Укриття як простори сили: як Херсон і Одеса долають стрес під час війни (фото, відео)

Читайте статтю на сайті Української Служби Інформації.

Укриття як простір здоров’я та відновлення

Уже понад три роки у Херсоні не вщухають вибухи. Місто, яке раніше жило насиченим соціальним і культурним життям, поступово спорожніло. Через постійну небезпеку та виїзд бізнесу, зачинення спортивних і культурних центрів, херсонці опинилися в ізоляції, без звичних місць для спілкування та підтримки.

Малювання, майстер-класи, зустрічі – кожен тиждень у хабі розписаний майже погодинно. Джерело: Наталія Бімбірайте 

Перед громадськими організаціями постало питання: поставити все на паузу або шукати нові шляхи?

Громадська організація «ІРЦ Правовий простір» обрала другий варіант: адаптуватися до умов війни і дати людям нову точку опори.

Через активні обстріли єдиний варіант реалізувати проєкт і залучити людей — це створити для них безпечні умови, — розповідає директорка організації Наталія Бімбірайте.

Команда знайшла підвальне приміщення в більш-менш тихому районі, розробила проєкт, залучила міжнародних партнерів і разом з ОСББ облаштувала хаб «На розі». З 2024 року тут проходять заняття з пілатесу, тренінги, курси з домедичної допомоги, арттерапія, а також різноманітні зустрічі, які допомагають херсонцям знижувати рівень стресу, підтримувати фізичний і психологічний стан

Один із найпопулярніших напрямків, який об’єднав підлітків, дорослих і літніх людей – це пілатес. У хабі «На розі» вже сформувалася група з 12 учасників, які двічі на тиждень збираються на заняття навіть коли немає електроенергії.

Я кілька років займалась пілатесом і вирішила не лише тримати себе у формі, а й допомогти іншим – розповідає тренерка Оксана Журавльова. – Люди приходять, спілкуються, займаються навіть попри обстріли і відсутність світла. У комплексі вправи які зміцнюють м’язи, покращують гнучкість, але найголовніше, допомагають поєднати фізичний і внутрішній стан. Ми вчимося тримати рівновагу.

Для тренування використовують сучасний інвентар, драйвову музику та обов’язково гарний настрій. Джерело: Наталія Бімбірайте  

Заняття проводять двічі на тиждень – у середу й суботу. Графік не змінюють навіть через проблеми з електроенергією. Тренерка каже: люди звикли, що з 16:00 до 17:00 у спортивному одязі та з гарним настроєм мають бути в хабі.

Якщо немає світла, на допомогу приходить зарядна станція, ліхтарики й музика з телефону. Наші люди їздять велосипедами з інших мікрорайонів, хтось групується і йде пішки, бо не ходить громадський транспорт. Попри всі ризики люди живуть, працюють і не забувають про себе. Сили дають відгуки людей. Коли кажуть, що спина болить менше, що краще сплять, що рекомендують друзям – тоді розумієш, що все недаремно, – додає тренерка з пілатесу Оксана Журавльова.

Тренерка намагається знайти індивідуальний підхід до кожного. Якщо треба – спрощує вправу або пропонує легший варіант. Джерело: «Херсон плюс»

Тренерка підлаштовується під учасників: якщо комусь важко – вправи спрощує, адаптує. Усе, щоб кожен відчував комфорт і розвантаження.

Тіло – перше, що реагує на стрес. Затискачі, безсоння, болі в спині — це не просто фізика, це саме наслідок тривалого стресу. Через рух і дихання ми повертаємо контроль і впевненість. Коли починається дихальна частина, в нашому імпровізованому залі стихає все. Вперше за день люди перестають дивитися в телефони. Просто дихають, – ділиться пані Оксана.

Серед учасниць – жінки різного віку. Деякі – переселенки, інші – залишилися в місті від початку повномасштабного вторгнення. Наприклад Любов Анатоліїївна має проблему з хребтом, у неї защемлення сідничного нерва. Коли вперше прийшла, казала, що не зможе нічого. Тепер вона сама стежить за поставою й підказує новеньким як правильно лягати на килимок.

Я не вірила, що в мене вийде, адже пілатес – це ж навантаження, гнучкість, а я ледве нахилялася. Але тренерка все пояснила, підтримала, вправи підлаштувала під мене і з часом болі в спині стали меншими. Мені ще й пощастило: укриття, де проходять заняття, облаштували просто в моєму будинку. Тож я не пропускаю жодного разу і взагалі готова ходити щодня, – ділиться пані Любов.

