Близько чотирьох тисяч дітей в Україні  щороку залишаються без батьківського піклування. З війною ця проблема набула особливого значення. Діти, на жаль, втрачають батьків, але жоден заклад не здатен замінити дитині сім'ю, забезпечити тепло і родинний затишок, подарувати дитинство.

Сергій Ротару одним з перших приїхав на місце російської атаки 15 березня та загинув від наслідків повторного удару рашистів. У нього залишилася жінка та двоє синів.

В Одесі запроваджується інноваційний проєкт під назвою "Родина для кожної дитини: розвиток сімейного патронату", який передбачає важливий етап у вирішенні питання долі дітей у скрутних життєвих обставинах.

Медики лікарні «Охматдит» успішно прооперували хлопчика-сироту з Одещини, який не вмів ні їсти, ні ходити та мав складну розщілину піднебіння.

«Кожна дитина має жити в сім'ї», – вважає патронатний вихователь Роман Федорченко. Знає це з власного досвіду, бо дев'ятирічним хлопцем потрапив в інтернат і провів там рік: мати померла, а батько пішов в іншу сім'ю. Пригадує, що деякі вихователі були грубими, били дітей гімнастичними палицями. І що найголовніше – в інтернаті не навчали дітей допомагати одне одному, бути добрими й чуйними. Кожна дитина – сама по собі, а її завдання – вижити. Вже ставши батьком, Роман лишився сам із п'ятьма дітьми після смерті дружини. Молодшому було вісім місяців. Каже, що без родичів чи іншої підтримки було важко. Ба більше – місцева соціальна служба, здавалося, хотіла не допомогти, а підловити його на помилках, не вірила в нього й пропонувала забрати дітей в інтернат. Та він просто робив своє і ні секунди не сумнівався, що має піклуватися про дітей та не допустити, щоб їх забрали. Відтоді минуло 10 років. За цей час Роман переїхав із Сумської області в село Піщана на Одещині й познайомився в інтернеті з Іриною. Вона з трьома дітьми переїхала до нього з Естонії. Разом із нею вони стали патронатними вихователями – приймають дітей, які або чиї батьки опинилися в складних обставинах. Від прийомної сім'ї це відрізняється тим, що дитина може перебувати на патронаті від трьох до шести місяців (під час воєнного стану строк перебування необмежений). У цей час їхні батьки мають змогу привести своє життя до ладу, або ж для дітей шукають прийомні сім'ї, якщо повернення додому неможливе. «Наше завдання – забезпечити для дитини сімейне вогнище, затишок, тепло та любов», – каже Роман.

Валерія проживала у будинку на вулиці Приморській, що був знищений російською ракетою.

Дмитро Шатохін вже рік продовжує місію свого батька, який героїчно загинув під час пожежі в коледжі по вулиці Троїцькій у 2019 році.

31 грудня на Дерибасівській рідні військовополонених та зниклих безвісти провели чергову недільну акцію, щоб нагадати суспільству, владі та міжнародній спільноті про долю полонених — захисників Маріуполя, які півтора року знаходяться у полоні.