Шлях до знань: підземні школи, садок на колесах і уроки історії в укритті. Досвід Херсонщини та Одещини (фото)

Дитячий садок на колесах приїздить до дітей у прифронтові села Херсонщини

Розвиток, комунікація, розваги та друзі – те, чого так бракує дошкільнятам Херсонщини. Уже четвертий рік поспіль більшість із них не мають змоги відвідувати звичайні садочки через обстріли, небезпеку та руйнування. Та тепер садок сам приїжджає до їхніх сіл – у яскравому автобусі, переобладнаному на затишний простір для навчання, гри та спілкування. Втілити незвичайний проєкт «Fun Academy on Wheels» вдалося колективу Школи гуманітарної праці за підтримки фінських донорів.

Перший мобільний дитячий садок з’явився саме на Херсонщині і це така відповідальність для нашого колективу. Пам’ятаю, як у жовтні 2024 року ми вперше анонсували наш приїзд і завітали до населених пунктів прифронтової Херсонщини. Коли малеча побачила цей розмальований, автобус, то на їхніх обличчях одразу з’явилися усмішки. Він такий кольоровий та привабливий, що здається, ніби зійшов з екрана рекламного ролика. Діти розглядали кожну деталь, гралися з іграшками, захоплено малювали фломастерами, будували з конструктора. Здавалося б, звичайний автобус, а скільки радості він приніс нашим діткам із сіл Херсонщини, – розповідає вчителька Крістіна Кічіянц.

Розмальований казковими персонажами, автобус має вигляд, ніби сам приїхав із мультику – і одразу привертає увагу малечі.  Джерело: Школа гуманітарної праці

За міжнародним досвідом, автобус розділили на кілька зон. Тут замість звичних сидінь – м’які подушки, столи для занять, книжки, іграшки, конструктори, а також спеціальний простір для релаксації й психологічної підтримки. Подбали також про санітарну кімнату та кухню для приготування перекусів. Кожна зона облаштована так, щоб дітям було комфортно, цікаво, пізнавально та весело.

Внутрішній простір не менш цікавий та затишний.  Джерело: Школа гуманітарної праці

Ми з колегами попередньо пройшли професійну підготовку на платформі Fun Academy Campus, що дає нам змогу максимально ефективно використовувати ресурси мобільного центру. Під час виїздів враховуємо побажання і батьків, і дітей. Також маємо досвід іноземних закладів. Наприклад у Фінляндії вже працюють мобільні дитсадки (mobile kindergarten), спеціальні автобуси-центрівки, оснащені кухнями, санвузлами, інтерактивними дошками та зонами для творчості, – ділиться психологиня Вікторія Головатюк. – Використовуємо методики, що допомагають зменшити тривожність, стимулювати пізнавальний інтерес, розвивати мовлення, емоційну стабільність і комунікативні навички – те, чого так бракує нашим дітям сьогодні.

Упродовж пів року садочок на колесах здійснив десятки виїздів у сільські громади Херсонщини (їхні назви не розголошуються з міркувань безпеки). Автобус зупиняється лише там, де поруч є укриття. Кількість охочих відвідати мобільний заклад зросла з 15 до понад 100 дітей.

Цей автобус дарує не просто знання – він повертає дітям радість дитинства. Тут цікаво, весело й пізнавально. Джерело: Школа гуманітарної праці

Разом із вихователями діти виготовляють об’ємні паперові лелеки, грають в естафети, будують вежі з LEGO, беруть участь у руханках. Спортивні активності допомагають розвивати командну роботу, знижують рівень стресу та переключають увагу з тривог на гру й досягнення.

