Вони відчувають тривогу та невідомість, коли думають про майбутнє, або безсилля й сум, коли згадують минуле - війна стала причиною потрясінь та призвела до кардинальних змін у житті українських жінок. Чимало з них були змушені залишити свої рідні домівки та виїхати за кордон, де довелося звикати до абсолютно нових умов, поставивши своє попереднє життя «на паузу». Постійний стрес, хвилювання за близьких та відчуття втрати контролю над власним життям призводять до тривожних розладів та збоїв у здоров'ї, зазначають у ВООЗ, а звернення по допомогу до фахівців ускладнюються через мовні бар'єри. Фактори, які впливають на здоров'я українських жінок у реаліях війни, стали предметом чисельних досліджень. Про одне з них - читайте у нашому інтерв'ю. Що саме доводиться переживати жінкам у новій країні, з якими труднощами вони мають справу?

Через катівні російських окупантів у Херсонській області пройшли тисячі осіб – серед них не тільки військовослужбовці, а й прості місцеві жителі, яких росіяни сприйняли як загрозу для свого загарбницького режиму. Відомо, що після деокупації на звільненій території Херсонщини поліцейські зафіксували 7 катівень та 8 місць несвободи. В одному з них побував херсонець Юрій Кайов. Його затримали російські військові під час гуманітарного рейсу - волонтер доставляв у населені пункти Херсонщини ліки та необхідну мешканцям допомогу. Юрія із товаришами одразу кинули до в'язниці, де його катували та допитували, потім вивезли до Сімферополя в інший тюремний заклад, а після того помістили у слідчий ізолятор в «Лефортово» у Москві, де він провів більше року. Там херсонцю призначили суд.

На рубежі третього року великої війни цинічність росіян на полі бою досягла максимально критичної точки. Для послаблення бойової сили противника окупанти посилили полювання на медиків та евакуаційні групи ЗСУ. Вони системно заманюють їх у «пастку» - ранять бійців, вичікують, коли групи рушать на допомогу, та відкривають по них вогонь. Свідком цих подій стала героїня нашого інтерв'ю військова медикиня Надія Біла - двічі вони торкнулися її особисто. На жаль останнього разу вона отримала тяжкі поранення й дивом вижила: медикиня стала ціллю російського дрона, саме у той час, коли надавала допомогу пораненому бійцю. Нагадаємо, удари по медичній техніці та медикам, які надають допомогу на полі бою, є грубим порушенням норм міжнародних конвенцій гуманітарного права.

Після облоги міста та тривалих кривавих обстрілів росіян вцілілі маріупольці намагаються продовжити життя. Водночас окупаційна влада диктує ініціативи, упорядковує все для «своїх», які приїхали влаштувати життя біля моря. Росіянам пропонують придбати оселі у новобудовах за вигідними цінами, «перспективну» роботу та соціальні гарантії, тоді, як місцевим до цього взагалі немає доступу, кажуть люди. Майбутнє важко уявити, діляться вони, адже кожен день - це тяжка боротьба за виживання: нові "чиновники" не поспішають забезпечувати місцевих обіцяним безкоштовним житлом, натомість масово зносять вцілілі домівки, щоб побудувати нові багатоповерхівки під іпотеку.

Майже пів року український письменник Олександр Меньшов зі своєю родиною провів в окупаційному Херсоні. Місто заполонили рашисти, тримаючи місцевих мешканців у страху. Загарбники викрадали проукраїнськи налаштованих громадян, катували їх та знущалися. Проте сім'ї Олександра вдалось виїхати до вільної України. Це сталося 24 серпня торік на День Незалежності: дорога зайняла шість діб. Вони ночували просто неба у полях, під шаленою спекою та обстрілами пройшли 25 фільтраційних блок-постів рашистів, перед тим, як дістатись Запоріжжя. Після цього життя Олександра кардинально змінилося - він перевіз родину у безпечне місце, а сам пішов до військкомату.

Одеситка Тетяна Горбонос поділилася дивовижною історією, що сталася у їхній сім'ї. Після вимушеного переїзду через війну в Румунію у маленькому містечку Калараш, вона знайшла місце поховання свого прадідуся, який загинув під час Другої світової війни у військовому румунському таборі.