Напередодні закінчення першого півріччя повномасштабної війни ситуація на фронті, особливо у східному секторі, залишається дуже напруженою. Рашисти, використовуючи тактику вогневого валу, продовжують спроби йти у наступ. Наші воїни ціною великих зусиль стримують ворога та відкидають його назад – і скільки так може тривати, сказати неможливо. Але вже зрозуміло, що ворог боїться ЗСУ. Це видно хоча б з того, як рашисти перекидають авіацію з аеродромів тимчасово окупованого Криму подалі від лінії фронту – сподіваючись, що там безпечніше. А керівництво окупантів біжить подалі – багато хто вже покинув Крим.

Здається, змін на фронті не відбувається, але якщо придивитися до зведень і новин звідти уважніше, то можна помітити, що все частіше атаки ворога виявляються відбитими, рашисти після них безладно відступають і постійно зазнають великих втрат. І це вже нам здається нормальним. А ще – українці начебто почали звикати до руйнування військових об'єктів рашистів у окупованому Криму – адже кілька місяців тому про це можна було лише мріяти. Все це означає, що зміни на нашу користь є, і вони обов'язково ще виявляться у майбутніх перемогах ЗСУ.

Бої на сході не припиняються і рашисти все ще намагаються йти в наступ, хоча щоразу отримують потужну відсіч і просування вперед у них не виходить. Ракетних обстрілів українських міст поменшало, але зовсім не через гуманізм агресора. Все простіше: ворог змушений заощаджувати ракети, а якщо запускає їх – то кілька декілька відразу, бо одиночні ракети дуже вміло «приземлюють» наші зенітники.

Агресія рашистів в Україні триває: окупанти, як і раніше, діють не вмінням, а числом. Українці протиставляють їм зовсім іншу тактику – гнучко та майстерно обороняючись, завдають точних та несподіваних ударів по ключових об'єктах ворога. І хоч у ворога все ще є значна перевага в живій силі та кількості (але не в якості) озброєнь, агресор все частіше отримує гідну відсіч, а далі буде лише гірше.

Ворог зосереджує зусилля на встановленні повного контролю над територіями Луганської та Донецької областей, утриманні тимчасово захоплених районів Херсонської та частини Харківської, Запорізької і Миколаївської областей, створенні сприятливих умов для відновлення наступу на окремих напрямках, а також блокуванні морських комунікацій України у Чорному морі. Водночас, наші захисники міцно тримають рубежі, а на певних напрямках переходять у контратаки і контрнаступи.

Тяжкі бої на сході продовжуються, і, незважаючи на всі спроби штурму, рашисти ніяк не можуть просунутися вперед. Війна йде майже півроку, і є відчуття, ми перебуваємо в тій її точці, з якої після певної паузи почнеться рух військ у зворотному напрямку. Це, можливо, буде не скоро, і українців чекають важкі бої та інші випробування. Але неодмінно буде.

Як заведено у рашистів, відсутність успіху в бою вони намагаються компенсувати брудними методами – брехнею, залякуванням тощо. Наразі ними обрано ядерний шантаж – загроза вибуху Запорізької АЕС. Можливо, подолати загрозу допоможе тиск міжнародної спільноти, але найімовірніше, єдине, на що можна розраховувати – ЗСУ виженуть агресора.

Окупанти намагаються вести наступ у декількох напрямках, переважно на сході країни, але щоразу їхні спроби наражаються на гідну відсіч і вогонь наших воїнів. Водночас точний удар українських захисників по мосту через Дніпро руйнує логістику ворога. А на тимчасово окупованих територіях, тим часом, активізуються українські партизани.

Змін у розташуванні військ на східному напрямку практично не відбувається, хоча окупанти щодня намагаються атакувати. Нарвавшись на міцну оборону ЗСУ, вороги відступають. Тим часом вибухи на аеродромах у Криму викликали паніку рашистів, а це означає, що вони намагатимуться помститися. Отже, можливі нові руйнівні удари по українських містах – а це означає, що не можна ігнорувати повітряну тривогу.

Обстановка на південному театрі бойових дій напружена та динамічна у розвитку, але контролюється нашими Силами оборони. Ворог продовжує діяти по займаному рубежу оборони. Суттєвих змін у складі та положенні не має.