Любов Анатоліївна на заняттях з пілатесу. Джерело: «Херсон плюс»

Для херсонки Жанни Володимирівни ці заняття стали корисною звичкою. Вона мешкає в іншому мікрорайоні, тому часто після тренувань долає шлях пішки і намагається їх не пропускати.

Я прийшла на заняття, бо це необхідно для здоров’я, для якості тіла, для емоційного підйому. Хочеться бути серед людей, бо живого спілкування зараз бракує. Тут розслабляєшся, відчуваєш спокій. Ми сміємось, обмінюємось порадами, підтримуємо одна одну. Дякуємо, що подумали про нас і відкрили такий центр в укритті, – ділиться херсонка, Жанна Володимирівна.

Схожі тренування в укриттях практикують у Чернігові, Запоріжжі, Харкові та інших прифронтових містах. ГО «ІРЦ Правовий простір» відкриті до співпраці з партнерами як із Херсона, так і з інших регіонів, готові ділитися досвідом.

Ми бачимо, як люди змінюються буквально на очах. Коли жінки приходять вперше, вони зазвичай зажаті, нерішучі, не вірять у свої сили. У багатьох страх руху, страх болю, а ще сором через тіло, яке наче вже не слухається. Але через кілька занять з’являється легкість у плечах, зникає напруження. Вони починають усміхатись, більше говорити, дихати глибше. Це  не лише сила регулярного фізичного навантаження а й дбайливого простору, підтримки і спільноти, – підсумовує директорка організації Наталя Бімбірайте.

Карате в укритті – сила і спокій у прифронтовому Херсоні

Понад 400 кілометрів щотижня – такий шлях із Одеси до прифронтового Херсона і назад долає майстер спорту міжнародного класу з карате Руслан Хомутенко. Не зупиняють його ворожі обстріли, побита уламками автівка, адже знає – там, в укритті, на нього з нетерпінням чекають діти.

Тренер-одесит регулярно приїздить до Херсона і все задля того, аби допомогти діткам Джерело: власний архів Руслана Хомутенка

Через війну сучасні спортзали з інвентарем довелося змінити на підземні сховища. Тут товсті стіни, немає вікон, але затишно, тепло й безпечно — саме те, що потрібно дітям у прифронтовому місті.

Пам’ятаю, як херсонці голіруч виходили проти танків — це вразило мене до глибини. А коли після деокупації побачив багато замкнених, тривожних дітей, зрозумів: маю діяти. Я запропонував безоплатні тренування з карате, щоб повернути дітям рух, радість і живе спілкування. Навіть у темному укритті, при ліхтариках. Головне, щоб вони відчували підтримку, — розповідає Руслан Хомутенко.

Руслан Хомутенко разом з малечею готується до тренування, де відпрацьовуватиму нові навички. Джерело: власний архів Руслана Хомутенка

За рік тренувань маленька група з двох-трьох дітей перетворилася на команду із 50 юних каратистів – від п’ятирічок до підлітків. А загалом тренування вже відвідали понад 3 000 дітей. Щочетверга в облаштованому укритті займаються одразу п’ять груп. Хтось уже має власне кімоно, але, як каже пан Руслан, достатньо мати і зручний спортивний одяг та головне – бажання тренуватися.

Херсонські діти максимально вмотивовані, вони долають страх, роблять спробу знову і знову. За цей рік вони дуже змінилися і виросли на моїх очах, – говорить Руслан Хомутенко. – Вони все частіше усміхаються, не акцентують увагу на невдачах, краще йдуть на контакт, вправніше працюють в парах і навіть вже товаришують поза тренуваннями. Це дуже важливо.

Завдяки благодійникам діти мають спеціальний інвентар для тренувань  Джерело: Active Kids Kherson

Під час тренувань активність дітей не звужується на відпрацювання технік карате. Вони виконують різні вправи з м’ячем, на матах, у парах. Спочатку показує тренер, а вони вже намагаються повторити. За потреби Руслан Хомутенко готовий підтримати, показати ще і ще. Але закликає всіх учасників бути зосередженими.