Рух – це радість і підтримка: спортивні ігри допомагають малечі не лише розважатися, а й подолати тривожність. Джерело: Школа гуманітарної праці

Мобільний дитячий садок: рішення для дошкільної освіти у прифронтових селах

Я дуже радію, що ми хоч трохи повернулися до очного навчання. Жодна онлайн-платформа не замінить обійми, зоровий контакт, живу реакцію. Мобільний дитячий садок – це знахідка. Це ще й підготовка до навчання у майбутньому. Ми говоримо про дошкільнят, для яких важливо звикати до занять, спілкування, розвитку мовлення й уваги. Освіта потрібна дітям навіть у найменших селах, а в багатьох із них інтернет просто не працює. Тому ми створюємо тут простір, де дитина може навчатися, грати й рости у безпечному середовищі, не втрачаючи зв’язок з освітою та розвитком, – ділиться вчителька Крістіна Кічіянц.

Батьки відзначають, що діти охоче відвідують мобільний садок: із задоволенням беруть участь у заняттях, грають, відпочивають та щоразу чекають наступного візиту, адже для багатьох родин це єдина можливість організованого дошкільного розвитку у громаді.

Мої діти, син Олександр і донька Марічка, востаннє були у садочку в січні 2022 року. І тут прийшла війна. З того часу – ні занять, ні підготовки до школи. Лишилися лише розвалини від садочка… А тут, в автобусі, знову ігри, пісні, спілкування. Це як ковток свіжого повітря для нашої малечі. Ми вже розповіли про цю ініціативу своїм сусідам, які днями повернулися додому, і з нетерпінням чекаємо нового приїзду садочку, – говорить місцева жителька Олена Омеляненко.

Малеча із сіл Херсонщини релаксує на подушках із пензликами в руках. Джерело: Школа гуманітарної праці

У нашому селі немає ані садочка, ані безпечного місця для дозвілля. Цей автобус – мрія на колесах. Він подарував дітям радість і відчуття нормального дитинства. Мої сини кажуть: там і малювати цікаво, і в ігри нові граємо, і навіть дихається легше – бо всі радісні. Я також рада бачити їх щасливими, – розповідає Світлана Руденко.

Поки дітки граються, релаксують та поринають у творчі процеси – для них готують смачні перекуси. Джерело: Херсонська ОВА

Мобільна дошкільна освіта – це ефективне та перевірене рішення!

Якщо немає змоги відкрити стаціонарні садочки – мобільний садок стає ідеальним варіантом і для інших прифронтових регіонів. Він допомагає дітям залишатися дітьми навіть під час війни. Вбачаючи позитивний досвід Херсонщини, Міністерство освіти і науки України вже розглядає можливість створення подібних мобільних закладів у тих областях, де наразі немає умов для повноцінного функціонування закладів дошкільної освіти. Нині триває обговорення.

Як підвал став школою: рішення Миролюбівки для освіти під час війни

Мати просторе укриття – це добре. Але як перетворити приміщення, що колись слугувало підвалом для зберігання речей, на яскравий і безпечний освітній простір, у якому дітям буде цікаво навчатися та відпочивати?

Щоб знайти своє рішення, команда Миролюбівської гімназії, що на Херсонщині проаналізувала досвід шкіл Харкова, Запоріжжя та інших прифронтових регіонів і зрозуміла: таке завдання цілком реальне. Враховуючи особливості власного укриття, у Миролюбівці вирішили розробити унікальний проєкт і з нуля створити підземну школу, адаптовану саме до потреб своєї громади.

Повернення дітей до школи здавалося нереальним, адже наша будівля – без вікон, з пошкодженою покрівлею. Область – під постійними обстрілами. Але люди повертаються до Миролюбівки, приїжджають й переселенці, і всі постійно запитували: «Коли відновиться навчання?» Добре, що в нашій школі ще до війни збудували гарне укриття, хоч воно й слугувало підсобним приміщенням, – розповідає директорка гімназії Лариса Рибачук.

