Тортури, голод і приниження: звільнений волонтер з Херсону розповів про катівню та ув’язнення (фото, відео)

Про те, як росіяни вивозили полонених та утримували цивільних заручників на окупованому лівобережжі Херсонщини, Олег Акимченков розповів кореспондентці Української Служби Інформації Тетяні Горбонос.

Олегу важко згадувати той час, про себе розповідає скромно. Він вважає, що його історія – одна з небагатьох, яка дивом закінчилася добре. За словами херсонця, у російських камерах знаходилося багато цивільних заручників, деяких показово катували, щоб налякати місцевих. Проте й після звільнення він не полишив волонтерську справу – за добрі вчинки та допомогу людям він отримав від президента знак пошани «Золоте серце».

Розкажіть про себе у той час, коли почалася війна, де перебували. Ви мешканець Херсона?

Спочатку війни весь час я перебував у Херсоні. Займався волонтерством, допомагав людям. Об’єднався з групою добровольців, ми місто охороняли – тоді Херсон розділили на десять секторів. Я зі своєю командою відповідав за центр. Охороняли місто від п’яниць, мародерів і наркоманів. Коли вже зайшли ФСБшники, міліція їхня, це вже стало важко і не було сенсу цього робити. Але до комендантської години ходили, допомагали людям.

Паралельно зайнялися волонтерством, поїздками, допомогою при громадській організації «Регіональний центр сталого розвитку». Ми допомагали пенсіонерам, малозабезпеченим, багатодітним, людям з інвалідністю.

Ми також возили на Миколаїв через Снігурівку продукти, ліки. Потім їхали за гуманітаркою через Василівку на Запоріжжя, коли закрили Снігурівський проїзд на Миколаїв.

У червні – серпні раз на тиждень їздили на Запоріжжя, там брали гуманітарну допомогу, привозили до Херсона та роздавали людям. Все це було вже під час окупації.

Як потрапили у полон, пам’ятаєте цей день?

Це було 5 серпня. Ми зупинилися у селі Скельки на ночівлю, до нас приїхали перевірити документи ну й відійшли. А потім зайшли до нас і сказали – з речами на вихід. Мене з товаришем забрали в комендатуру у Васільївці, там ми переночували і зранку нас відвезли в Мелітополь, там нас передали херсонським ФСБшникам, які й дали запит нас заарештували, та відвезли у Херсон.

Що було далі?

Ми шість днів перебували у Херсоні, у центральному РОВД: 6 серпня нас привезли туди, 9 – був допит, і так як на мене нічого не знайшли, там я й просидів до 12 серпня.

А що питали під час допиту?

Питали: «Хто ти такий і чим займався?». Мене катували: на металевій решітці провисів до 10 годин, потім били. Були люди, яких катували струмом й сильно над ними знущалися. На мене не знайшли нічого, тому не сильно чіплялися.

Які умови були у РОВД та тих приміщеннях, де вас утримували?

Дня три нас у туалет не виводили, не годували, давали тільки попити води. У кімнаті, якій мене утримували, доводилося ходити у туалет у целофанові пакети.

Кімната у центральному РОВД, у якій утримували Олега, м. Херсон

Якщо говорити, як було хронологічно: нас привезли, трохи побили, мене повісили на ґрати, Юрія, товариша, – повели у допросну. Його допитували 8 – 10 годин, весь цей час я висів. Потім мене в камеру відвели, проходили повз – били.

У камері пробув шість днів. 9 серпня допитали, сказали – «добре, будемо далі спілкуватися». 12 серпня вивезли в Олешки, де я просидів до 15 жовтня – там не били, але й не годували, бо не було чим годувати. Нас привезли ФСБшники, охороняли поліцейські – наші колаборанти.

В Олешках не годували зовсім, чим це пояснювали?

А чим вони могли нас годувати? З нами камери ділилися. Якщо там, в Олешках ті, хто був заарештований, сім’ї знали про них, приносили їм їжу. А наші сім’ї не знали, де ми. Ми вважалися зниклими безвісти.

В камері було 5 чоловіків, умови були гидкі. Води не було, туалет був забитий цілий місяць, тому ходили у пакети. Воду роздавали, приносили у баклажках. Ковдр та подушок не було, спали на дошках.

15 жовтня вас звільнили, які думки були тоді?

Нас звільнили, ми приїхали додому, ми побачили наших й були щасливі. Сестра зраділа, коли побачила мене, дружина на той момент перебувала у Варшаві (вона у квітні виїхала). Адже розуміла, тим, чим я займаюся – допомогою людям – це не закінчиться райдужно. Вона прийняла це рішення, щоб уникнути шантажу, щоб на неї не можна було чимось натиснути.

Олег до арешту та перші години після звільнення з полону

Вони говорили, чому вас випустили?

Нічого не говорили, коли заарештували і нічого не сказали, коли випустили.
Потім я вже дізнався, що в Юри – товариша, з яким ми возили гуманітарну допомогу, знайшли в сейфі щось і, зрозуміло, його не звільнили з нами. Він та ще кілька товаришів-волонтерів досі у в’язниці, їм загрожує суд. Він зараз у Москві, у Лефортово. Може чули про кремлівських бранців? Про них цілий фільм знімали.

Ви отримали знак пошани від президента України Володимира Зеленського?

Так, це медаль «Золоте серце». 5 грудня президент нагородив мене знаком пошани.

Ви продовжили займатися волонтерством?

Звичайно. Й зараз продовжую. Я дочекався, коли наші звільнять Херсон, і після цього продовжуємо надавати гуманітарну допомогу: розвозимо продукти, теплі речі, зараз буржуйки привезли, радіатори та генератори, – все, що необхідно людям.

Ви знаєте, яка зараз ситуація на Лівому березі у Херсонської області?

Наші хлопці там закріпилися, тримаються. Знищують ворога, окупантів дуже багато. Важко, але це війна.

Що б ви хотіли побажати українцям, які перебувають у складній ситуації?

У складній ситуації мені допомогли молитви, – просіть допомоги у Бога. Молився, намагався зберегти мужність. У ворогів сила, тому не знаєш, чого від них чекати.

Ми всі вп’ятьох молилися, щоранку, коли перебували в Олешках у камері. Адже можна звертатися до Бога скрізь, завжди і в будь-яку хвилину – віра в Бога захистила, врятувала.

Під час роботи над інтерв’ю, 2 лютого, поряд з ательє Олега Акимченкова прилетів російський снаряд. Вибухівка влучила у триповерховий будинок.

Вибуховою хвилею у будівлі підприємства винесло усі вікна та двері, осипалися стелі, зруйновані три перестінки.

На відео – наслідки обстрілу армією рф середмістя Херсона.

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.

Раніше на USIonline.com —

Собаки-захисники загону «Антарєс»: як вони шукають людей під завалами після прильотів (фото)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.