняно з 2015-м роком, але все одно на плечі волонтерів лягає багато потреб військових.

***

Господь нас береже. Вони казали, що знищать нашу інфраструктуру і ми замерзнемо зимою. Так зима видалася тепла! Європа гріється сонцем, середня температура +10. Це лише тепловий режим! Весь світ встав на сторону України! Не просто так ми хохли. Ми діти сонця. Якщо ми залишаємося без електрики, ми не залишаємося без світла. Якщо в нас вимкнуть опалення, ми не залишимося без тепла. Бо все це в наших душах. І це ні в якому разі не можна втратити.

Раніше на USIonline.com

«Наша перевага над ворогом – це мотивація» – одеський активіст, який боронить Україну

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.