У підземному просторі облаштували чотири класи, конференц-залу, лабораторію та приміщення для фізкультури й масових заходів. Джерело: Лариса Рибачук

Ініціативу педагогічного колективу підтримали благодійні організації та місцева влада: разом вони провели ремонт, зробила вентиляцію, каналізацію, обладнали вбиральні, облаштували сучасні навчальні класи та закупили необхідне обладнання. З серпня 2023 року спільними зусиллями вдалося створити повноцінну підземну школу площею 689 кв. м.

Укриття повністю дублює перший поверх школи – має коридор, чотири окремі класи, актову-спортивну залу та конференц-приміщення. У класах – мультимедійне обладнання: інтерактивні панелі, інтернет, системи для дослідів, принтери, зарядні станції, нові меблі й куточки для відпочинку. Світло – максимально природне, а класи – яскраві та кольорові. Аби діти не відчували, що перебувають під землею, – пояснює пані Лариса.

Миролюбівська гімназія стала центром освіти у громаді

Навчання в укритті стало не лише вимушеним рішенням, а й новою можливістю для дітей Миролюбівки та навколишніх сіл. Сюди приїздять учні з сіл Паришеве, Мирне, Молодецьке та Грозове, а також дедалі більше родин внутрішньо переміщених осіб звертаються із запитом на зарахування.

Батьки приходять на заходи, які організовують благодійні фонди та волонтери, бачать умови в підземній школі, а потім приводять дітей. Хтось одразу з документами на повний навчальний день, хтось  на пробні уроки разом із дитиною. Багато дітей після трьох років дистанційного навчання хвилюються, як їх приймуть у колективі. Але ми підтримуємо кожного: розповідаємо, показуємо, допомагаємо інтегруватися. Робимо все, щоб діти навчалися разом, нехай і під землею, але відновлювали комунікативні навички та вчилися працювати в командах. Жоден запит не залишається без уваги. З вересня очікуємо ще нових учнів із родин ВПО, – пояснює директорка Лариса Рибачук.

У гімназії навчається 189 учнів із першого по дев’ятий класи, і щотижня на очні заняття в підземних класах долучається 124 дитини. Для зручності тут запровадили змішаний формат: тиждень А за партами навчається молодша школа, тиждень Б — середня, а паралельно триває дистанційне навчання.

Уроки та гуртки адаптовано до інтересів і здібностей дітей – щоб навчання було корисним і захопливим. Джерело: Лариса Рибачук

Від вулкана до невидимих чорнил: інтерактивні заняття під землею

Завдяки сучасному обладнанню вчителі збільшують моделі геометричних фігур, деталізують карти, проводять віртуальні екскурсії містами та країнами. На панелях демонструють відео презентації – навчання стає інтерактивним. Учителька природознавства, біології та хімії Ірина Сенько кожен урок починає з цікавих фактів, відео й демонстрацій.

Маємо моделі атомів, з яких учні складають молекули. Найбільше їм подобається дослід «вулкан» – із содою та оцтом, кольорові реакції, використання індикаторів. Також проводжу експерименти, пов’язані з улюбленими книжками й фільмами – наприклад, створюємо невидимі чорнила. Коли досліджуємо клітину під мікроскопом, пояснюю складні терміни просто: порівнюю клітину з містом – і тоді «ядро», «вакуоля», «рибосоми» чи «мітохондрії» не лякають, — ділиться пані Ірина.

Вона поєднує свої предмети з іншими науками, творчістю та навіть кулінарією. І щоразу нагадує про безпеку: обов’язкові рукавички, халат, окуляри.

Пропоную дітям принести з дому йогурти, крупи, хліб, ковбасу – ми читаємо склад, досліджуємо харчові добавки. Визначаємо вміст крохмалю за допомогою йоду. Їм цікаво, іноді вони навіть шоковані, скільки всього є у звичних продуктах. Інтегруємо хімію з біологією – розбираємо ферменти, ДНК, або з фізикою – вивчаємо теплоту, або з мистецтвом – пігменти, емаль. Радію, коли в дітей світяться очі. Тому ніколи не критикую, намагаюся знайти спільну мову й пояснити ще і ще, – каже вчителька.

