Вбиті та закатовані: кого поховали у лісі біля Ізюму

Що відомо зараз про загиблих – у матеріалі Української Служби Інформації.

Вмирали під завалами будинку: історія вбитої родини

Світлини цієї родини облетіли мережу. Адже їх могили відрізняються від інших – на хрестах написані не номера, а імена і дати. Маленька Олеся з Ізюму не дожила місяць до свого 6-річчя. Разом з мамою, татом та старшою сестрою вона загинула 9 березня.

Мама Олесі, 31-річна Олена Столпакова, часто публікувала фото своїх дівчаток. Вона мала свою крамницю подарунків, ії чоловік Дмитро теж був підприємцем та грав у футбол. Родина полюбляла активно проводити вихідні, а Олена часто брала участь в організації заходів у місті. Маленька Олеся займалася народними танцями та готувалася піти цього року у перший клас, старша Саша мала відсвяткувати 9-річчя у серпні.

Після деокупації стало відомо, що одного дня загинуло одразу декілька поколінь цієї родини.

Імена членів загиблої родини:

• Столпакова Олеся Дмитрівна, 27.04.2016 р. н.
• Панюхно Олександра Антонівна, 22.08.2013 р. н. (донька Олени від першого шлюбу)
• Столпакова Олена Олександрівна, 01.02.1991 р. н.
• Столпаков Дмитро Сергійович, 03.05.1988 р. н.

Батьки Олени:

• Жихарьов Олександр Іванович, 04.01.1973 р. н.
• Жихарьова Тетяна Євгенівна 16.01.1973 р. н.

Молодша сестра Олени:

• Жихарьова Марія Олександрівна, 13 років.

Уся велика родина жила у різних квартирах однієї багатоповерхівці на вулиці Першотравневій. Вони загинули, коли переховувалися у підвалі. Сусіди кажуть, що російська авіація скинула на будинок авіабомбу, це разбило будівлю вщент. Допомогти людям, які опинилися під завалами, мешканці інших будинків не могли – рашисти не припиняли артилерійський вогонь. Разом зі Столпаковими загинули і ще близько 50 сусідів – серед них теж цілі сім’ї . Багато хто з них загинув відразу, але інші задихнулися під завалами.

Ми усі про це знали. Моя 81-річна бабуся увесь цей час продовжувала жити в Ізюмі. Зв’язку майже не було, але завжди знаходилися добрі люди, які знаходили можливість подзвонити – для цього треба було зібратися на макушку Кременця. Я бачила світлини рідного міста і не могла це зрозуміти – що його більше немає. Моя подруга зателефонувала мені ще у квітні і сказала: Ліза, вони були там у будинку біля школи, якій розвалився навпіл, вони ховалися там в укритті. Її батьки та молодший братик. Увесь цей час вона жила надією, що вони живі. Але одного разу з’явилося нова інформація – вони усі поховані у лісі під номером 206,.. – розповіла мешканка Харкову Єлизавета Пархомчук.

Рука героя: історія Сергія Сови

Фото руки закатованого солдата з патріотичним браслетом також облетіло світ. По татуюванням свого чоловіка впізнала дружина героя Оксана Сова. Родина – з міста Нікополь Дніпропетровської області.

36-річний боєць нашої славетної 93-ї бригади «Холодний Яр» Сергій Сова. У Героя залишилося двоє дітей. Вічна Слава Герою! – прокоментувати в  обласному інформаційному штабу Дніпропетровської області.

Сергій був спортсменом – кандидатом у майстри у боксі, а також кінологом. Це була їх родинна справа: разом з дружиною вони виховували багато собак-чемпіонів.

Я впізнала свого чоловіка за численними татуюваннями й жовто-синіми браслетиками, з якими Сергій не розлучався з 2014 року. Ці браслетики як обереги йому подарували діти, – розповіла Оксана.

14-річний син Сергія написав петицію до президента, у якої просить якнайшвидше дати змогу поховати тато, а також присвоїти йому звання Героя.

Єксгумація триває

На даний час вже єксгумовано 146 тіл.  Роботи тривають.

Переважна більшість з тих, кого вже ексгумували – це цивільні особи, в тому числі двоє дітей. У частини загиблих є ознаки насильницької смерті, є тіла зі зв’язаними руками та слідами катувань. У померлих також виявлені мінно-вибухові травми, осколкові та колото-різані поранення. Усі тепла відправляються на судово-медичну експертизу для остаточного з’ясування причини смерті, – розповів голова військової адміністрації Харківської області Олег Сінєгубов.

Свідчення тих, хто вирвався з окупації

Увесь цей час мешканці Харківської області не могли розповісти про те, що з ними відбувається. Але є ті, хто попри небезпеку змогли вирватися з окупації і писали свої свідчення.

Я жила в Ізюмі під час окупації. Ми ходили шукати їжу. Ходили за міст. Ходили по дворах і просили продати щось поїсти. Коли йшли назад, нас зупинили російські солдати. Сказали, міст зараз зачинений, почекайте, йде важлива операція. Ми чекали. І побачили. Те, що я побачила, не уявляла навіть у страшному сні. Через міст на ковдрах переносили трупи людей. Неприкриті, понівечені, чоловіків, жінок, дітей. Мозок відмовлявся вірити очам! Я заціпеніла. І цей ланцюжок, здавалося, був нескінченний. А потім тіла кидали у вантажівку. Просто, з ковдр, розгойдували і кидали у вантажівку. І йшли за новими. Я бачила це на власні очі. Я – свідок. Також ховали людей просто у дворах біля будинків. Кажуть, в Ізюмі загинула тисяча людей. Це неправда. Набагато більше, – розповіла мешканка Ізюму Наталія Сухова.

Раніше на USIonline.com —

Я ховалася у дивані: розповідь дівчини «азовця» про окупацію Ізюму на Харківщині

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.