Якщо взяти теорію і методику фізичного виховання, то база у всіх видів спорту однакова, а вже далі є спортивна спеціалізація. Тому 60% наших тренувань – загальна база, а 40% – спеціалізація карате. Я завжди все показую, детально розповідаю. Наприклад, якщо ваш лікоть на лінії плеча, а кулак на лінії протилежного плеча це і є хікіте, то він витримає навіть мою вагу. Бо не сила головна — а техніка і концентрація. Це той базис, з яким дитина зможе долучитись до будь-якого виду спорту в будь-якому місті, – говорить пан Руслан.

Діти із задоволенням приходять на тренування — це можливість тримати форму й спілкуватися з однолітками Джерело: програма Active Kids Kherson

Пан Руслан не лише тренує дітей у Херсоні, а й запрошує на заняття та відпочинок до Одеси. Зі слів тренера, там зовсім інша атмосфера, яка допомагає дітям розкрити свій потенціал. Серед вихованців є талановиті діти, які вже готові змагатися на серйозному рівні.

У Херсоні багато талановитих дітей, і дуже хочеться дати їм більше можливостей. Наприклад, є Вероніка – вона займається у цирковій студії та паралельно карате. Дуже швидко навчається, має великий потенціал, може виборювати «золото» на турнірах. Якщо її родина вирішить виїхати – знайдемо їй місце для тренувань у будь-якому клубі. А херсонець Михайло вже переїхав до Одеси, займається у моєму клубі і готується до змагань. У нього стала краща координація, тіло гнучкішим, пришвидшилася реакція. Бо там, де спокійніше, у дитини не загальмована нервова система, і результати не змушують довго чекати, – ділиться Руслан Хомутенко.

Для багатьох дітей з Херсона карате стало способом подолати стрес, повернути впевненість, навчитися захищати себе і довіряти людям.

Мені ці тренування дуже потрібні – вони допомагають стати сильнішим, здоровішим і впевненішим. Тут я не просто рухаюся, а й вчуся краще контролювати тіло, швидше реагувати. А ще тут весело: ми спілкуємося, жартуємо, знаходимо нових друзів. Найбільше мені подобається відпрацьовувати удари  – особливо, коли б’ємо грушу. Тоді ніби випускаєш всю злість і стає легше, – говорить Олександр.

А ось херсонка Карина виявила бажання відвідувати заняття, щоб навчитися себе захищати.

Однолітки неодноразово чіплялися до мене, ображали. І я вирішила: досить. Попросила батьків записати мене на бокс або карате. Уже вдруге на тренуванні – і мені дуже подобається. Тут драйвово, приємна атмосфера, і головне я вчуся давати відсіч, – ділиться дівчинка.

Карина вже має навички і дає відсіч своїм одноліткам.  Джерело: «Херсон плюс»

Херсон – не єдиний прифронтовий регіон, де попри небезпеку продовжуються тренування в укриттях, говорить Руслан Хомутенко, а також наводить приклади:

У Глухові на Сумщині, за кілька кілометрів від лінії фронту, тренерка щоденно займається з дітьми. У Харкові – щоденні заняття, попри постійні обстріли. А спортсменка Олександра Шолохова із Запоріжжя – третя у світовому рейтингу з карате, чемпіонка Європи – продовжує тренуватись і тренувати в умовах небезпеки. І якщо в інших регіонах тренери часто працюють самотужки, то в Херсоні я маю потужну підтримку – від місцевих організацій, міжнародних партнерів. Це дуже допомагає не зупинятися.

За потреби пан Руслан готовий поділитися з колегами напрацюваннями та досвідом – як краще облаштувати укриття, що треба змінити і як сфокусувати увагу дітей.

Аромат мистецтва: малюють вином і спеціями, щоб перемогти стрес

У прифронтовому Херсоні, де щодня лунають вибухи, а люди живуть між обстрілами та дроновими атаками, з’явилося місце, де білий аркуш перетворюється на мистецтво, а емоції – на колір. І фарбами стають кава, вино та спеції.

Світлана Русин – творча особистість. Вона розмальовує одяг, створює новорічні іграшки, цікавиться писанкарством. Джерело: Світлана Русин 

Двічі на тиждень херсонці збираються на творчі зустрічі, аби бодай на кілька годин відчути спокій і емоційне полегшення. Ініціаторка цих занять – майстриня Світлана Русин. До повномасштабної війни вона керувала художньою студією в Олешках. Потім – окупація, евакуація, Ужгород. А з поверненням у Херсон – новий сенс творчості, який став для неї й земляків не просто захопленням, а справжньою терапією.

