Стара Одеса: М’ясоїдівська – найвідоміша вулиця Молдаванки (фото) «фото»

Стара Одеса: М’ясоїдівська – найвідоміша вулиця Молдаванки (фото)

«Мама повинна жити вічно» - написано на борді на розі М'ясоїдівської та Богдана Хмельницького. Але, за мамою треба доглядати, а не підмазувати «зморшки» на фасадах та створювати «імідж». М'ясоїдівська вулиця в Одесі вже давно позбавилась «кримінального» іміджу, який дещо «романтизувався», прикрасилась, але не позбулася свого колориту.

М’ясоїдівською пройшлася кореспондентка Української Служби Інформації Юлія Сенкевич.

Тут живуть порядні люди,
Ніхто тут не краде і не п’є компот.
Якщо ви не вірите, можете перевірити,
Але який дурень на вулицю піде... – рядок одного з варіантів відомої пісні.

М’ясоїдівська відома не менш ніж Дерибасівська завдяки своїм легендам про Мішку Япончика та «єврейську лікарню», а пісня «М’ясоїдівська вулиця моя» стала дуже популярною, в тому числі й серед емігрантів.

М’ясоїдівська вулиця в Одесі — це місце, де старовинний шарм зустрічається з енергією сучасного життя. Вона пронизана історіями, які немов би збереглися у її стінах.

М’ясоїдівська, 6 – будинок в якому знаходився ресторан Мішки Япончика “Монте Карло”.

М’ясоїдівська, 26. Тут знаходилось найпопулярніше місце дозвілля містян початка 20-го століття- ілюзіон “Слон” – дешевий кінотеатр.

Весь цей «романтично-кримінальний» флер вулиці, звісно дещо прикрашений. З самого початку вулиця стала осередком ремісників, купців та простих містян, які шукали своє місце у розмаїтому світі Одеси.

Сьогодні вулиця змінилася, але зберегла свій характер. Її старі будинки, що ховаються за облізлими фасадами, все ще нагадують про епоху, коли Одеса була портовим серцем України.

Двор М’ясоїдівської, 40

Це місце, де сучасність сплітається з минулим, створюючи неповторний колорит, притаманний лише Одесі.

М’ясоїдівська/Прохоровська. Будинок Пападакі початку 1900 років з пластиковими вікнами та балконами, обшитими вагонкою – наглядний тому приклад.

Проте, як і вся Одеса, М’ясоїдівська не втрачає оптимізму. Тут вирує життя: старі кафе, де пахне свіжою кавою, маленькі магазини та гомін двірників, які кожен ранок розпочинають із прибирання цієї невтомної вулиці.

…Старенькі дворики
Підмітають двірники,
Щоб сяяла вулиця моя…

– Тьотя, ви фотографуєте? Сфотографуйте і мене.

Ця вулиця — не лише частина міста, але й жива книга, кожна сторінка якої розповідає про життя поколінь, що йшли її шляхами.