Ірина Сенько «хімічить» разом з учнями: у хід ідуть мікроскопи, сода, йод і навіть звичайні продукти – щоб наука була цікавою. Джерело: Ірина Сенько

Не лише уроки: як підземна школа стає простором розвитку

Крім уроків, у підземній школі проводять зустрічі з юристами, домедичні тренінги, консультації з міжнародними та всеукраїнськими фондами. Поки батьки слухають – діти відвідують гуртки.

У понеділок – робототехніка. Діти конструюють і програмують моделі: лунохід, пристрої зі штучним інтелектом, змагаються на швидкість. У середу – клуб комп’ютерних ігор: розвиває логічне мислення, командну роботу й дає змогу освоїти сучасні технології. У четвер – кіноклуб: дивимося українські та зарубіжні фільми, зокрема патріотичні й освітні. Після обговорюємо, що допомагає краще засвоювати історію, літературу та географію, – зазначає директорка.

Діти у захваті – й уже чекають вересня, щоб знову зібратися разом, навчатися й відкривати світ.

У нас працює DLC-центр від ЮНІСЕФ, де ми можемо навчатися навіть під час вимкнень світла. Найбільше мені подобається робототехніка – надихає створювати щось нове. Ще ми проходимо тренінги з мінної безпеки – це дуже важливо для нашого регіону. Я пишаюся своєю гімназією і вдячна всім, хто допомагає нам навчатися і почуватися в безпеці, – каже Людмила, учениця 8 класу.

Гуртки з LEGO, малювання й робототехніки стали простором пізнання та самовираження, якого так бракувало дітям за роки війни. Джерело: Лариса Рибачук

Не менш щасливі й батьки. Адже коли дитина в захваті від навчання – це найкращий показник якості освіти.

Мій син навчається в змішаному форматі, адже заняття організовано в укритті задля безпеки. Я щиро вдячна колективу гімназії за те, що навіть у таких умовах забезпечено повноцінний освітній процес. Особливо тішить, що діти мають змогу проводити практичні заняття з фізики та хімії – це допомагає глибше засвоювати матеріал і розвивати інтерес, – каже пані Тетяна, мама дев’ятикласника.

Команда Миролюбівської гімназії пройшла шлях від звичайного підвалу до відкриття повноцінного освітнього центру під землею. Тепер тут добре розуміють, із чого починати, куди звертатися по допомогу, що є критично важливим для якісної роботи підземної школи, а без чого можна обійтися. Вони знають, яким має бути освітлення, потужність генераторів, які інтерактивні дошки справді ефективні у навчанні.

І головне вони готові ділитися цими напрацюваннями з іншими громадами, показуючи: створити безпечний і сучасний освітній простір можливо навіть у найскладніших умовах. Досвід Миролюбівки вже сьогодні може стати орієнтиром для тих, хто шукає відповіді на виклики війни та прагне зберегти дітям доступ до освіти.

«Нас так не вчили»: як в укритті одеської школи проходять уроки, які хочуть слухати всі, навіть місцеві жителі

Попри завершення навчального року, деякі одеські школи шукали способи залишити дітей у безпечному та корисному освітньому середовищі навіть влітку — і знайшли рішення. В одеському ліцеї «Міжнародна школа Вєда» запровадили літній табір в укритті, де протягом кількох тижнів діти могли збиратися разом, спілкуватися, грати, святкувати та проводити час із користю.

Про цей навчальний заклад серед освітян ходять легенди. Бо сюди в укриття, де заняття проходять більшу частину часу через численні тривоги,  приходять слухати уроки не тільки діти, але й дорослі.

Місцеві не питають дозволу — просто сідають поруч. Так, щоб усе чути. Найбільше полюбляють історію. Часто після уроку підходять до вчителя, дякують. Кажуть: «Ми таке давно не чули. А нас не так вчили», — розповідає директорка ліцею Анна Полєвцева.