Як тільки я повернулася, вирішила проводити майстер-класи, щоб хоч трохи змінити настрій у місті. І на моє здивування – люди відгукнулися. Їх не зупиняють обстріли: приїжджають на велосипедах, приходять дворами, гуртуються. Бо знають, що попереду дві години, де можна видихнути й зануритися в мистецтво. Хтось уперше за десятки років бере в руки пензель, з нетерпінням чекає, коли висохне малюнок. І це мене надихає, – розповідає пані Світлана.

До творчості долучають людей різного віку — таке мистецтво корисне для всіх Джерело: Світлана Русин 

Її майстер-класи – це не лише про творчість, а й про відчуття. Пряні аромати, теплі відтінки, натуральні матеріали допомагають висловити емоції й відволіктися від реальності війни. Люди дивуються, коли бачать результат: без фарб і фломастерів – лише кава, куркума, паприка, вино.

Спочатку всі трохи нервують – не вірять, що вийде щось гарне. Тому я детально пояснюю техніку: показую, як правильно розводити спеції, чим відрізняються відтінки домашнього й магазинного вина, які кольори дає розчинна та заварна кава. Розповідаю, що це – як акварель, тільки з природними барвниками. І ними можна керувати: додаєш більше або менше води – і вже зовсім інший ефект. Куркума дає яскравий, сонячний колір, якого не знайти в жодній фарбі. А паприка – теплий, «цегляний» тон», – ділиться майстриня.

Малювання кавою, вином і спеціями – це не лише про кольори. Це про залучення всіх органів чуття. Теплі, м’які відтінки заспокоюють зір – вони не дратують, не збуджують, а огортають, наче плед.

Аромат кави, прянощів або домашнього вина діє, як ароматерапія: знижує рівень тривожності, допомагає вирівняти дихання, послабити внутрішнє напруження.

Сам процес неспішний, текучий і має майже медитативний ефект.

Щоразу до таких майстер-класів долучаються від 8 до 12 херсонців різного віку. Разом вони малюють спогади, мрії, улюблені місця: пейзажі, натюрморти, абстракції. Один із найемоційніших уроків — спільне зображення неба крізь крони дерев.

Згадували, як у мирний час ми могли просто поїхати до лісу, насолоджуватись його тишею й красою. Малювали вид знизу вгору – небо, крони дерев, які наче обіймають тебе з обох боків. Здавалося, що лежиш на землі й дивишся вгору… Цей процес захоплює, всі замовкають, занурюються в спогади. У цьому щось дуже живе й справжнє, – додає Світлана.

Ось такі неймовірні пейзажі зобразили херсонці за допомогою спецій, кави та вина.  Джерело: Світлана Русин 

Тут не оцінюють техніку й не вимагають результату – головне, щоб кожна людина змогла на мить зупинитися, видихнути і почути себе. Саме так говорить пані Марія, яка вперше прийшла на майстер-клас і залишилася в захваті.

Я прийшла просто спробувати щось нове, а залишилася з відчуттям, ніби побувала в іншому світі. Так тепло, затишно, без тривоги. Коли малюєш кавою, ще й той аромат – здається, що зранку в саду улюбленої дачі, а не в укритті. Тут не треба вміти малювати, головне – бажання, – говорить пані Марія.

А ось і натюрморт – натуральні кольори гармонійно доповнюють одне одного. Джерело: Світлана Русин

Світлана Русин – приклад того, як навіть у найтемніші часи можна створити простір світла. Арттерапія стала не лише способом впоратися зі стресом, а й справжнім інструментом єднання громади. Те, що починалося як ініціатива однієї людини, переросло у маленьку спільноту відновлення – творчого, емоційного, людського. Світлана Русин довела: навіть у місті на лінії фронту можна малювати життя — ароматне, щире, тепле. І кожна така картина — це ще один крок до внутрішнього спокою.

Одеський комік перетворив укриття на сцену — і допоміг людям пережити тривогу

Коли лунає повітряна тривога в Одесі, більшість людей механічно прямує до укриттів, аби вберегтися та пересидіти. Проте в одному з місцевих сховищ усе пішло інакше: замість мовчазного очікування — живе шоу. Імпровізоване, без мікрофона і сцени. Але щире настільки, що стало терапією та потрапило до рекомендацій соцмереж.

