25 січня 2023 року відбулася подія, на яку чекали довгі десятиліття: Одеса була «внесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО перед загрозою руйнування». В офіційному прес-релізі, зокрема, йдеться: «Це рішення визнає визначну універсальну цінність цього місця та обов'язок всього людства захищати його».

У Херсоні окупанти вивозять унікальну колекцію античної та середньовічної епіграфіки з обласного краєзнавчого музею. Саме в цьому музеї зберігалися чотири заставні плити XV століття із фортеці Білгород на Дністрі, значущі для Одещини.

Історико-топонімічна комісія рекомендує Одеській міській раді перейменувати майже всі вулиці, названі на честь радянських та російських постатей.

Давайте подивимось, як жили в Одесі 100 років тому. Розхожа фраза «сто років тому» вже не означає «до революції». «Золотий вік» одеського порту тоді вже відійшов у минуле, а нова радянська реальність межувала із зубожінням. Нагадаємо, що 1922 рік — це два роки після остаточного встановлення радянської влади в Одесі та час перших спроб перейти до мирного життя. За бажанням можна простежити деякі паралелі з сьогоденням – епідемії, кораблі із зерном (щоправда, у протилежному напрямі щодо нашої сучасності). Але голоду, на щастя, сьогодні в нас немає.

1 жовтня виповнюється 135 років від дня відкриття нової будівлі Одеського оперного театру. Усього три роки пішло на будівництво грандіозної споруди, яка і зараз викликає захоплення.

Одесити підготували звернення до Адміністрації президента з приводу неоднозначної позиції місцевої влади щодо ряду важливих та особливо актуальних під час війни питань - переносу пам'ятника цариці Катерині, змісту номінаційного досьє ЮНЕСКО та відносин з російськими містами-побратимами.

Франц Деволан. Його внесок у розвиток Одеси важко переоцінити: регулярне планування центральних кварталів міста — наочний посібник і для сучасного урбаніста. Широкі одеські вулиці, які продуваються свіжим морським вітром, — заслуга брабантського дворянина, який довгі роки займався фортифікацією, плануванням та адмініструванням на півдні України та на території сучасної Республіки Молдова.

Один із найголовніших одеських міфів пов'язаний з уявленням про те, що наше місто з'явилося лише завдяки Російській імперії та розвивалося лише завдяки їй. Щоб зрозуміти, наскільки це відповідає історичній правді, треба спробувати поглянути на становлення міста з іншого погляду, не зациклюючись на імперській величі. Обговорення було досить жорстким, але, як підкреслила модераторка Оксана Довгополова, зовсім не обов'язково, щоб усі були згодні.

Другого вересня в Одесі традиційно святкують День міста. Це свято вже міцно увійшло до повсякденності, але дата заснування міста викликає серйозні дискусії. Цьогоріч війна внесла свої корективи: замість гучних промов та масових гуляній Одеса значно тихіша та зосереджена. Частина центральних кварталів міста досі закрита для перехожих, а пам'ятник одному із засновників міста — дюку де Рішельє - закритий мішками з піском задля зменшення можливого руйнування внаслідок ворожого обстрілу. А між тим, місто відзначає своє народження. Спробуємо розказати в цьому матеріалі, що було на місці сучасної Одеси і які існують концепції і підходи задля визначення віку міста.

Одеса переживає значні зміни: на очах руйнуються міфи, а з історичних знань та уламків культурної спадщини, яку довгий час намагалися знищити чи ігнорувати, створюється нова ідентичність. Це процес непростий, і він потребує усвідомлення того, що відбувається. Саме цьому була присвячена чергова дискусія, яка сьогодні відбулася в бібліотеці ім. М. Грушевського. «Сліди імперії в публічному просторі Одеси», - друга з серії дискусій, які організували в Одесі Зелений театр разом із платформою культури пам'яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво.