Сергей Жадан в Одессе: “Мы заявляем о себе только на 26 год независимости”

Корреспондент Украинской Службы Информации побеседовал с Сергеем Жаданом.

В марте 2008 года роман украинского поэта, прозаика, эссеиста и переводчика Сергея Жадана “Anarchy in the UKR” в русском переводе вошел в «длинный список» российской литературной премии «Национальный бестселлер». Эта же книга в 2008 году вошла в шорт-лист и получила почетную грамоту конкурса «Книга года» на Московской международной книжной выставке-ярмарке. В мае 2010 года журнал GQ вторично выдвинул Жадана на звание «Человек года» в номинации «Писатели» за книгу «Красный Элвис». В 2016 году Жадан был награжден государственной премией «Украинская книга года» за роман Месопотамия. В том же году летом вышел его сборник “Тамплиеры”.  Первые презентации книги прошли в Харькове, Киеве и Львове. И только сейчас в Одессе, несмотря на то, что иллюстрации к книге сделал известный одесский художник Александр Ройтбурд. В сборник вошли 39 стихов о войне, которую никто не объявлял, о боли, с которой никто не может справиться, о любви, от которой никто не может отказаться, и надежде, на которой все держится.

– Сергей, доброе утро. Как вам одесская зима? Сейчас самый зусман, как раньше говорили в Одессе.

– Чудова погода, робочий настрій. Взагалі люблю Одесу, особливо люблю приїжджати на ваш вокзал. Це чи не єдиний такий великий “тупиковий”  вокзал в країні. В Європі багато таких і дуже цікаво, коли ти не приїжджаєш, а в’їжджаєш, коли зупиняєшся на вокзалі, коли він не транзитний. Це зовсім інше відчуття. Те, що я люблю Одесу – це не слова вічливості. Я тут бував ще з 90-х років і сюди приємно приїхати навіть взимку. Не у сонячну, літню Одесу, а у зимову – тут все прекрасно.

на фото: книга Сергея Жадана

– Презентация “Тамплиеров” в Одессе – это что-то особенное? Иллюстрации же одесский художник Александр Ройтбурд рисовал?

– Це не просто ілюстрації, не просто картинки. Це робота, яка створювалася саме під ці вірші. Я Сашу знаю давно. Люблю і поважаю. Для мене Одеса і асоціюється з такими людьми як Ройтбурд чи Херсонський. Тож, коли виникла ідея видання цієї книги, з видавцем Святославом Померанцевим одразу ж вирішили звернутися до нього. І я йому страшенно вдячний, що він відгукнувся і не просто дав свої картини, а зробив цілий цикл. Це більше десяти робіт. Від цього книга лише виграла. Якщо “Тамплієри” будуть виходити іншою мовою, буду рекомендувати видавцям використовувати саме ці ілюстрації.

– В сборнике идет речь о Средневековье. Вы поместили современного героя в прошлое или людей 600 лет назад беспокоили те же вещи?

– Такі страшні соціальні катаклізми: війна, переселення людей – вони ж між собою доволі подібні, незалежно від історичної епохи. Виживання під обстрілами, співіснування з окупантами або саме збройне протистояння та статус вигнанців – все це сьогодні відбувається, за великим рахунком, так само, як відбувалось сто, двісті чи тисячу років тому. Війна спрощує соціальні та комунікаційні механізми, примітивізує їх. Війна відкидає нас кудись назад. Війни дуже подібні між собою і, на превеликий жаль, ми часто поводимося так само, як і люди у минулому – той самий страх, те саме полювання на відьом, та сама тотальна недовіра до своїх.

– В аннотации сказано, что “Тамплиеры” – это стихи про войну. Неужели только про нее? По-моему, каждый стих о любви.

– Це книга, скоріше, про любов під час війни. Сама війна виступає як тло. І навколо цього відбуваються події, формуються стосунки людей, спроби їхнього порозуміння, спроби співіснування.