Під час чергової повітряної тривоги в Одесі комік Андрій Катцман не розгубився — й замість паніки зробив імпровізовану сцену прямо в укритті. Його жарти й щирі історії допомогли десяткам людей переключитися з тривоги на сміх.

В першу чергу я зробив це, щоб заспокоїти свою дівчину Катю. І, не знаю, трохи розважити себе. Я взагалі збирався йти на прогулянку. А тут тривога, паніка… І я подумав: ну добре, давайте хоч щось зробимо з цього моменту, – згадує Андрій Катцман.

Андрій Катцман почав з того, що став допомагати людям сідати, давати вказівки — інтуїтивно, не як ведучий, а як той, хто бере відповідальність. І це несподівано спрацювало. Уже через кілька хвилин Андрій почав жартувати, читати підготовлені скетчі, розповідати історії зі свого життя — зокрема й про те, як познайомився зі своєю дівчиною. Люди почали слухати, сміятися, а головне — забувати, що зовні літають ракети.

Люди були в паніці. Хтось запитував: «Ви взяли квитки? Неважливо, проходьте, сідайте». Вони не могли зрозуміти, що відбувається — і це їх переключило. Невідоме, але не страшне — це краще, ніж просто чекати біди. Люди слухали, і все. Але увімкнулися, захопилися. Це було щось спільне, і це знизило напругу. Сміх — найпотужніший заспокійливий, якщо він щирий, – додає Андрій.

Сам хлопець з Харкова. Приїхав в Одесу через повномасштабну війну. За освітою, він економіст, зараз працює на ринку, має свій канал Тік-Ток, де жартівливо розповідає про одеське життя. Кілька роками раніше, він отримав досвід роботи з людьми, які борються з залежностями. Каже, в екстремальних ситуаціях головне — перемкнути увагу.

Люди інтуїтивно тягнуться до пісень, жартів, бо так зупиняється паніка. Так мозок знижує тиск страху. І найкраще — це живе спілкування. Без сценаріїв. Сцени в укритті не було, а вона  виявилася потрібною. Людина повинна відчувати себе в безпеці, щоб розслабитися. Але ще важливіше — відчути єдність. Що ти не один у своїй тривозі. Що є хтось поруч — смішний, щирий, живий, – розповідає хлопець.

Після цього виступу в укритті, було ще кілька. Люди розслаблялися та трохи забували про атаку ззовні. Андрій Катцман вважає, що такі речі варто перетворити на систему. Бо іноді одна весела історія може зробити більше, ніж година тиші.

Жити — це рухатися, дихати, сміятись, поки стріляє

Після стендапу в укритті, який організував одеський комік Андрій Катцман, ми звернулись до фахівчині, аби зрозуміти, чому подібні ініціативи — це не просто розваги, а глибинна психологічна потреба.

Гумор, пісні, танці — це природний спосіб знизити рівень стресу. Людина ніби «вмикає життя», щоб не дати страху паралізувати себе. Коли стає страшно, психіка шукає, як розрядити напругу. Увімкнути пісню, посміятися, просто заговорити до когось — усе це допомагає нашій нервовій системі не зламатися. Особливо в компанії. Колективна дія — це відчуття «я не сам», і воно дуже цілюще. Коли ми чуємо жарт або пісню — ми дихаємо і реагуємо. А це значить, що ми «тут і тепер», ми не заморожені. Це дуже важливо під час стресу, як ліхтарик у темряві. Маленький, але дозволяє бачити інших. А коли бачиш інших — уже не так страшно. І якщо хтось інший починає співати, чи читати вірші, не думайте, що з ним щось не так. Навпаки. Ці дії — маркери часу, – розповіла психологиня Сусанна Кириченко.

Сусанна Кириченко

Такі дії зазвичай відбуваються неусвідомлено. Це — біологічний інстинкт, інструмент виживання. Чи «аварійна система» організму, що запускається при загрозі. Проблема в тому, що навіть коли реальна небезпека минає — тіло продовжує «горіти» в стресі.

