Військова обстановка на півдні України стабільно напружена, але контрольована. Продовжуючи ведення бойових дій на облаштованих рубежах оборони, ворог використовує авіацію та ракетне озброєння для завдання дистанційних ударів та психологічного тиску.

Росія перекидає свої засоби протиповітряної оборони до Білорусі. На Миколаївському напрямку веде наступальний бій.

Незабаром буде півроку з початку війни. Ворог відчайдушно намагається наступати по всій лінії фронту, але розуміє, що його справи йдуть зовсім не так, як планувалося їм на початку. Тому найближчими днями очікується активізація не лише боїв на всіх напрямках, а й підлих обстрілів мирних українських міст. Варто поберегти себе та близьких і не нехтувати тривогами.

Війна наближається до піврічної позначки, ЗСУ протистоять агресору у важких боях. Жителі регіонів, де не йдуть активні бойові дії та продовжується мирне життя, не повинні забувати, що спокій забезпечується героїчним українським воїнам. Перемога буде за нами, але поки що війна далека до закінчення.

Напередодні закінчення першого півріччя повномасштабної війни ситуація на фронті, особливо у східному секторі, залишається дуже напруженою. Рашисти, використовуючи тактику вогневого валу, продовжують спроби йти у наступ. Наші воїни ціною великих зусиль стримують ворога та відкидають його назад – і скільки так може тривати, сказати неможливо. Але вже зрозуміло, що ворог боїться ЗСУ. Це видно хоча б з того, як рашисти перекидають авіацію з аеродромів тимчасово окупованого Криму подалі від лінії фронту – сподіваючись, що там безпечніше. А керівництво окупантів біжить подалі – багато хто вже покинув Крим.

Здається, змін на фронті не відбувається, але якщо придивитися до зведень і новин звідти уважніше, то можна помітити, що все частіше атаки ворога виявляються відбитими, рашисти після них безладно відступають і постійно зазнають великих втрат. І це вже нам здається нормальним. А ще – українці начебто почали звикати до руйнування військових об'єктів рашистів у окупованому Криму – адже кілька місяців тому про це можна було лише мріяти. Все це означає, що зміни на нашу користь є, і вони обов'язково ще виявляться у майбутніх перемогах ЗСУ.

Бої на сході не припиняються і рашисти все ще намагаються йти в наступ, хоча щоразу отримують потужну відсіч і просування вперед у них не виходить. Ракетних обстрілів українських міст поменшало, але зовсім не через гуманізм агресора. Все простіше: ворог змушений заощаджувати ракети, а якщо запускає їх – то кілька декілька відразу, бо одиночні ракети дуже вміло «приземлюють» наші зенітники.

Агресія рашистів в Україні триває: окупанти, як і раніше, діють не вмінням, а числом. Українці протиставляють їм зовсім іншу тактику – гнучко та майстерно обороняючись, завдають точних та несподіваних ударів по ключових об'єктах ворога. І хоч у ворога все ще є значна перевага в живій силі та кількості (але не в якості) озброєнь, агресор все частіше отримує гідну відсіч, а далі буде лише гірше.

Ворог зосереджує зусилля на встановленні повного контролю над територіями Луганської та Донецької областей, утриманні тимчасово захоплених районів Херсонської та частини Харківської, Запорізької і Миколаївської областей, створенні сприятливих умов для відновлення наступу на окремих напрямках, а також блокуванні морських комунікацій України у Чорному морі. Водночас, наші захисники міцно тримають рубежі, а на певних напрямках переходять у контратаки і контрнаступи.

Тяжкі бої на сході продовжуються, і, незважаючи на всі спроби штурму, рашисти ніяк не можуть просунутися вперед. Війна йде майже півроку, і є відчуття, ми перебуваємо в тій її точці, з якої після певної паузи почнеться рух військ у зворотному напрямку. Це, можливо, буде не скоро, і українців чекають важкі бої та інші випробування. Але неодмінно буде.