В Одеському літмузеї проходить виставка, присвячена двом митцям Розстріляного відродження

Про це повідомляє пресслужба Одеського літературного музею.

Зараз, коли Україна знову відстоює свободу, опір 1920–1930-х отримав новий сенс, та став більш ніж історія.  Експозиція, представлена в літературному музеї, – не лише повернення до біографій. Це переосмислення доби, коли українська культура створювала свої найпотужніші модерні проєкти, попри тиск імперії. Сьогодні їхні тексти Йогансена та Михайліва перечитуються у новому контексті, як доказ того, що український голос не вдалося зламати.

Виставка запрошує до діалогу про відповідальність пам’яті, про тяглість українського мистецтва, про сміливість бути собою — тоді і сьогодні, – наголошують у музеї.

Довідка УСІ:

Письменник, поет, перекладач Михайло Гервасійович Йогансен (1895–1937) народився у Харкові, закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету, володів давньогрецькою, латинню, скандинавськими та слов’янськими мовами, англійською, німецькою, італійською, іспанською та французькою. Його ранні вірші — німецькою, але саме українська мова стала для нього природним творчим диханням.

У 1921 виходить перша поетична книга «Д’горі». За сімнадцять років роботи він створює вісім книг віршів, десять прозових видань, чотири дитячі та дві літературознавчі праці. Його пригодницький роман «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших», виданий під псевдонімом Віллі Вецеліус, стає першим українським бестселером.

Йогансен — співзасновник «ГАРТА» та «ВАПЛІТЕ», близький до Миколи Хвильового і Володимира Сосюри. У 1927–1928 роках працює на Одеській кінофабриці ВУФКУ, де разом із Юрієм Тютюнником створює сценарій фільму «Звенигора», поставленого згодом Олександром Довженком.
18 серпня 1937 року поета заарештовують за обвинуваченням в «антирадянській, націоналістичній діяльності». 27 жовтня 1937 року його розстріляно.

Майк Йогансен був реабілітований у 1958-му.

У виставці звучить його пророчий вірш 1921 року — текст, який зчитується сьогодні майже буквально:

І ви, що до небес мости
Своєю окропили кров’ю…
Простіть ви нас. Іде́мо. Йти
Ще довго.

Юхим Спиридонович Михайлів (1885–1935) — художник, поет, мистецтвознавець, уродженець Олешок на Херсонщині. Навчався у Строганівському художньо-промисловому училищі та Московському училищі живопису, скульптури й архітектури.

З 1912 року оформлює книжки, публікує поезію в журналах «Дніпрові хвилі» та «Рідний край», пише рецензії та мистецтвознавчі статті. Його книга «Кераміка на Україні» включає розвідки про Г. Нарбута, О. Мурашка, М. Жука.

Працює у Музеї старожитностей ім. О. Поля в Дніпрі; викладає у Першій українській гімназії ім. Т. Шевченка в Києві та в Миргородському художньо-промисловому інституті; очолює Київську філію Асоціації художників Червоної України. З 1920 року входить до мистецької ради Київської Художньої Академії, викладає у Київському вищому інституті народної освіти ім. М. Драгоманова. У 1921–1924 роках очолює Комітет пам’яті Миколи Леонтовича — разом із Гнатом Хоткевичем, Лесем Курбасом, Борисом Лятошинським та іншими.

У 1934 році його безпідставно заарештовують за «підготовку збройного повстання». На засланні Михайлів продовжує малювати, пише вірші, працює декоратором і мріє повернутися додому.
У березні 1934 року Михайліва було заарештовано за звинуваченням у приналежності до Української військової організації (УВО) і засуджено до трьох років заслання на Північ Росії. Він помер на засланні в місті Котлас Архангельської області 15 липня 1935 року.

Юхим Михайлів був реабілітований 1989-му.

Раніше на  USIonline.com —

Таємниці життя українського поета Василя Симоненка (відео)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.