Навчання і укритті

От уявіть. Поки діти вивчають передумови Другої світової, поруч на лавці влаштовується дідусь. І не просто слухає. Вступає в діалог.

Було таке, що він почав мене виправляти під час розповіді про Мюнхенську змову. Його зауваження були настільки фаховими, що я пожартував: “Може, підете працювати вчителем?”. Але він відмахнувся, — згадує вчитель історії Павло Майборода.

Такі епізоди — не рідкість тут. Одесити не просто сидять — вони слухають, аналізують, іноді дискутують. Особливо жваво — на уроках історії, української та зарубіжної літератури.

Я позитивно ставлюся до таких “гостей”. Це муніципальне укриття, і природно, що тут бувають і дорослі. Для мене це навіть виклик — адже дорослі можуть реагувати інакше, ніж учні. Це інший рівень відповідальності. Діти теж задоволені, — каже Павло Майборода.

За його словами, іноді урок триває і після відбою — щоб не переривати хід думки. Але частіше — всі повертаються до класів, бо там комфортніше: є дошка, техніка, зручність для записів. Але головне — не місце, а настрій.

«Ми бігали 700 метрів до дитсадка». Як у Молодіжному на Одещині з’явилась підземна школа, де влітку теж працював табір

Ще рік тому учні ліцею в селі Молодіжне на Одещині під час повітряної тривоги бігли майже кілометр — до дитячого садочка. Тепер вони спускаються в нову підземну школу — з класами, спортзалами, кінотеатром і навіть ресурсною кімнатою для дітей з особливими освітніми потребами. І так, влітку тут теж працював дитячий табір.

Різні квести, розвиткові ігри, навчання. Ми використовували все: і технічну базу, і безпечний простір. Це було дуже добре, — згадує Валентина Чебанова, начальниця відділу освіти Молодіжненської громади.

Замість «дистанційки» — реальні парти

Нову підземну школу офіційно відкрили 24 квітня 2025 року. За словами Валентини Чебанової, вона здатна вмістити до 780 учнів, колектив — 62 вчителі і майже 30 осіб техперсоналу. Тобто — повний склад ліцею. Раніше все було інакше.

У нас було укриття в садочку за 700 метрів. Три тривоги на день — і навчальний процес просто зривався. Діти переходили на дистанційку. Вчителям — психологічно важко. Дітям — ще гірше, — розповіла Валентина Чебанова.

Зараз навчальний процес може тривати навіть під час загрози. І не просто формально — діти повноцінно сидять за партами.

Як під землею створили сучасну школу

Нова підземна школа має 24 окремі кімнати. Тут є простір для занять, кімната лікувальної фізкультури, спортзали, душові, ресурсна кімната, музей, буфет, мінікінотеатр та зони для гурткової роботи.

Особливу увагу приділили інклюзії. Наприклад, для дітей з порушенням розвитку тут є простір для фізичної реабілітації, обладнаний відповідно до потреб.

У нашій школі багато дітей з особливими освітніми потребами. І тепер ми маємо ресурсну кімнату, де можна займатись лікувальною фізкультурою — це важливо, — ділиться реабілітологиня Надія Цуркан.

Літній табір — як тест-драйв наступного навчального року

Нову школу вже випробували влітку. Тут провели повноцінний табір з навчанням і розвагами.

Це був класний досвід — і освітній, і емоційний. Діти не просто грались — вони вчились, спілкувались, розвивались. І все — у безпечному просторі, — ділиться Валентина Чебанова.

Восени у ліцеї планують знову використовувати укриття як повноцінну частину навчального процесу. А також долучитися до нової освітньої програми від Литви, спрямованої на подолання освітніх втрат — прогалин у навчанні та знаннях, що виникли під час війни.

Ми готові співпрацювати. Литовці нам пропонують спеціальну програму навчання тут для подолання освітніх втрат. Ми чекаємо коли до нас звернуться з ідеями та готовою програмою, — каже Валентина Чебанова.