на фото: Сергей Жадан

– Кажется, что все ваши силы направлены, чтобы рассказать о событиях на востоке.

– Війна – це велика трагедія та біда, яка з нами відбувається. Біда, яка забирає життя. Те, що все виливається у літературу – це така компенсаторика, коли ти намагаєшся проговорити все, аби воно не так гостро у тобі сиділо.

– Не складывается ли впечатление, что украинцы стали будто бы равнодушны к войне, более толстокожими?

– Не думаю. Можна говорити лише про товстошкірість деяких українців. Наше суспільство в оцінках цієї війни розділилося ще на початку подій. Багато хто відчув, що треба допомагати один одному і що це стосується кожного. А дехто самоусунувся із аргументом “це не моя війна”. Але ці тексти про війну, це нагадування – для мене це важливо. Тому що іноді здається, ніби війна перетворилася на рутину і багато хто з нас навчився з нею співіснувати. Це небезпечна позиція, яка ослаблює ціле суспільство, цілу країну. І важливо нагадувати, що у час, коли ми можемо спокійно сидіти і спілкуватися, в Авдіївці мирне населення та наші військові є фактично мішенями. І що українські військові там собою стримують подальше проникнення окупаційних військ на нашу територію.

фото: Сергей Жадан

– При этом украинское творчество – реакция на нынешние события – интересует и европейцев. На презентации “Тамплиеров” в Черновцах в старом костеле один из стихов прочитала поэтесса-переводчик на немецком языке. Как за рубежом воспринимают украинскую культуру?

– Добре реагують, коли читають українські книжки, коли бувають на презентаціях. Інша річ, що Україна не має повноцінної культурної політики. Тому вона й не так широко представлена у культурному просторі Європи. І це фатально, тому що часто наша позиція просто не доходить до європейців. На 26-році незалежності ми тільки про себе заявляємо: що у нас своя культура, мова, історія, традиції. І на жаль, це робиться не за рахунок державної політики, а за рахунок приватних ініціатив. Але можна сидіти і нарікати, а можна самому долучатися й щось робити. Суспільство, до речі, починає ставитися до держави, як до чогось свого, за що ми несемо відповідальність.

– Кстати о продуктивности. Лишь за прошлый год у вас было три мероприятия в Одессе. На летнем литфестивале в Зеленом театре около тысячи человек пришли на чтения ваших стихов.

– Кількість ні про що не свідчить. Будь де і будь на що можна зібрати велику аудиторію. Це залежить не так від популярності того хто виступає, а від майстерності того, хто організовує. Мені було приємно, що прийшло так багато людей і можу говорити, що в Одесі відбуваються зміни, але це точно не вимірюється кількістю людей, що приходять на вечори.

на фото: Сергей Жадан и Денис Соколов

– В Одессе, несмотря на любовь к современной украинской культуре, с опаской смотрят на различные инициативы: квоты на радио, языковой законопроект с введением “языкового патруля”, декоммунизация. Как вы сами относитесь к попытке регулировать этот процесс?

– Якщо відверто, то я за квоти на радіо. У випадку з телерадіоефірами мова йде про інформаційний захист. Дуже дивно, що у нас досі ставлять у ротацію музикантів, які відвідують, скажімо, анексований Крим. Хоча примусити говорити українською “з-під палки” – неможливо. Це ж природно буде викликати спротив. Я за розумну українізацію: підтримка видавництв, книгарень, бібліотек, кіно. Я би не хотів, аби моя рідна мова викликала ненависть.

– Некоторые называют это цензурой.

– Називати це цензурою, як на мене, не варто. Зайдіть до будь-якого одеського газетного кіоску – там майже всі видання будуть російською. Але це не означає, що не треба говорити про конструктивний підхід у питанні українізації. Це не має розколювати населення. Ми маємо зшивати наше суспільство, шукати точки дотику.

– А что конкретно надо сделать?

– Як що? Перестати красти й давати хабарі. І побільше читати.

на фото: книга Сергея Жадана