«Кожна дитина має жити в сім'ї», – вважає патронатний вихователь Роман Федорченко. Знає це з власного досвіду, бо дев'ятирічним хлопцем потрапив в інтернат і провів там рік: мати померла, а батько пішов в іншу сім'ю. Пригадує, що деякі вихователі були грубими, били дітей гімнастичними палицями. І що найголовніше – в інтернаті не навчали дітей допомагати одне одному, бути добрими й чуйними. Кожна дитина – сама по собі, а її завдання – вижити. Вже ставши батьком, Роман лишився сам із п'ятьма дітьми після смерті дружини. Молодшому було вісім місяців. Каже, що без родичів чи іншої підтримки було важко. Ба більше – місцева соціальна служба, здавалося, хотіла не допомогти, а підловити його на помилках, не вірила в нього й пропонувала забрати дітей в інтернат. Та він просто робив своє і ні секунди не сумнівався, що має піклуватися про дітей та не допустити, щоб їх забрали. Відтоді минуло 10 років. За цей час Роман переїхав із Сумської області в село Піщана на Одещині й познайомився в інтернеті з Іриною. Вона з трьома дітьми переїхала до нього з Естонії. Разом із нею вони стали патронатними вихователями – приймають дітей, які або чиї батьки опинилися в складних обставинах. Від прийомної сім'ї це відрізняється тим, що дитина може перебувати на патронаті від трьох до шести місяців (під час воєнного стану строк перебування необмежений). У цей час їхні батьки мають змогу привести своє життя до ладу, або ж для дітей шукають прийомні сім'ї, якщо повернення додому неможливе. «Наше завдання – забезпечити для дитини сімейне вогнище, затишок, тепло та любов», – каже Роман.

Валерія проживала у будинку на вулиці Приморській, що був знищений російською ракетою.

Дмитро Шатохін вже рік продовжує місію свого батька, який героїчно загинув під час пожежі в коледжі по вулиці Троїцькій у 2019 році.

31 грудня на Дерибасівській рідні військовополонених та зниклих безвісти провели чергову недільну акцію, щоб нагадати суспільству, владі та міжнародній спільноті про долю полонених — захисників Маріуполя, які півтора року знаходяться у полоні.

За материнську самовідданість і зразкове виховання дітей, згідно з відповідними Указами Президента України, почесне звання України «Мати-героїня» присвоєно 228 мешканкам Одеси.

До однієї з лікарень в місті Татарбунари було госпіталізовано родину з двома дітьми у тяжкому стані.

До війни херсонець Олексій Барчук був підприємцем. Дружня родина чоловіка започаткувала свій бізнес з продажу холодильного обладнання та посуду та відкрила магазин у центрі Херсону. Його племінник Сергій Барчук працював заступником голови обласного управління Пенсійного фонду України. Все було добре, якби не війна. У липні російські окупанти викрали Сергія та катували його. Рашисти намагались дізнатись де поділися комп'ютери фонду із даними місцевих мешканців, які він сховав с початком окупації. Після зникнення племінника Олексій із родичами знайшли техніку та намагались перевезти її в інше місце. Однак їх викрили співробітники ФСБ. Це сталося у той самий момент, коли вони виносили комп'ютери в автівку. Усіх, хто приймав у цьому участь схопили.

В Одеській міськраді під час чергового засідання робочої групи з надання адресних видів допомог бійцям ЗСУ та їх родинам, призначили фінансову підтримку з бюджету міста 60 громадянам.

Одеський регіон протягом попередніх трьох років із суттєвим відривом очолював цей рейтинг, проте за 8 місяців цього року на Одещині нові родини отримали лише 26 дітей (5%), через що наш регіон опустився на 8 місце топу.