Проєкт реалізовано коштом Європейського Союзу, Литви та Ірландії. На будівництво виділили 2,4 млн євро, з яких 75 тисяч — на внутрішнє оснащення. Ще одна частина проєкту — встановлення сонячної електростанції з накопичувачем, яка дозволить ліцею бути енергетично незалежним.

Ініціатива входить до програми «Нові бомбосховища для українських шкіл». Схожі укриття з’являться у п’яти інших прифронтових регіонах: на Сумщині, Харківщині, Миколаївщині, Чернігівщині та в Запорізькій області. Але Одещина планує побудувати підземні школи й в інших громадах.

Під футбольним полем — укриття на тисячу дітей

Наслідуючи приклад Молодіжного, у селі Маяки Одеського району планують побудувати укриття, яке одночасно буде частиною освітнього простору. Під мініфутбольним полем Маяківського ліцею зведуть повноцінну захисну споруду нового зразка — на 1000 місць, з душем, ліфтом, буфетом і навіть студіями для гуртків.

Це інфраструктурна відповідь на сучасні вимоги навчання в умовах війни. І результат співпраці громади, держави та міжнародних партнерів. На сайті Prozzoro наразі освітяни шукають підрядника.

Це буде споруда подвійного призначення. Вона і захищає, і навчає. І саме така нам дуже потрібна, — каже Юлія Лазаренко, начальниця управління освіти Маяківської сільської ради.

Одна школа — на всю громаду

У Маяках функціонує лише один ліцей, у якому навчається близько 800 дітей. Стара система укриттів давно не справляється.

На сьогоднішній день маємо укриття лише на 200 осіб. Діти змушені навчатися у дві зміни, іноді — у змішаному форматі. Ми дуже потребуємо цієї споруди, — пояснює Юлія Лазаренко.

У планах збудувати підземну захисну споруду з характеристиками протирадіаційного укриття. Її проєктом передбачено зберігання води, їжі, медичне приміщення, санвузли з душовими, приміщення для зберігання одягу, зони для сидіння, вентиляційне обладнання та буфет.

І найважливіше — усе це відповідатиме не лише нормам цивільного захисту, а й освітнім стандартам. Там відбуватимуться позашкільні заняття, гуртки, спортивні тренування.

Проєкт школи

Будівля має бути заглиблена на 1,4 метра під землю, має залізобетонний каркас, герметичні вогнестійкі двері та стіни-діафрагми завтовшки 40 см. Вона витримує надмірний тиск до 100 кПа — тобто може захистити від повітряної ударної хвилі. Усередині передбачено три зони для різного віку учнів, з відповідною щільністю розміщення — від 2 до 1,3 квадратного метра на дитину.

У разі потреби споруда дозволить перебувати всередині до 48 годин — із відповідним запасом води (6 баків по 1000 літрів), продуктів, пледів, медзасобів та шанцевого інструменту. Інформаційні таблички виконуватимуться зі шрифтом Брайля.

Проєкт фінансується з державної субвенції, що надходить від європейських партнерів. Громада самотужки не змогла б реалізувати настільки масштабне будівництво.

Це не лише про захист, а й про довіру. Для дітей, батьків, вчителів. Ми мусимо давати їм не страх, а стабільність, — додає Юлія Лазаренко.

У країні, де школа – це вже не завжди про парти, а часто про тривоги й укриття, такі проєкти – це ковток реальності, яку ми прагнемо зберегти.

Підземна школа в Молодіжному, майбутня школа в Маяках, підземні класи в Миролюбівці, дитячий садок на колесах: приклади того, як громади Одещини та Херсонщини знаходять рішення, щоб діти могли навчатися й розвиватися навіть під час війни.

Раніше на  USIonline.com —

Школа та радянські пережитки: писати заяву про відповідальність за власних дітей на літо не потрібно

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.