Наш організм при стресі включає інстинкт самозбереження, і допомогає відновитися. Тому ми жартуємо, співаємо, танцюємо. Це механізм, який працює, як енергозбереження для нас. Допомагає відновити почуття контролю над життям. Я думаю, що я роблю що я хочу, я зараз придумала собі щось робити і я це роблю. У мене  відчуття, що я контролюю хоч щось. І тоді знижується рівень стресу. Коли ми підключаємо своє тіло, під’єднуємо дихання, ми знижуємо рівень стресу в тілі. Тобто, ми тілу допомагаємо справитися з тим, що нас оточує. Стрес приходить із зовні, а ми можемо хоч щось контролювати всередині себе, – зазначає психологиня.

Коментар Сусанни Кириченко

Стіни теж можуть допомогти. Особливо — якщо це Казковий тунель.

Ми запропонували психологині відвідати одне з найнезвичніших укриттів Одеси — Казковий тунель. Це 200 метрів підземного простору, прикрашеного мозаїками з 70-х років: дельфіни, фантастичні тварини, казкові сюжети. Тунель з’єднував одеський санаторій «Магнолія» з пляжем «Дельфін» — допоки його не закрили у 2014-му через будівництво. Десять років поспіль тунель повернувся до життя — як укриття. Для відпочиваючих його відкрили у 2024 році. Без офіційної реконструкції, без дорогих ремонтів. Але з головним — відчуттям змісту і атмосфери.

View this post on Instagram

A post shared by УСІ Новини Півдня (@usionline)

Психологиня Сусанна Кириченко вперше заходить у Казковий тунель, який сьогодні працює, як укриття

Знайти цей тунель не дуже легко. Місцеві продавчині морозива та охоронці кажуть, що перехожі щоразу звертаються до них із питанням підказати шлях. Річ у тім, що гугл-карти вказують шлях, який веде через численні забудови, які отримали статус приватної територіі, через яку не пускають. Але відвідувачам укриття варто звернути увагу на пляж для людей з інвалідністю. Укриття знаходиться навпроти нього. Місцеві радіють такому прохолодному укриттю, проте зазначають, що варто його доробити, зокрема, додати вказівники.

Мені там подобається, але якщо б там зробили світло, там було б дуже красиво, – каже відвідувач тунелю Микола.

Там прохолодно, добре. Тільки більше б сидінь було б, було б краще, – додає його приятель Євген.

Тунель

У захваті психологиня Сусанна Кириченко. За її порівнянням, ці стіни схожі на килим з дитинства, який можна довго розглядати. Мистецтво на стінах — це сигнал мозку: ти не в підвалі, ти в просторі, де про тебе подумали.

Відчуття, ніби ти знаходишся в якомусь музеї. Принаймні, цікаво. Є що розглядати. В дитинстві були килими, то зараз можна ось тут роздивлятися. Бо це безкінечно, бо кожна деталь – ручна робота. І кожна деталь вона інша, – поділилась враженням фахівчиня.

Психологиня Сусанна Кириченко додає: не всі здатні співати чи жартувати під час тривоги — і це нормально. Інколи немає сил ні на слова, ні на рухи. У такі моменти допомагають найпростіші дії: глибоке дихання, обійми самого себе, легкий самомасаж плечей, мікрорухи шиї та кистей рук, або ж проста задача на зосередження, наприклад, порахувати кілька видихів. Людство завжди шукало способи прожити страх — у чайних церемоніях, вишивці, спільному мовчанні чи простих оповідях, де голос — це знак: я є, я живу.

У моменти небезпеки психіка чіпляється за життя через дію. Це глибоко людська, біологічна, історична практика виживання.

Стендап в укритті.  Казковий тунель, де мозаїки викликають усмішку, або херсонці, які знижують рівень стресу через фізичну активність та малювання.  Усе це  не про те, що «Одеса тримається з усмішкою», а «Херсон – місто незламних людей», як це люблять писати в соцмережах. Це про те, як люди шукають мікропаузи, щоб вистояти.

Матеріал підготовлено у співавторстві редакціями «Херсон плюс» та «Українська Служба Інформації» (Одеса).

Автори: Ірина Мєзєнцева, Поліна Дайнега, Тетяна Милимко,  Тетяна Горбонос

Раніше на  USIonline.com —

«Я писала, бо не могла мовчати»: херсонська поетеса Альона Мовчан — про окупацію, творчість і голос спротиву (фото)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.